Сьогодні, до другої річниці повномасштабного російського вторгнення в Україну, Amnesty International заявила, що для українців та українок не може бути справедливості без повної відповідальності за всі злочини, скоєні Росією від початку її вторгнення 2014 року.
Відколи 2014 році був окупований український Крим, Amnesty International документувала численні грубі злочини, зокрема, свідомі обстріли цивільного населення та критичної цивільної інфраструктури, насильницькі зникнення, позасудові страти, тортури, протиправне позбавлення волі, примусове вивезення цивільних і насильницькі дії відносно військовополонених.
«Поки досі вирує війна, докази кожного окремого злочину мають бути збережені, наскільки це можливо. Відповідальні за злочини за міжнародним правом мають постати перед судом, скільки б часу це не зайняло. Ці злочини не мають терміну давності», — зазначив Денис Кривошеєв, заступник директорки Amnesty International у регіоні Східної Європи та Центральної Азії.
Збройний конфлікт довжиною в десятиліття
У лютому 2014 року Росія відправила свої війська для окупації українського Криму, проте так і не визнала, що її збройні сили того ж року ввійшли на схід України. Із 2014 року Amnesty International оприлюднювала докази, засновані як на дослідженні супутникових зображень, так і на свідченнях очевидців й очевидиць, які підтверджували цей факт — тож можна стверджувати, що цей міжнародний збройний конфлікт триває вже десятиліття.
По всій Україні люди потерпали від наслідків війни та порушень прав людини, та найбільше — на Донеччині та Луганщині, по обидві сторони від фронту. У період із 2014 до 2021 року в Україні було вбито чи поранено понад 10000 цивільних осіб, а в перший рік бойових дій повідомлялося про численні порушення законів ведення війни.
Сотні тисяч людей були переміщені зі сходу України після того, як підтримувані Росією збройні угруповання оголосили про створення «народних республік» у Донецьку та Луганську. Проте багато людей залишилося.
«У Донецьку в мене було місце, де жити, робота, щоб забезпечувати їжу, та батьки, які допомагали мені й дитині. Було дуже важко дивитися на те, що відбувалося з моїм домом… Але 2022 року, коли тиск отримати російський паспорт та втручання через школу стали нестерпними, я вирішила, що настав час поїхати» — розповіла Ольга* з Донецька.
Відколи окремі частини Донеччини та Луганщини потрапили під контроль підтримуваних Росією збройних угруповань, на цих територіях були зафіксовані викрадення, катування, а в багатьох випадках і вбивства цивільних осіб. Жителі й жительки Слов’янська розповідали Amnesty International, як 2014 року група озброєних осіб викрала місцевого пастора, двох його синів і двох парафіян та вимагала за них викуп у розмірі 50000 американських доларів. Поки місцева громада зібрала гроші, п’ятеро полонених уже були вбиті.
Такі злочини супроводжувалися жорстоким придушенням будь-якої незгоди, від якого потерпали медіапрацівники й працівниці, науковці й науковиці, активісти й активістки правозахисного та інших рухів.
До болю знайома катастрофа у сфері прав людини
Із початком повномасштабного російського вторгнення два роки тому — що є актом агресії, злочином за міжнародним правом, — до болю знайома катастрофа з правами людини почала ширитися країною.
«Ті, хто пережили 2014 рік, казали нам: «Це війна, ви маєте евакуюватися». Тепер я знаю, що вони мали рацію. І лише тепер я знаю, що вони відчували: покинути свій дім, почати своє життя з нуля. І їм це довелося робити двічі» — сказала Наталія* з Чернігова.
Воєнні злочини, вчинені Росією на Київщині під час перших днів повномасштабного вторгнення, продемонстрували чіткий патерн тортур і протиправних убивств цивільних — більшість таких випадків мають вигляд позасудових страт.
«Я побачила Олега на землі, у калюжі крові. […] У нього не було частини голови, і з його голови та вуха масивно текла кров. Я закричала, а солдати спрямували на мене свої гвинтівки, і я гукнула їм «пристрельте й мене». Солдати змусили нас негайно піти. Нам не дозволяли повертатися, аж поки вони не пішли з Бучі. Тіло Олега лишалося там на вулиці» — розповіла Ірина, згадуючи про вбивство її чоловіка російськими військовими у березні 2022 року.
«Ми повинні зробити все можливе, аби всі відповідальні за злочини за міжнародним правом постали перед справедливим судом. Надзвичайно важливо, щоб народ України отримав правду, справедливість і відшкодування за ту руйнівну шкоду людям, землі, інфраструктурі й економіці України, якої ця війна завдала за останні десять років і продовжує завдавати досі» — наголосив Денис Кривошеєв.
*Імені змінені задля захисту ідентичності джерел