30 травня під час панельного обговорення «Ветеранський досвід: дії, що приносять результат» учасники та учасниці правозахисного освітнього проєкту «Трайб» поділилися своїм досвідом у правозахисній діяльності. Зустріч відбулася в межах міжнародної наукової конференції «Філософія: Нове покоління», яку Національний університет «Києво-Могилянська академія» проводив у партнерстві з Amnesty International Ukraine. Цього року 20-й ювілейний захід присвятили темі «Куди йдемо: що здобувають ідеї та дії».
До обговорення долучилися ветерани й ветеранки правозахисного освітнього проєкту «Трайб» Amnesty Ukraine: Наталя Ліщишена, Віктор Орловський, Алла Подвін, а також радниця голови Миколаївської обласної ради з питань підтримки ветеранів, секретарка ради ветеранів та дружина трайбівця Дмитра Гнатюка — Вероніка Гнатюк.
Активізм — це голос і дія. Ми розуміємо, що рано чи пізно війна закінчиться, і ми разом будемо розбудовувати нашу Україну. Тому проблеми потрібно озвучувати, щоб спільно шукати шляхи їхнього вирішення. Досвід кожного і кожної — це внесок у ту країну, яку ми хочемо бачити у майбутньому.
Вероніка Гнатюк
За її словами, чимало ветеранів втратили здоров’я, захищаючи країну, тому потребують соціального захисту та гарантій, щоб адаптуватися й визначити свій шлях у подальшому житті. «Поки гарантії — декларативні, ні про яку справедливість для ветеранів не йдеться», — підкреслила Гнатюк.
Про свій шлях і боротьбу розповіла учасникам панелі ветеранка Наталя Ліщишена. Вона стала першою жінкою в Україні, яка домоглася офіційного визнання медичною комісією шкоди, яку можуть завдавати жіночому організму стандартні бронежилети, розроблені для чоловіків. Завдяки адвокації Наталі у квітні 2026 року була затверджена державна програма реконструктивної хірургії та ендопротезування грудей для військовослужбовиць і ветеранок.
Я вважаю, що це моя перемога. Дякую своєму чоловіку, «Трайбу» за підтримку. Нарешті, за 12 років, що наша держава у стані війни, Міністерство оборони придбало першу партію бронежилетів, які відповідають жіночій анатомії. Якби я промовчала, не винесла цю історію назагал, нічого з цього б не було. Тому і один голос може багато що вирішити.
Наталя Ліщишена
Ветеран Віктор Орловський поділився думкою, що у ветеранів та ветеранок загострене почуття справедливості, але постійно розв’язувати проблеми у цивільному житті — це шлях до вигорання. За його словами, в українському суспільстві окреслилася чітка межа між тими, хто «на фронті або для фронту», та тими, хто призвичаївся жити під ракетними обстрілами. Тому ті, хто повернувся з війни, легко можуть відчути себе вигнанцем. Аби цього уникнути, Орловський радить шукати спільноти та об’єднуватися за спільними цінностями.
З його думкою погодилася і ветеранка Алла Подвін. «Нам не потрібен цей розрив у суспільстві — ми маємо бути разом і шукати взаєморозуміння», — зазначила вона.
«Ідея нашого проєкту — допомогти ветеранам, членам їхніх родин знайти себе у подальшому цивільному житті, якраз через громадський активізм. Боротися за свободу, рівні права, справедливість не на полі бою, а безпосередньо завдяки правозахисній діяльності. Іноді одна людина починає озвучувати проблему, говорить про це, і держава вже не може вдавати, наче нічого не відбувається», — наголосила голова відділу освіти з прав людини Amnesty International Ukraine Вероніка Пугач.