Автор: Джошуа Розенцвейг, керівник китайської групи Amnesty International
9 червня 2020
Це був один із «Я був там» моментів. Один мільйон людей – від дітей до бабусь і дідусів – забувши про літню вологість заповнюють Гонконгську Хеннессі-Роуд, аби захистити права свого міста. 9 червня 2019 року був днем побоювань, непокори і надії для тих, хто вийшли на вулиці в знак протесту проти запропонованого закону, який дозволяє екстрадицію на материковий Китай.
Але влада Гонконгу не хоче, щоб ви про це пам’ятали.
Через рік після цього рекордного мітингу масовий рух, який оживив ціле покоління, зазнав безжальної атаки уряду. За останні 12 місяців проти переважної більшості мирних протестів були застосовані побиття, сльозогінний газ і вогнепальна зброя. Нові демонстрації у відповідь на жахливий закон Про національну безпеку, запропонований Пекіном, стикнулися зі вже до болю знайомою жорсткою реакцією поліції.
Але поодаль від вуличних заворушень, уряд Гонконгу також використовує більш розважливий підхід. На додаток до грубої сили, пропаганда стала зброєю, яку обрала місцева влада, щоб спробувати придушити друге літо невдоволення поспіль.
Не було нічого дивного, коли минулого місяця беззубий контролюючий орган гонконгської поліції виправдав правоохоронців за правопорушення в «огляді фактів», присвяченому протестам. Але шокуючою була ця нахабна впевненість, що доповідь перепише історію, виставивши учасників/-ць протестів за агресорів. Або, якщо точніше, за «терористів», одержимих жорстоким руйнуванням.
Це трюк прямо з п’єси китайського уряду «Про національну безпеку», де стабільність перевершує все – включно з правами людини – а всі, хто критикують владу, звинувачуються в тому, що вони загрожують цій стабільності. Така формула управління наративом настільки надійна, що Дональд Трамп використовує її власну версію, ставлячи «тероризм» у центр дебатів навколо протестів Black Lives Matter.
І саме так звана загроза «тероризму» в Гонконзі нібито змусила Китай взяти справу у свої руки за допомогою закону Про національну безпеку, який може набути чинності протягом наступних декількох місяців.
Подробиць про те, як цей закон буде зрештою виглядати, мало, але вже сам по собі він викликає занепокоєння, враховуючи історію використання Китаєм широкого, розпливчастого законодавства для викорінення всіх форм незгоди. Зі звинуваченнями в «сепаратизмі, підривній діяльності, тероризмі та іноземному втручанні» страх, що закон викорстовуватимуть як інструмент для покарання прихильників/-ць протестних рухів у Гонконгу, дуже великий.
Тривожна безжалісність закону Про національну безпеку дала поштовх руху за демократію, але це всього лише найбільш нещодавній приклад ескалації довготривалого й системного нападу на права людини в Гонконзі.
На прес-конференції, де голова даміністрації Гонконгу Керрі Лам схвалила фальшивий звіт контролюючого поліцію органу, на задньому плані сцени з’явилося зображення барикади у вогні з заголовком: «Правда про Гонконг».
Той факт, що деякі протестувальники/-ці вдалися до насильства в розпал торішніх заворушень, був розкручений і взятий на озброєння владою. Але ці протестувальники/-ці – лише незначна меншість порівняно з тією масою людей, які протестували мирно.
Уряд вважає, що повинен виграти цю битву, аби самим встиновлювати тон наративу для відновлення контролю як усередині країни, так і на міжнародному рівні.
Це добре видно з нещодавніх інвестицій у розмірі 30 мільйонів доларів США у глобальну брендингову кампанію, яка спрямована на захист свобод міста та його успіх у викоріненні насильницької меншини, що нібито розпочала «заворушення» 2019 року.
Проте, незважаючи на всі зусилля уряду, протестний рух Гонконгу далекий від поразки.
Протягом декількох місяців, поки COVID-19 не пускав активістів/-ок на вулиці, протести переросли в повсякденний опір. Яскравий приклад – бурхливий розвиток «Жовтого економічного круга», який заохочує людей підтримувати місцеві підприємства, що прихильні до протестів (жовтий колір символізує сам протестний рух).
Зараз люди обережно повертаються на вулиці в умовах поліпшення ситуації в галузі охорони здоров’я і незважаючи на триваючі заходи соціального дистанціювання, які іноді використовувалися, аби перешкодити протестам. Переважна більшість діють мирно – так само, як було й на Хеннессі-Роуд рік тому.
Творчий підхід і стійкість протестувальників/-ць майже невразливими до спроб уряду змусити їх замовкнути. Але замість того, щоб прислухатися до їхніх вимог, влада вперто продовжує «боротьбу» з ворогом, якого сама ж створила.
Утім, було б несправидливо розглядати цей рух як загрозу місту, поки і молодь і літні люди виходять на мирні протести з піснями й гаслами. Протести ніколи не мали за мету повалити Гонконг, вони відбуваються, аби його врятувати.
Цей текст початково було оприлюдено на Hong Kong Free Press.