- Повномасштабне вторгнення згубно діє на психічне, фізичне, сексуальне та репродуктивне здоров’я жінок
- Існує занепокоєння з приводу сексуального та гендерного насильства
- Жінки повинні бути активно залучені до процесів прийняття рішень
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну триває вже другий рік. Як наслідок воєнної агресії, українські жінки стикаються з серйозними ризиками, зростанням тягаря обов’язків по догляду за дітьми, величезним стресом і труднощами, пов’язаними з проживанням у зонах бойових дій, – Amnesty International.
«Знову і знову жінки несуть на собі тягар жорстокості війни. Вони постійно знаходяться на передовій – як військові, медикині, волонтерки, миротвориці, лідерки громад і сімей, внутрішньо переміщені особи, біженки та, зрештою, постраждалі й жертви», – зазначила Аньєс Калламар, Генеральна Секретарка Amnesty International.
«Повномасштабне вторгнення Росії в Україну не є винятком. Жінки стикаються зі зростанням сексуального та гендерного насильства і небезпечними для здоров’я умовами, а також часто вимушені приймати рішення в ситуаціях «життя чи смерті» щодо своїх сімей. Попри це, жінок часто не допускають до процесів прийняття рішень, а їхні права та потреби ігнорують».
Amnesty International закликає міжнародну спільноту підтримати жінок, які потерпають від порушень прав людини в умовах російської агресії в Україні, та проявити солідарність з ними. Гарантування безпеки та захисту цивільних осіб, особливо тих, хто опинився в зоні бойових дій, а також доступ до фінансової допомоги та послуг, включно з медичним обслуговуванням, має виняткову важливість під час війни. Водночас, винних у скоєнні злочинів, згідно з міжнародним правом, мають притягнути до відповідальності.
Із початку повномасштабного вторгнення Amnesty International документує воєнні злочини та ймовірні злочини проти людяності, скоєні в Україні. До Міжнародного дня жінок ми також зібрали свідчення жінок в Україні, які детально описують наслідки вторгнення на їхню безпеку, здоров’я та добробут.
«Крім мене, про них ніхто не подбає»
Хоча багато жінок в Україні долучилися до спротиву російській агресії, дуже часто обов’язки по догляду за дітьми та рідними лягають непропорційним тягарем на жінок. Упоратися з цими обов’язками особливо важко в небезпечних умовах конфлікту.
Тамара*, жінка, яка проживає в зоні конфлікту в Донецькій області, розповіла Amnesty International, як вторгнення вплинуло на неї як матір та піклувальницю своїх батьків: «Усе змінилося на гірше. Чоловіки [з сім’ї] воюють, жінки залишилися самі, багато з них – з маленькими дітьми на руках і без будь-якого доходу. Немає ніякої допомоги: ні фізичної, ні фінансової».
Змушена обирати між тим, щоб залишити батьків і захистити своїх дітей, Тамара стикнулася з, по суті, відсутністю вибору.
«Я повернулася в небезпечну зону з дітьми. Можливо, я вчинила неправильно, але мені треба дбати про своїх дітей, і мої літні батьки, які лишилися вдома, — це мій обов’язок. Окрім мене, їх ніхто не догляне. У мене немає вибору», — сказала вона.
Для багатьох жінок переїзд у безпечне місце може мати руйнівні емоційні та фізичні наслідки. Марина*, внутрішньо переміщена особа, яка втекла разом зі своїми дітьми від російської окупації з Донецької області, розповіла Amnesty International:
«Це дуже важко. Я залишилася наодинці з трьома дітьми. Ніхто не вірив, що розпочнеться війна. Це був шок, і було страшно. Навколо йшли запеклі бої, і ми все це чули. Російські військові літаки літали так низько, що було видно очі пілотів, — і це дуже сильно позначилося на дітях».
«З того дня ми жили в підвалі майже місяць, тому що діти були дуже налякані. Моя дочка більше не могла спати в будинку. Мої діти переживають тяжкий психологічний та емоційний стрес. Загалом, немає місця, де можна почуватися в безпеці через обстріли та повітряну тривогу», — розповіла вона.
