Безкарність за тортури залишалася непоодиноким явищем. Повсюдно мало місце гендерно зумовлене насильство, хоча новий закон усунув юридичні перешкоди для притягнення до відповідальності військових і поліції за домашнє насильство. Продовжувалися напади на ґрунті гомофобії з боку груп, що пропагують дискримінацію та насильство. Розслідування нападів на журналістів і правозахисників було повільним і часто неефективним. Тривали репресії проти інакомислення та правозахисників в окупованому Криму. Порушення міжнародного гуманітарного права на Донбасі не розслідувалися.
- Де-факто влада Криму продовжувала придушувати свободу вираження поглядів і всі залишки інакомислення. За даними правозахисників, у Криму повністю заблоковано доступ до щонайменше 27 інтернет-ЗМІ, а також доступ до вебсайтів організацій, безпідставно заборонених як «екстремістські» в Росії. 10 березня ФСБ Росії заарештувала позаштатного репортера Владислава Єсипенка за надуманими обвинуваченням у шпигунстві та носінні боєприпасів. Журналіста засудили до 6 років колонії. Окрім того, у вересні Нарімана Джеляла, кримського татарина, правозахисника і раніше заступника голови забороненого Меджлісу, який залишився в Криму, безпідставно затримали у зв’язку з нібито пошкодженням газопроводу.
- На територіях, які контролюють проросійські збройні формування, тривали репресії проти інакомислення та обмеження громадянського суспільства. Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні (ММООНУ) повідомила про відсутність необхідних послуг та підтримки для осіб, які пережили домашнє насильство, та відзначила особисті ризики, зокрема арешт і судове переслідування, з якими стикаються активісти, які захищають права жінок. ММООНУ також повідомила про безпідставні арешти та тривале тримання під вартою без зв’язку з зовнішнім світом, а також тривале незаконне ув’язнення жінок і чоловіків де-факто владою. Місії відмовили в доступі до місць ув’язнення на непідконтрольних уряду України територіях попри «поширені та достовірні повідомлення про катування та жорстоке поводження в деяких місцях позбавлення волі». У ММООНУ також повідомили щонайменше про дев’ять нових випадків безпідставних арештів цивільних осіб співробітниками СБУ. Численні порушення міжнародного гуманітарного права з обидвох сторін конфлікту, про які раніше повідомляли, залишилися нерозслідуваними. Подальша відсутність незалежної інформації та доступу до непідконтрольних уряду України територій не давала належним чином контролювати захворюваність на COVID-19. Повідомляється, що у вересні відбувся сплеск захворюваності, з яким не могла впоратися місцева медична система, їй дуже бракувало як товарів медичного призначення, так і фахівців.
- Гендерно зумовлене насильство та дискримінація — насамперед щодо жінок — та домашнє насильство залишалися поширеними проблемами. Служби підтримки для постраждалих, закони й політики, спрямовані на боротьбу з домашнім насильством за останні роки покращилися, проте їх досі недостатньо. Не було прогресу і з ратифікацією Стамбульської конвенції. З січня по грудень органи влади відкрили 2432 кримінальні провадження за фактами домашнього насильства, оголосили підозру 2176 особам та передали до суду 2136 справ. За фактом домашнього насильства з січня по червень відкрито адміністративні провадження щодо 54 890 осіб. У липні було прийнято новий закон, який усунув юридичні перешкоди, через які військові та поліція фактично звільнялися від адміністративної та кримінальної відповідальності за домашнє насильство; також він посилив підстави для застосування термінових заборонних приписів.
- У травні до парламенту було подано законопроєкт з пропозицією розширити визначення злочинів на ґрунті ненависті, щоб включити до нього злочини, пов’язані з сексуальною орієнтацією та гендерною ідентичністю. Проте протягом року тривали гомофобні напади з боку груп, які виступають за дискримінацію та насильство, а винних рідко притягували до відповідальності. За сам лише травень відбулося чотири напади на ЛГБТІ спільноту.
- Певного прогресу було досягнуто в судовому переслідуванні, пов’язаному зі смертями під час протестів Євромайдану у 2014 році, зокрема суд над кількома «тітушками» та над кількома колишніми поліціянтами (над деякими — заочно). Однак для більшості постраждалих від порушень з боку поліції під час цих подій правосуддя залишалося недосяжним. Безкарність за тортури та інші види жорстокого поводження залишалася поширеним явищем. Розслідування нещодавніх звинувачень в такій поведінці залишалися повільними та часто неефективними. Офіс генерального прокурора повідомив про відкриття 79 нових справ про ймовірні катування та 1918 — про зловживання владою з боку правоохоронців із січня по грудень, у результаті чого 51 особу було обвинувачено у відповідних злочинах.
- Загалом медіа були вільними та різноманітними, хоча кілька ЗМІ зазнали переслідувань з боку влади у зв’язку з їхньою проросійською редакційною політикою, СБУ звинуватила їх в «інформаційній війні» проти України. Розслідування нападів на журналістів і правозахисників — зокрема вбивств — було повільним і часто неефективним. Продовжувалися судові засідання у резонансній справі проти трьох осіб, звинувачених у мінуванні автомобіля, внаслідок якого в липні 2016 року загинув журналіст Павло Шеремет. Коментатори та журналісти поставили під сумнів правдивість розслідування. У січні були опубліковані докази, які свідчать про те, що вбивство було сплановано білоруською владою.