Як спортсмени і спортсменки в Білорусі потерпають від показових репресій за солідарність із протестами

Багато білоруських спортсменів/ок, які ще нещодавно були національними героями/їнями, тепер вимушено пожертвували кар’єрою і свободою, наважившись виступити проти порушень прав людини у своїй країні. Як це сталося, Amnesty International розповідає в новому брифінгу у рамках кампанії солідарності #StandWithBelarus. Брифінг оприлюднено в той же день, коли білоруська Олімпійська спортсменка Христина Тімановська попросила притулку в польського посольства в Токіо після того, як білоруські спортивні чиновники спробували силою повернути її на батьківщину.

Спортсмен(к)и, із якими розмовляла Amnesty International, вважають, що вони піддалися показовому покаранню, оскільки спорт особисто важливий для президента Олександра Лукашенка, захопленого хокеїста-любителя, який до грудня 2020 року очолював Національний олімпійський комітет Білорусі.

«Спортивне керівництво Білорусі перебуває під прямим контролем влади при Олександрові Лукашенку. Спортсмен(к)и користуються заохоченням держави й повагою суспільства, тому не дивно, що коли деякі з них виступають проти влади, стають показовою мішенню для репресій», – зазначає Хеза Макгілл, дослідниця Amnesty International по Східній Європі і Центральній Азії.

У серпні 2020 року понад 1000 спортсменів/ок підписали відкритий лист із закликом провести нові президентські вибори, припинити тортури та інші види жорстокого поводження й перестати заарештовувати мирних демонстрантів/ок. Відповідь уряду не змусила на себе чекати.

За даними білоруського Фонду спортивної солідарності, 60 підписантів/ок виключили з національної збірної, вони втратили державне фінансування, були примушені відкликати свої підписи або піддалися прямому фізичному насильству. Наразі всього 95 спортсменів/ок затримали за участь у мирних акціях протесту, семеро зазнали політично вмотивованого переслідування, а 124 – інших форм репресій, зокрема 35 спортсменів/ок і тренерів/ок, яких виключили з національної збірної.

Триразова олімпійська медалістка Олександра Герасименя, яка протягом двох років керувала дитячими школами з плавання після того, як покинула професійний спорт, під час подій серпня 2020 року теж відчула необхідність публічно висловитися, але зіткнулася з дилемою:

«У мене був вибір – висловитися або промовчати. У мене був вибір, тому що в мене була своя школа плавання. У нас тренувалися близько 500 дітей. Ми орендуємо плавальні басейни в держави для проведення наших курсів. Усі плавальні басейни в Білорусі належать державі, і тому я розуміла, що якщо я висловлюся, то постраждають мої колеги й діти теж. Спочатку я не знала, що робити, але через кілька днів зрозуміла, що не можу мовчати», – згадує вона в розмові з Amnesty International. У лічені дні її угоди з державними басейнами по всій Білорусі були розірвані.

Олександра очолила Фонд спортивної солідарності, який успішно домігся від Міжнародного олімпійського комітету заміни Олександра Лукашенка на посаді голови Національного олімпійського комітету і сприяв скасуванню низки міжнародних спортивних заходів у Білорусі.

2 квітня 2021 року Слідчий комітет Білорусі оголосив про порушення кримінальної справи стосовно Олександри Герасимені та її колеги Олександра Опейкіна, директора Фонду спортивної солідарності. Їх звинуватили в «підбурюванні до дій, спрямованих на нанесення шкоди національній безпеці Білорусі» – злочину, який карається позбавленням волі на строк до семи років.

Олена Левченко – одна з найвідоміших спортсменок Білорусі, дворазова учасниця Олімпійських ігор у складі збірної з баскетболу. Вона також не могла мовчати, спостерігаючи за тим, що відбувається в Білорусі, і підписала відкритий лист спортсменів/ок. 30 Вересня 2020 року її затримали в аеропорту Мінська, коли вона збиралася відлітати до Греції на лікування спортивної травми. Вона провела 15 днів у сумнозвісному слідчому ізоляторі «Охрестина» в Мінську, де піддалася особливо жорстокому поводженню.

«Першої ночі в нас були матраци, вода, працювала каналізація. А другого жовтня все почалося. Після сніданку зайшов чоловік і наказав скручувати матраци. Ми згорнули їх… спочатку ми думали, що їх забрали на прожарювання, щоб вивести вошей і клопів. Але нам їх взагалі не повернули», – розповіла вона Amnesty International.

Вона провела 15 днів у камері на чотирьох осіб, причому більшу частину часу в ній перебували п’ятеро ув’язнених. Вимушені спати на металевих каркасах ліжок, вони намагалися полегшити дискомфорт, підкладаючи під себе одяг, газети, навіть гігієнічні прокладки.

«Білоруські спортсмен(к)и дорого заплатили за те, що наважилися висловитися, і ми закликаємо всіх проявити солідарність з ними, приєднавшись до нашої акції #StandWithBelarus. 9 серпня Фонд спортивної солідарності запускає онлайн-марафон на підтримку білоруських спортсменів/ок, і ми закликаємо всіх приєднатися до нього», – сказала Хеза Макгілл.