• Пандемія COVID-19 оголила системну нерівність, вдаривши по меншинах, працівниках/цях системи охорони здоров’я, а також жінках
• У своїй доповіді Amnesty International робить висновок, що лідери держав скористалися приводом боротьби з пандемією COVID-19 для чергового масштабного наступу на права людини
• Нова Генеральна секретарка Аньєс Калламар закликала до системного переосмислення й перезавантаження з метою оздоровлення глобальної політичної системи і відновлення кращого світу
Пандемія оголила руйнівні наслідки навмисної політики з боку багатьох урядів, підсумком якої стали нерівність, дискримінація і придушення прав і свобод, – йдеться в опублікованій сьогодні щорічній доповіді Amnesty International.
«Доповідь Amnesty International 2020/21: Права людини в сучасному світі» розповідає про ситуацію у 149 країнах і всебічно аналізує глобальні тенденції в галузі прав людини протягом 2020 року.
У доповіді організація демонструє, як унаслідок багаторічної політики світових лідерів, заснованої на системній дискримінації, руйнівні наслідки пандемії особливо негативно відобразилися на найбільш маргіналізованих групах, включно з жінками й біженцями/ками. Медперсонал, трудові мігрант(к)и, люди, зайняті в тіньовому секторі економіки — причому найчастіше в життєво важливих під час пандемії сферах, — виявилися заручниками/цями плачевного стану національних систем охорони здоров’я і нерівноправного включення в систему економічної та соціальної підтримки.
Amnesty International вважає, що заходи, вжиті у відповідь на пандемію, були скомпрометовані діями лідерів, які безжально експлуатували кризову ситуацію і використовували COVID-19 як привід для нових масових порушень прав людини.
«Пандемія COVID-19 різко оголила й посилила нерівність усередині країн і між ними, а також продемонструвала кричуще нехтування наших лідерів загальнолюдськими цінностями. Десятиліття втілення політики розбрату, бездумної жорсткої економії і відмови інвестувати в інфраструктуру громадського сектора, що руйнується, призвели до того, що занадто багато людей легко стали легкою здобиччю для вірусу, – заявила нова Генеральна секретарка Amnesty International Аньєс Калламар. – Світ опинився у стані повного сум’яття. На даному етапі пандемії навіть лідери з найбільш неадекватним сприйняттям реальності вже не можуть заперечувати, що наші соціальні, економічні та політичні системи стали непридатними».
Пандемія посилила нерівність і деградацію всього сектора соціального захисту та охорони здоров’я, що й так зростали десятиліттями
У доповіді Amnesty International ідеться, що через нерівність, яка виникла внаслідок багаторічної дискримінаційної політики, пандемія особливо негативно позначилася на житті етнічних меншин, біженців/ок, літніх людей і жінок. Європа й Центральна Азія сильно постраждали від пандемії COVID-19: до кінця року в регіоні було зафіксовано близько 27 мільйонів випадків захворювання і 585 тисяч смертей, що складає майже третину від загальносвітових показників. Цілком імовірно, що ця статистика занижена через недооблік країн, причому в деяких випадках навмисно, як, наприклад, у Туркменістані.
У багатьох країнах пандемія COVID-19 посилила й без того ненадійне становище біженців/ок, прохачів/ок притулку і мігрантів/ок: частина з них виявилися замкнені в переповнених таборах, багато були позбавлені можливості отримувати предмети першої необхідності, частина були кинуті напризволяще внаслідок посилення заходів прикордонного контролю.
Доповідь звертає увагу на помітне підвищення рівня гендерно обумовленого й домашнього насильства. Багатьом жінкам і ЛГБТІ стало ще складніше отримати допомогу через обмеження свободи пересування. В Україні та багатьох інших країнах Східної Європи й Центральної Азії суворі карантинні заходи призвели до того, що постраждалі були змушені жити в одному будинку з кривдником. Так, в Узбекистані з 197 національних кризових центрів в самий розпал пандемії продовжили працювати тільки п’ять.
