Окрім COVID-19, Європу переслідує ще одна «пандемія», – домашнє насильство

Автор: Нільс Муйжніекс, директор Amnesty International у Європі
31 липня 2020

Минулого місяця ООН попередила про «тіньову пандемію», окрім COVID-19, – глобальне зростання домашнього насильства.

У всьому світі різко зросла кількість повідомлень про насильство щодо жінок і дівчаток під час карантинних обмежень, через які багато жінок і дівчаток опинилися замкненими вдома зі своїми кривдниками або ж не змогли легко отримати доступ до служб безпеки і підтримки.

У Польщі ситуація для жінок і дівчаток може стати ще більш небезпечною після того, як міністр юстиції країни Збігнєв Зьобро оголосив про намір вийти зі Стамбульської конвенції, знаковий Європейський акт про запобігання насильству щодо жінок, включно з домашнім насильством. Він стверджував, що цей документ «шкідливий», оскільки в ньому «містяться елементи ідеологічного характеру», які вимагають, щоб школи проводили начання для дітей щодо гендерних питань. Критики кажуть, що це формулювання маскує більш широке прагнення уряду зміцнити патріархат, одночасно демонізуючи права жінок і гендерну рівність.

Прем’єр-міністр заявив 30 липня, що Конвенцію має перевірити Конституційний трибунал, щоб з’ясувати, чи відповідає вона польській Конституції. Це може затримати прийняття рішення, але тим не менш це тривожна подія, особливо тому, що незалежність суду в Польщі сильно скомпрометована.

Правляча партія «Право і справедливість» та її партнери по коаліції тісно пов’язані з католицькою церквою й активно просувають неоконсервативний соціальний порядок денний. Роками їхні спотворені уявлення, що права жінок і гендерну рівність це, за їхніми словами, «гендерна ідеологія», підживлювали нападки на права ЛГБТІ-людей. Стамбульська конвенція вже давно стала мішенню для популістів, які підтримують неправдиву заяву міністра про те, що вона загрожує «традиційним сімейним цінностям».

За його словами ховається глибоке презирство до прав жінок, дівчаток і ЛГБТІ-людей. Вихід із конвенції був би небезпечним кроком із катастрофічними наслідками для мільйонів жінок і дівчаток і для організацій, що надають життєво важливу підтримку постраждалим від сексуального й домашнього насильства. Він посилає сигнал, що їх особисте благополуччя й безпеку не варто захищати. Це був би також регресивний крок, заборонений міжнародним правом із прав людини.

Офіційна статистика, хоча і неповна, показує жахливу картину. Дані за 2019 рік: понад 65 000 жінок і 12 000 дітей у Польщі повідомили про випадки домашнього насильства або ж були визнані постраждалими від цього злочину. Минулого року було відкрито 2527 розслідувань зґвалтувань, але за оцінками неурядових організацій, відсоток зареєстрованих випадків зґвалтування вкрай низький.

Нещодавнє загальноєвропейське дослідження показало, що польські жінки рідше повідомляють про домашнє насильство, ніж мешканки інших країн ЄС. Як засвідчили дослідження Amnesty International у Європі, це пов’язано з недовірою до системи кримінального правосуддя і страхом того, що постраждалим не повірять.

Після спалаху COVID-19 телефони довіри та шелтери по всій Європі повідомили про тривожний сплеск дзвінків від жінок, які піддаються ризику насильства через карантин та інші обмежувальні заходи. Польща – не виняток. Хоча для боротьби з поширенням вірусу можуть знадобитися обмеження, державам слід також вжити адекватних заходів для забезпечення безпеки жінок і дівчаток. Вихід із Конвенції веде до прямо протилежного результату.

Стамбульська конвенція передбачає деякі життєво важливі гарантії для жінок і дівчаток. Це перший європейський акт, що спрямований спрямований на боротьбу з насильством щодо жінок і домашнім насильством. Вона охоплює всі форми гендерно зумовленого насильства. Держави, які ратифікували Конвенцію, включно з Польщею, зобов’язані захищати і підтримувати постраждалих від цього злочину. Вони також повинні створити такі послуги, як гарячі лінії, притулки, медичні служби, консультації та юридичну допомогу.

На сьогодні Конвенцію підписали переважна більшість європейських держав і ЄС у цілому, а також ратифікували 34 з них. Тільки 2018 року Конвенція набула чинності в дев’яти країнах (Хорватія, Кіпр, Німеччина, Естонія, Греція, Ісландія, Люксембург, Північна Македонія і Швейцарія), а 2019 року Ірландія також ратифікувала договір після історичного голосування, яке поклало край майже повній забороні абортів в країні.

Але серед деяких країн бажання вийти з Конвенції також опинилося в порядку денному. У Туреччині, наприклад, жіночі групи висловлюють заклопотаність у зв’язку з активізацією закликів вийти з Конвенції, які мають обговорити в Центральному Виконавчому комітеті правлячої партії 5 серпня, причому це відбувається в контексті кількох жорстоких убивств жінок, скоєних чоловіками, які широко висвітлюваних в засобах масової інформації.

В інших країнах, як-от Болгарія та Словаччина, і зовсім нещодавно в Угорщині, парламенти не ратифікували Конвенцію, грунтуючись на неправильному розумінні поняття «гендер» і навмисно ігноруючи згубний вплив гендерних стереотипів в суспільстві, які підвищують ризик насильства для жінок і дівчаток.

Подібні помилки гальмують ратифікацію Конвенції в Україні, де чинним законам про боротьбу з домашнім насильством досі бракує ефективності при виконанні. Хоча ратифікація Конвенції не входить до порядку денного українського парламенту, це питання вивчають завдяки 25 000 людей, які підписали петицію з закликом до президента ініціювати ратифікацію.

https://www.facebook.com/oksana.pokalchuk/photos/a.843900902474331/1354077478123335/?type=3&theater

2018 року в Болгарії Конституційний суд країни постановив, що Конвенція несумісна з її Конституцією, що ще більше увічнило шкідливі помилки щодо сфери охоплення й характеру Стамбульської конвенції.

Сплеск домашнього насильства під час пандемії COVID-19 різко загострив необхідність того, щоб уряди в усьому світі посилили свої кроки для захисту прав жінок і дівчаток. І якщо Польща вирішить вчинити протилежним чином, це стане тривожним сигналом про те, що захист жінок і дівчаток від насильства більше не є пріоритетом.