Російські військові повинні постати перед судом за воєнні злочини в Київській області — нове розслідування Amnesty International

Російські військові повинні постати перед судом за низку воєнних злочинів, скоєних на північний захід від Києва. Про це сьогодні на брифінгу заявила організація Amnesty International після детального розслідування, проведеного на місцях в Україні.

Брифінг під назвою «Він не повернеться: воєнні злочини в північно-західних районах Київської області» ґрунтується на десятках інтерв’ю та ретельному вивченні матеріальних доказів. Amnesty International задокументувала незаконні авіаудари по Бородянці та позасудові страти в інших містах і селах, серед яких Буча, Андріївка, Здвижівка і Ворзель.

Нещодавно команда Amnesty International на чолі з генеральною секретаркою організації відвідала регіон, щоб поспілкуватися з людьми, які вижили, та сім’ями загиблих. Делегація також зустрілася з високопоставленими українськими чиновниками й чиновницями.

«Сценарії злочинів з боку російських військових, що їх ми зафіксували, охоплюють як незаконні напади, так і навмисні вбивства цивільних осіб», — сказала Аньєс Калламар, генеральна секретарка Amnesty International.

«Ми познайомилися з людьми, родичі й близькі яких загинули під час жахливих нападів і життя яких назавжди змінилося через російське вторгнення. Ми підтримуємо їхні вимоги щодо справедливості і закликаємо українську владу, Міжнародний кримінальний суд та інших суб’єктів забезпечити збереження доказів, які в майбутньому допоможуть притягнути російських військових до відповідальності за воєнні злочини. Надзвичайно важливо, щоб усіх винних, включно з командуванням, було притягнуті до відповідальності».

У Бородянці Amnesty International виявила, що принаймні 40 цивільних осіб загинуло в результаті непропорційних і невибіркових нападів, які спустошили цілий район і залишили тисячі людей без даху над головою.

У Бучі та кількох інших містах і селах, розташованих на північний захід від Києва, Amnesty International задокументувала 22 випадки незаконних убивств російськими силами, більшість із яких були очевидними позасудовими стратами.

За дванадцять днів розслідування дослідницька команда Amnesty International опитала жителів і жительок Бучі, Бородянки, Нового Корогоду, Андріївки, Здвижівки, Ворзеля, Макарова, Дмитрівки та відвідала місця численних убивств.

Загалом дослідниці й дослідники опитали 45 осіб, які були свідками або з перших вуст чули про незаконні вбивства своїх рідних і сусідів/ок російськими солдатами, а також 39 осіб, які були свідками авіаударів по восьми житлових будинках або чули про них із перших вуст.

Незаконні авіаудари по Бородянці

1 і 2 березня Росія завдала серію авіаударів по восьми житлових будинках у місті Бородянка, розташованому десь за 60 кілометрів на північний захід від Києва. У цих будинках проживало понад 600 родин.

У результаті авіаударів загинуло щонайменше 40 мешканців/ок та знищено самі будівлі, у які влучили снаряди, і ще десятки будинків довкола. Більшість жертв загинула в підвалах будинків, де вони ховалися від бомбардування. Інші загинули у квартирах.

Уранці 2 березня в будинку за адресою вулиця Центральна, 359, щонайменше 23 людини загинули в результаті авіаудару. Серед постраждалих — п’ятеро членів родини Вадима Загребельного: його мати Лідія, брат Володимир із дружиною Юлією та її батьки Любов і Леонід Гурбанови.

Вадим розповів Amnesty International: «Ми [Вадим із сином] вийшли з будинку № 359 десь після сьомої ранку. Моя мати, мій брат, його дружина і її батьки наполягали, що треба залишатися в підвалі. Вони боялися, що на вулиці їх застрелять російські солдати. Десь через 20 хвилин після того, як ми вийшли, будинок розбомбили, і їх усіх вбили разом з іншими сусідами».

Василь Ярошенко в момент влучання перебував біля однієї з будівель. Він розповів Amnesty: «Я вийшов із квартири, щоб попрацювати в гаражі, а моя дружина збиралася відвести кількох старших сусідів у підвал. Коли я дійшов до гаража, метрів за 150 від будинку, пролунав страшний вибух. Я кинувся за гараж. Коли визирнув, то побачив величезну діру в будівлі. Уся середня частина обвалилася — саме там, де мешканці ховалися в підвалі. Серед убитих була й моя дружина Галина. Я досі бачу її біля дверей нашої квартири, нашого дому, де ми прожили сорок років».

1 березня ще шість будівель було знищено авіаударами. У будинку по вулиці Центральній, 371, загинули щонайменше семеро людей, серед яких 39-річний хірург Віталій Сміщук, його дружина Тетяна і їхня чотирирічна донька Єва.

Мама Віталія Людмила розповіла Amnesty International: «Мірою того як ситуація погіршувалася, стало надто небезпечно переїжджати з однієї частини міста в іншу. На вулицях стояли танки… Люди боялися бути надворі. Я говорила із сином і казала йому тікати, але він боявся вийти на вулицю. Вони сховалися в підвалі для безпеки, але бомба знищила середню частину будівлі, де й був підвал».

Даних, що поруч із якоюсь з уражених будівель було розташовано українські військові цілі, немає. Хоча, за наявною інформацією, іноді проукраїнські озброєні особи стріляли по російських військових машинах з боку цих будівель або безпосередньо з них. Навмисне здійснення прямих нападів на цивільні об’єкти або непропорційні напади кваліфікуються як воєнні злочини.

Amnesty International створила інтерактивний сайт для зображення масштабних збитків, завданих авіаударами в Бородянці, яку можна переглянути тут.