Люди, які опинилися на передовій пандемії, — працівники/ці охорони здоров’я і люди, зайняті в тіньовому секторі економіки, — постраждали через планомірне недофінансування галузі охорони здоров’я й мізерних заходів для соціального захисту. Станом на вересень, згідно з доступними даними, у Європі та Центральній Азії найвищий рівень смертності серед працівників/ць галузі охорони здоров’я зафіксовано в Іспанії, Італії, Киргизстані, Росії та Великобританії. Пандемія продемонструвала, наскільки слабкою виявилася система охорони здоров’я як західноєвропейських, так і східноєвропейських країн — через багаторічну економію та хронічне недофінансування.
«Ми пожинаємо плоди багаторічного навмисного ігнорування проблем главами держав і урядів. 2020 року через небувалий удар, нанесений пандемією, системи охорони здоров’я пережили важке випробування на міцність, а люди у фінансовому сенсі виявилися кинутими напризволяще. Героями й героїнями 2020 року стали працівники/ці сфери охорони здоров’я, які працювали на передовій, рятуючи життя, а також представники/ці найбільш низькооплачуваних професій, які працювали, щоб прогодувати свої сім’ї й не допустити зупинки систем громадського життєзабезпечення. На превеликий жаль саме ті, хто віддали суспільству найбільше, були найменш захищені», — зазначила Аньєс Калламар.
Окремі лідери використовували пандемію, щоб посилити наступ на права людини
Доповідь засвідчує неспроможність світових лідерів, чия реакція на пандемію була відзначена опортунізмом і цілковитою неповагою до прав людини. У Європі рекордом став відступ відразу десяти країн від положень Європейської конвенції з прав людини, причому кількох – на тривалий час. Хоча дійсно, за певних умов країни можуть відступати від деяких своїх зобов’язань в галузіі прав людини під час кризи, обмеження повинні бути тимчасовими, необхідними і пропорційними.
Влада ще більшої кількості країн регіону зловживали існуючими і нововведеними правовими нормами, щоб обмежувати свободу вираження думок – так вчинили уряди Азербайджану, Вірменії, Білорусі, Боснії і Герцеговини, Угорщини, Казахстану, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, Таджикистану, Туркменістану, Туреччини, Узбекистану і Франції. В Угорщині уряд прем’єр-міністра Віктора Орбана вніс поправки до Кримінального кодексу країни і ввів покарання у вигляді позбавлення волі строком до п’яти років за «поширення неправдивої інформації» про COVID-19. А в Азербайджані заклик президента Ільхама Алієва до «ізоляції» опозиції і до «очищення» від неї у зв’язку з пандемією призвів до цілої низки затримань людей, що критикували владу.
Керівництво деяких інших країн вдавалося до надмірного застосування сили. Так, президент Філіппін Родріго Дутерте заявив, що наказав поліції «розстрілювати» людей, які вийдуть протестувати або будуть створювати «проблеми» під час карантину. У Бразилії при президенті Жаїрі Болсонару під час пандемії COVID-19 сталася ескалація поліцейського насильства: із січня по червень поліцейські вбили по всій країні не менше 3181 людини – у середньому 17 осіб щодня.
«Ми бачили весь спектр реакції від світових лідерів: від посередності до брехливості, від егоїзму до обману. Деякі намагалися зробити новою нормою надзвичайно широкі повноваження й екстрені заходи, прийняті ними для боротьби з COVID-19, а особливо шкідливий «штам» політиканства пішов ще далі — деякі побачили шанс закріпити свою владу. І замість підтримки й захисту людей, вони під приводом пандемії безжально обрушилися на їхні права», – сказала Аньєс Калламар.
В Індії кабінет Нарендри Моді розгорнув нові репресії щодо громадських активістів/ок, аж до антитерористичних рейдів їхніх домівок та офісів. У Китаї уряд голови Сі Цзіньпіна продовжив переслідування уйгурів та інших мусульманських меншин у Сіньцзяні, а в Гонконзі – узаконив політичні репресії через прийняття закону «Про гарантування національної безпеки». У Росії при Володимирі Путіні посилилося придушення інакомислення: набули чинності поправки про позбавлення волі за поширення «завідомо неправдивої інформації», було посилено й без того вкрай обмежувальне законодавство про некомерційні організації, також продовжувались атаки на опозиційні групи й рухи, включно з Фондом боротьби з корупцією. Засновник останнього, політик Олексій Навальний, згідно з висновками авторитетних міжнародних експертів, пережив отруєння бойовою отруйною речовиною нервово-паралітичної дії. Влада країни відмовилася розслідувати цей замах і взяла курс на довільне позбавлення волі Навального.
