Реагуючи на ухвалення у першому читанні Верховною Радою України 28 квітня 2026 року нового проєкту Цивільного кодексу, директорка Amnesty International Ukraine Вероніка Вельч заявила:
«Український парламент не повинен поспішати з ухваленням нового Цивільного кодексу, який є явно суперечливим і несумісним з міжнародними зобов’язаннями країни у сфері прав людини. Якщо його не буде ретельно й всебічно переглянуто після змістовних консультацій із людьми, чиї права зачіпає цей проєкт, та експертними організаціями громадянського суспільства, він закріпить положення, що матимуть масштабний і довготривалий вплив на права людини в Україні на роки вперед».
«Новий проєкт Цивільного кодексу містить проблемні положення: від відкрито дискримінаційного підходу до ЛГБТІ-осіб до положень, які дозволяють позбавляти людей з інвалідністю їхньої правоздатності, що суперечить статті 12 Конвенції про права осіб з інвалідністю, на таких підставах, як «психічні та інші розлади», а також запровадження надмірно розмитих термінів, таких як «доброзвичайність», що покладає на судову владу обов’язок застосовувати це поняття під час ухвалення важливих правових рішень. Запропонований проєкт Цивільного кодексу є зазіханням на права ЛГБТІ-осіб, людей з інвалідністю, жінок і, зрештою, на права всіх людей».
Проголосувавши переважною більшістю за цей вкрай недосконалий законодавчий акт, українські законодавці повинні тепер зробити крок назад і вжити заходів для того, щоб забезпечити його всебічний і ґрунтовний перегляд та повне приведення у відповідність до міжнародних зобов’язань України у сфері прав людини, зокрема шляхом достатнього продовження строків, необхідних для врахування та аналізу зауважень усіх зацікавлених сторін. Законодавці мають гарантувати право людей на участь у законодавчому процесі та забезпечити його прозорість
Вероніка Вельч, директорка Amnesty International Ukraine
Що передувало
28 квітня 2026 року Верховна Рада України ухвалила в першому читанні проєкт нового Цивільного кодексу (законопроєкт № 15150) — надзвичайно складний правовий документ, що складається з 1 949 статей. Відповідно до чинних правил, народні депутати мають 21 день на внесення поправок та пропозицій щодо доопрацювання, після чого друге, і, можливо, остаточне, читання може відбутися вже 20 травня 2026 року. Оскільки попередній варіант закону було опубліковано в січні, а протягом наступних тижнів було запропоновано щонайменше три альтернативні проєкти, перед винесенням на голосування не відбулося жодних належних консультацій щодо цього законопроєкту. Українські громадські організації та інші спостерігачі висловили численні зауваження щодо попередніх версій законопроєкту. Серед зауважень, зокрема, були занепокоєння щодо юридичного визначення сім’ї як союзу «між жінкою та чоловіком», прямої відмови рівних прав для одностатевих пар, положень, що можуть призвести до автоматичного анулювання шлюбів після підтвердження гендерної ідентичності, введення юридично невизначених понять, таких як «доброзвичайність», що неявним чином пов’язаний із суспільною мораллю, та положення, за якими це поняття може визначати судові рішення щодо розірвання шлюбу або відмови у його укладенні, а також поняття «права на свободу природного існування», яке не має підстав у міжнародному праві з прав людини, у розділі, що стосується прав людини.
Стаття 12 Конвенції про права осіб з інвалідністю підтверджує, що всі особи з інвалідністю мають повну правоздатність. Законопроєкт суперечить вимозі, згідно з якою «держави-учасниці повинні всебічно проаналізувати всі галузі законодавства, щоб гарантувати, що право осіб з інвалідністю на правоздатність не обмежується на нерівних умовах порівняно з іншими».