Незаконні вбивства на північний захід від Києва

Місто Буча, що лежить десь за 30 кілометрів на північний захід від Києва, російські війська окупували наприкінці лютого. П’ятеро чоловіків у комплексі з п’яти будинків поблизу перетину вулиць Яблунська і Водопровідна стали жертвами позасудових страт російськими військовими. Ці вбивства відбулися з 4 по 19 березня.

4 березня Євгена Петрашенка, 43-річного менеджера з продажів і батька двох дітей, розстріляли в його квартирі на вулиці Яблунській.

Дружина Євгена Тетяна повідомила Amnesty International, що вона була в підвалі їхнього будинку, а Євген залишався у квартирі. Він пішов допомогти сусідам, коли російські солдати обшукували квартири. Тетяна втратила зв’язок із Євгеном, а наступного дня сусід виявив у квартирі його тіло.

На прохання Тетяни російські військові дозволили їй відвідати квартиру. Вона розповіла: «Євген лежав на кухні, мертвий. Йому вистрелили в спину, легені й печінку. Його тіло залишалося у квартирі до 10 березня, коли ми змогли поховати його в неглибокій могилі у дворі».

На місці вбивства дослідницька команда Amnesty International знайшла дві кулі і три гільзи. Дослідник Amnesty зі зброї визначив кулі як бронебійні патрони 7Н12 калібру 9 × 39 мм із чорними наконечниками, якими можна стріляти лише зі спеціалізованих гвинтівок. Їх використовують окремі елітні російські підрозділи, серед них ті, що, за наявною інформацією, на той час діяли в Бучі.

Дослідницька група Amnesty International проаналізувала виявлені в Бучі російські військові посвідчення. Це ще один доказ того, які саме підрозділи брали в цьому участь. Це були призовні й навчальні облікові записи, які належали водієві-механіку 104 полку ВДВ — російських повітрянодесантних військ. Треба також відзначити, що окремі підрозділи ВДВ використовують спеціалізовані гвинтівки, з яких можна стріляти бронебійними патронами 9 × 39 мм.

22 або 23 березня було вбито також Леоніда Боднарчука, 44-річного будівельника, який жив в одному будинку з Євгеном Петрашенком. Мешканці, які сховалися в підвалі, розповіли Amnesty International, що російські солдати застрелили Леоніда, коли той піднявся по сходах, а потім кинули гранату в сходовий просвіт. Пізніше його скалічене тіло знайшли на сходах у калюжі крові.

Дослідницька команда Amnesty International виявила великі плями крові на кількох східцях, які ведуть у підвал, а також сліди опіків і пошкодження на стіні, що свідчать про розрив гранати.

У сусідніх містах і селах Amnesty International зібрала додаткові докази та свідчення про незаконні вбивства, серед яких очевидні позасудові страти: у декого з жертв було зв’язано руки за спиною, в інших на тілі наявні ознаки катування.

У селі Новий Корогод було вбито 46-річного будівельника Віктора Клокуна. Його партнерка Олена Сахно розповіла Amnesty International, що 6 березня селяни привезли їй тіло Віктора. За словами Олени: «У нього руки були зв’язані за спиною шматком білого пластику, і йому стріляли в голову».

Дружина Олексія Сичевського Ольга (32 роки) та його батько Олександр (62 роки) загинули, коли колону автомобілів, у якій вони їхали, обстріляли, як вони вважають, російські війська.

Олексій розповів Amnesty International: «У колоні були винятково мирні жителі. Майже в усіх машинах були діти. Коли наша машина під’їхала до смуги дерев, я почув постріли — спершу окремі, потім автоматну чергу. Постріли влучили в першу машину в колоні, і вона зупинилася. Ми були в другій машині, і нам теж довелося зупинитися. Тоді влучили в нас. Щонайменше шість-сім пострілів влучило в нашу машину. Мого батька одразу ж убило кулею в голову. Дружину поранило металевими осколками, і дитину (сина) теж зачепило».

Дослідницька команда Amnesty International, яка відвідала Бучу, Бородянку та інші прилеглі міста й села у квітні 2022 року після ексгумації жертв (з-під уламків обвалених будівель або з неглибоких тимчасових могил, у яких поховано чимало людей), виявила, що багато родичів загиблих стурбовані поводженням з останками. Люди переймаються тим, що дослідження останків проводилося хаотично, що їх не інформували належним чином, а іноді тіла загиблих неправильно ідентифікували.

Справедливе покарання за воєнні злочини

Позасудові страти, вчинені під час міжнародних збройних конфліктів, уважаються умисними вбивствами та кваліфікуються як воєнні злочини. Воєнними злочинами також є невибіркові і непропорційні напади, здійснені зі злочинним наміром.

Усіх винних у воєнних злочинах має бути притягнуто до кримінальної відповідальності за їхні дії. Згідно з доктриною відповідальності, командування, вище керівництво, включно із командирами й цивільними лідерами, як-от міністри та очільники держав, котрі знали або мали підстави знати про воєнні злочини, скоєні їхніми військами, але не намагалися зупинити їх або покарати винних, так само мають бути притягнуті до кримінальної відповідальності.

Будь-які процеси й механізми правосуддя мають бути максимально комплексними та гарантувати притягнення всіх винних у воєнних злочинах, злочинах проти людяності, геноциді та злочинах агресії в Україні з боку всіх сторін конфлікту до відповідальності в рамках справедливого судового розгляду, без застосування смертної кари. Крім того, у фокусі розслідувань і кримінального переслідування за міжнародні злочини мають бути права жертв, а всі механізми правосуддя повинні насамперед орієнтуватися на постраждалих.

Зафіксовані Amnesty International порушення прав людини і міжнародного гуманітарного права під час війни в Україні доступні за посиланням.