При боротьбі з пандемією національні егоїстичні інтереси взяли гору над міжнародним співробітництвом
Уряди багатьох країн сіяли хаос і на міжнародній арені, гальмуючи колективні зусилля з відновлення економіки і систем охорони здоров’я, і ставлячи під загрозу міжнародне співробітництво.
Лідери багатих країн, як-от уже колишній президент США Дональд Трамп, діючи в обхід спроб налагодити міжнародне співробітництво, скупили більшу частину доступних вакцин у світі, навряд чи лишивши щось іншим країнам. Ці багаті країни не стали домагатися від фармацевтичних компаній, щоб ті поділилися своїми знаннями і технологіями для збільшення обсягів світового виробництва вакцин від COVID-19.
Уряд Сі Цзіньпіна піддав цензурі і переслідуванням китайських працівників/ць сфери охорони здоров’я й журналістів/ок, які спробували завчасно підняти тривогу щодо вірусу, і таким чином не дозволив поширити найважливішу інформацію.
Країни великої двадцятки запропонували призупинити виплату боргів найбіднішими країнами, проте наполягла на їх повному поверненні пізніше з відсотками.
«Пандемія дуже чітко висвітила нездатність світу ефективно співпрацювати в момент найгострішої міжнародної потреби в такій взаємодії, – зазначила Аньєс Калламар. – Єдиний спосіб вибратися з цієї важкої ситуації — міжнародне співробітництво. Влада держав повинна в найкоротші терміни забезпечити загальну і повсюдну доступність вакцин і зробити їх безкоштовними в пунктах вакцинації. Фармацевтичні компанії повинні поділитися своїми знаннями і технологіями, щоб ніхто не виявився обділений. Країни-членкині великої двадцятки й міжнародні фінансові інститути повинні полегшити борговий тягар 77-м найбіднішим країнам, щоб ті змогли вжити заходів боротьби з пандемією і відновитися після неї».
Недовіра до влади, репресії й загальна криза підштовхнули багатьох людей приєднатися до протестних рухів.
Свідчення тому – рух Black Lives Matter у США, протести під хештегом #EndSARS у Нігерії або ж протести проти репресивного режиму Олександра Лукашенка в Білорусі. У доповіді відзначаються багато важливих перемог, яких правозахисників/ць протягом 2020 року, особливо у сфері гендерно обумовленого насильства. Зокрема, ідеться про закони для боротьби з насильством щодо жінок і дівчаток, прийняті в Кувейті, Судані й Південній Кореї, а також декриміналізація абортів в Аргентині, Північній Ірландії й Південній Кореї.
«2020 року по-справжньому лідерські якості продемонстрували аж ніяк не ті, хто володіють владою, привілеями і великими доходами. Їх демонстрували люди, які виходили вимагати змін. Ми бачили хвилю підтримки рухів #EndSARS, Black Lives Matter, а також демонстрації проти гноблення й нерівності в різних місцях по всьому світу, включно з Гонконгом, Іраком, Польщею й Чилі. По всьому світу приклади лідерства проявили пересічні громадян(к)и і правозахисники/ці, часто ризикуючи при цьому власною безпекою. Це ті люди, які знаходяться на передовій боротьби за кращий, більш справедливий і більш рівноправний світ», – наголосила Аньєс Калламар.
«Ми перебуваємо на роздоріжжі й повинні звільнитися від кайданів, що принижують людську гідність. Нам необхідно провести повне перезавантаження, щоб побудувати світ, заснований на рівності, правах людини й гуманізмі. Ми зобов’язані винести уроки з пандемії й об’єднатися заради істинної рівності для кожної людини», – додала вона.