Фото: Олена Ангелова / Гендер в деталях

Закон чіткий: секс без згоди – це зґвалтування. То чому досягти справедливості з кожним разом все важче?

Авторка: К’яра КАПРАРО, програм-менеджерка кампанії з прав жінок в Amnesty International

Жінка, котру зачали під час зґвалтування, розказала всім про свій досвід. Семимісячну «Вікі» удочерили в 1970-х роках. Згодом вона дізналася, що її біологічний батько та друг сім’ї, якому було за 30, зґвалтував її біологічну матір, коли тій було лише 13 років.

Зараз «Вікі» намагається добитися проведення ДНК теста, який допоможе довести злочин її біологічного батька. Проте у поліції кажуть, що за законом вона не є постраждалою.

Ця незвична, але непоодинока, історія є прикладом того, як тяжко борються постраждалі від сексуального насильства, щоб досягти справедливості. І часто це буває безрезультатно.

Читаючи новини про зґвалтування в Англії за минулий рік, не складно помітити, що справедливість для постраждалих від насильства стала нездійсненною мрією. У щорічному звіті Королівської служби прокуратури за минулий рік кількість судових переслідувань у справах про зґвалтування зменшилася на 23%. А аналіз статистики останніх злочинів виявив, що лише 1,5% з усіх справ про зґвалтування закінчується висуненням обвинувачень чи викликом до суду. Це одна справа з 65.

Цифри ще більш не втішливі, коли йдеться про кількість постраждалих, які повідомляють про зґвалтування. За останні чотири роки кількість заяв, з якими мала справу поліція Англії та Вельса, збільшилася на 61%: з 35,847 до 57,882.

Звіт Управління міського голови з питань поліції та злочинності проливає трохи світла на цю ситуацію. Наразі цей звіт є найдетальнішим аналізом повідомлень про зґвалтування: у ньому розглянуто 501 справу про зґвалтування, про які повідомили поліцію Лондона у квітні 2016 року; проаналізовано причини ґвалтувань і різницю між кількістю зареєстрованих справ та кількістю справ, які закінчуються обвинуваченням та засудженням.

Лише 9% зареєстрованих випадків були передані до Управління міського голови з питань поліції та злочинності для прийняття рішень про звинувачення, 6% – до суду, а мізерні 3% призвели до ув’язнення злочинців. У середньому цей процес, починаючи від написання заяви до засудження, зайняв 18 місяців. Здається, таку ситуацію виправити нелегко навіть незважаючи на те, що Великобританія входить до складу тих дев’яти країн у Європі, де визначальним щодо визначення зґвалтування є не примус, а згода.

Близько третини зареєстрованих справ, про які повідомили у Лондоні, було класфіковано як такі, що не потребують подальших дій поліції. 60% справ закрили тому, що постраждалі забрали свої заяви. Це не тому, що вони роблять поспішні висновки, – це досить поширений міф, бо навіть фальшиві звинувачення у зґвалтуванні складають лише 0,62% випадків порушених справ. Так трапляється тому, що система правосуддя є джерелом подальших травм, а не зцілення.

Британська організація «Big Brother Watch» оприлюднила інформацію про те, як поліція примушує постраждалих здати їхні мобільні телефони, якщо вони хочуть розслідування справ. Технологія може й нова, але патріархальні стереотипи старі як світ.

Великій Британії потрібно докласти багато зусиль, щоб змінити думку населення стосовно цієї проблеми і запевнити людей, що зґвалтування карається законом. У рамках опитування, проведеного в межах Євросоюзу, 1 з 10 людей у ​​Великобританії вважають, що якщо ти п’яний/-а або перебуваєш під впливом наркотиків, то це може стати виправданням сексуальному насильству. Зґвалтування це не про секс, а про прояв сили.

Закон про зґвалтування Великобританії визначає на згоді: якщо згоди нема, це зґвалтування. Закон також вимагає підтвердження згоди. Велике занепокоєння викликає те, що, коли реєструється повідомлення про зґвалтування, то здається, що під наглядом знаходиться лише потерпіла особа. І це незважаючи на таку чітку основу законодавства. Закони про згоду мають силу здійснювати нормативні зміни, навчати культурі згоди та запобігати зґвалтуванню у довгостроковій перспективі. Проте, як показує практика Великобританії, одні лише закони не ліквідують сексуальне насилля та не забезпечать доступ до правосуддя для постраждалих. Їх  повинна супроводжувати відповідна просвітницька робота, у тому числі про міфи щодо зґвалтування та упереджене ставлення до працівників поліції, прокурорів та адвокатів, про стосунки та сексуальну освіту, про те, як підтримати постраждалих та мінімізувати вторинну травму.

Кримінальне правосуддя не є ані ідеальним, ані єдиним спосібом зцілення травми після зґвалтування. Ми повинні пам’ятати, що воно доступне далеко не всім потерпілим.  Потерпілі без документів або ж затті, що зіштовхуються зі стигматизацією (наприклад, секс-працівни_ці), стикаються з іще більшими труднощами.
Належну підтримку теж важко отримати. Минулого року 6,355 людей звернулися до кризових центрів з надання підтримки постраждалим сексуального насильства, проте очікувати своєї черги на консультації потрібно було 3-14 місяців. Цього тижня у лондонському звіті повідомляється, що майже третина постраждалих, які отримали онлайн-направлення, не мали доступу до спеціалізованої підтримки через нестачу доступних послуг.

Справедливість у справах про сексуальне насильство ніколи не є однозначною. Зґвалтування може мати вплив і на декілька поколінь, як у випадку «Вікі». Усе більше і більше постраждалих від сексуального насильства та активіст_ок діляться своїми історіями і наголошують на тому, що секс без згоди – це зґвалтування.

Турбує те, що Управління міського голови з питань поліції та злочинності витрачає більше енергії на те, щоб поставити під загрозу права постраждалих, аніж на те, щоб провести масштабну реформ системи кримінального правосуддя. Система правосуддя Великобританії не підходить для розгляду справ про зґвалтування. Її потрібно зробити орієнтованою на постраждалих. Ось, що треба змінити.

Цей матеріал початково було опубліковано у Huffington Post.