Вторгнення згубно діє на психічне, фізичне та сексуально-репродуктивне здоров’я жінок
Постійні напади Росії на критично важливі об’єкти цивільної інфраструктури є воєнними злочинами, які обмежили доступ до медичної допомоги тим, хто проживає в Україні.
Катерина*, внутрішньо переміщена жінка, яка була на дев’ятому тижні вагітності і жила в Донецькій області на момент вторгнення, розповіла Amnesty International: «Я не знала, що з нами станеться. Ходили чутки про евакуацію та виїзд лікарів. Я не могла зробити УЗД і всі дослідження. Просто не було доступу, і це додавало тривоги та емоційної напруги».
Після втечі до Дніпра Катерина постійно стикалася з труднощами, намагаючись впоратися з новонародженою дитиною та працюючи в зоні конфлікту: «Лінія фронту наближається до нашого міста. Невизначеність — це найстрашніший момент. Де ти будеш завтра? Чи зможеш повернутися додому? Мені бракує психологічної допомоги, а через маленьку дитину не вистачає часу на спілкування з психологом навіть по телефону, але я відчуваю, що мені це потрібно».
Обмеженість запасів і підвищення цін на засоби для гігієни під час менструації змушують жінок і дівчат обирати між продуктами харчування та гігієнічними засобами.
«У продажу є прокладки й тампони, але через фінансові складнощі я маю обирати, що купувати: їжу чи прокладки. Після початку повномасштабного вторгнення я користуюся підручними засобами», — розповіла Тамара.
Юлія*, чий будинок знищили російськими авіаударами, розповіла Amnesty International, що їй вдалося зібрати менструальні засоби для себе та своєї дочки в центрі підтримки внутрішньо переміщених осіб.
Зростання сексуального та гендерного насильства
Гендерне насильство загострюється в регіонах, уражених конфліктом. Серед причин — брак безпеки, відсутність або руйнування верховенства права, поширена безкарність злочинців, недовіра до окупаційної влади, а також стигма, пов’язана з розголошенням досвіду сексуального та гендерного насильства.
Марина*, гуманітарна працівниця, розповіла Amnesty International: «Сексуальне насильство — це величезна проблема для жінок. Я брала участь у тренінгу, і нам розповідали, що після евакуації були випадки виявлення ознак сексуального насильства [також] серед дітей».
Під час роботи в пункті збору внутрішньо переміщених осіб, Марина стала свідком ескалації домашнього насильства: «У спортзалі жило 60 осіб. Я працювала з цією проблемою раніше, але навіть без мого досвіду [ознаки насильства] видно неозброєним оком. Я бачила їх там дуже багато».
Катерина розповіла Amnesty International: «Зараз я почуваюся більш вразливою. Удома стало більше конфліктів. Агресія мого чоловіка виливалася на мене і мою старшу дитину. Я не маю впевненості, чи можу залишити дітей з чоловіком протягом дня. Він втратив роботу і тепер переповнений емоціями та дуже знервований».
Тамару як матір дуже тривожать ці повідомлення про сексуальне та гендерне насильство: «Я постійно чую про насильство, і це мене лякає. Я маю доньок, і це справді жахливо. Я відправила старших дітей на навчання в безпечну зону, але все одно переживаю за них».
Залучення жінок до процесів прийняття рішень
Жінки повинні мати змогу брати активну участь у процесах прийняття рішень на всіх рівнях, щоб їхні потреби та перспективи відображалися та враховувалися в законах, політиці та на практиці.
Другий рік із початку повномасштабної війни діти проводять роки свого дорослішання в умовах жорстокої окупації, а жінки змушені витримувати важкі та ризиковані переїзди до безпечного місця і водночас справлятися з посиленим навантаженням по догляду.
Amnesty International закликає міжнародну спільноту до узгоджених зусиль, спрямованих на забезпечення повноцінної участі жінок у процесах прийняття рішень: від міжнародних дискусій щодо фінансової підтримки, репарацій та відбудови до надання гуманітарної допомоги та процесів правосуддя для жертв і постраждалих від повномасштабної російської агресії. Лише через залучення жінок на всіх рівнях ми можемо гарантувати, що потреби жінок будуть враховані й забезпечені, а їхні права – будуть захищені.
*Імена змінено з метою захисту ідентичності.