Тактика облогової війни російських військ в Україні, якій притаманні безжальні невибіркові атаки на густонаселені райони, призводить до незаконних убивств мирних жителів/льок у кількох містах, заявила сьогодні Amnesty International у новому розслідуванні на місцях.
Дослідники та дослідниці Amnesty International вперше в Україні незалежно перевірили речові докази заборонених касетних боєприпасів, застосування яких порушує міжнародне право. Вони також зібрали свідчення, що документують російську тактику облоги, зокрема незаконні невибіркові атаки, збій роботи базових комунальних служб, перебої у зв’язку, руйнування цивільної інфраструктури та обмеження доступу до медицини та охорони здоров’я.
В останні тижні російські сили використовували зброю невибіркової дії, як то касетні боєприпаси, і неточну зброю з широким радіусом дії, таку як некеровані «тупі» бомби та залпи реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) при атаках на густонаселені цивільні райони.
Таким чином, напади російських військ на міста та безглузді руйнування цивільної інфраструктури порушують міжнародне гуманітарне право та міжнародне право у галузі прав людини. Невибіркові напади, внаслідок яких гинуть чи зазнають поранень цивільні особи, також є військовими злочинами.
«Визначальною рисою цих жорстоких облог є безжалісні невибіркові атаки Росії, які згодом завдають руйнівних збитків», – сказала Джоан Марінер, директорка програми кризового реагування Amnesty International.
«Ось уже п’ять тижнів мирні жителі по всій Україні спостерігають, як їхні міста день за днем зносять із лиця землі. Наше дослідження на місцях задокументувало, як деякі з найбільш схильних до ризику людей у суспільстві невідповідно страждають, оскільки ця жорстока тактика облоги триває.
«Цивільні особи, які опинилися у містах в облозі, мають терміново отримати доступ до гуманітарних коридорів, щоб забезпечити безпечну евакуацію всіх, хто бажає залишити країну. Гуманітарні вантажі також мають бути доставлені до тих, хто лишився».
Amnesty International провела особисті та дистанційні інтерв’ю з людьми, які пережили облогу у п’яти містах, включно з Харковом та Маріуполем. Лабораторія з пошуку доказів Amnesty International проаналізувала відповідні супутникові знімки та перевірила відео та фотографії інцидентів, описаних нижче. Найближчими тижнями Amnesty International опублікує додаткові докази, зібрані під час розслідувань на місцях в Україні.
Невибіркові атаки
Російські війська вийшли до північних околиць Харкова у перші дні вторгнення і швидко застосували тактику облоги, намагаючись оточити місто та стріляючи з неточної зброї по населеним пунктам.
Amnesty International зафіксувала розповсюджену модель незаконних невибіркових нападів у населених пунктах Харкова. 28 лютого три залпи РСЗВ завдали удару по північній частині міста, вбивши не менше дев’яти мирних жителів, зокрема дітей, і поранивши не менше 18 людей.
Під час обстрілу вранці 4 березня 41-річного Олексія Стовби було поранено касетним боєприпасом під час покупки продуктів на вулиці Залізничній у Мало-Данілівському районі Харкова.
Він розповів Amnesty International: «Ми знайшли трохи їжі, ми стояли біля продовольчої крамниці, і я почув сильний звук. Я обернувся і побачив багато невеликих осередків вогню. Це було висотою з мої коліна, за 50 метрів від мене. Я впав, і моя дружина теж, і я відчув, як щось ударило мене по правій нозі. Я спустив штани і побачив багато крові».
Пізніше хірурги видалили три фрагменти з його правого паху, гомілки та стопи. Дослідник Amnesty International з питань зброї в кризових ситуаціях особисто вивчив речові докази та підтвердив, що найбільший уламок належав касетному боєприпасу 9Н210 або 9Н235.
Салтівський район Харкова також неодноразово зазнавав нападів під час облоги міста. Кризова лабораторія Amnesty International підтвердила 22 інциденти в районі, що свідчать про пошкодження житлових масивів, включно зі школами, житловими будинками, продовольчими ринками та трамвайним депо, у період з 27 лютого до 16 березня. На фотографіях з місця обстрілу видно залишки ракет «Смерч» та касетні боєприпаси, розкидані по всьому району.
Один чоловік*, який відповідає за бомбосховище на Салтівці, сказав Amnesty International: «Це стало моєю новою реальністю — стрілянина та вибухи, порятунок стареньких з-під завалів, тих, хто без газу, води, електрики. Раз на три дні кип’ятимо лід для води. У притулку 300 людей. Більшість літні, вразливі, [у них] астма, діабет. Є люди, які не залишали притулок упродовж трьох тижнів. Найбільша проблема на Салтівці в тому, що люди похилого віку помирають від відсутності ліків, від шоку, від інфаркту. Важливо покласти їх у землю і закопати, скоро потеплішає, і вони розкладуться».
У притулку у Львові дослідники/ці Amnesty International взяли інтерв’ю у 16-річної дівчини, яка самостійно евакуювалася з Харкова. Організація перевірила фотографію, на якій видно залишки 220-мм ракети «Ураган», що розірвалася поряд із житловим комплексом її сім’ї, що знаходиться поряд зі школою.
Вона розповіла Amnesty International: «Ракета вдарила вночі, і я відчула запах вогню та хвилі. Вся моя сім’я, ми всі живемо в коридорі багатоквартирного будинку з першого дня війни.
Amnesty International раніше підтверджувала, що від касетних боєприпасів загинула дитина та двоє інших мирних жителів, які ховалися в дитячому садку на Сумщині, і задокументувала авіаудар, внаслідок якого загинули мирні жителі/ьки, які стояли в черзі за їжею в Чернігові.
Позбавленння базових послуг
Спілкування із мирним населенням у містах в облозі вкрай скрутне через перебої в роботі мобільного зв’язку та інтернету. Багато людей проводять більшу частину свого часу в підземних бомбосховищах із слабким сигналом або без нього. Доступ до засобів зв’язку та інтернету необхідний для забезпечення безпеки та доступу до життєво важливої інформації про можливі шляхи евакуації.
У Харкові та Ізюмі від ударів постраждали будівлі з телевежами. Дослідження з відкритих джерел та аналіз супутникових зображень, проведений Amnesty International, показують, що харківська телевежа, ймовірно, була пошкоджена двічі у період з 27 лютого до 17 березня, а з 6 березня повідомлялося про перебої в обслуговуванні. Будівлю, пов’язану з Ізюмською телевежею, було пошкоджено 12 березня, а 20 березня було пошкоджено ще більше. Звіти із відкритих джерел знову підтвердили збої у мовленні. Багато людей похилого віку покладаються на телебачення для отримання новин і екстреної інформації від уряду.
Amnesty International раніше задокументувала, як цивільні особи в Ізюмі перебувають на межі гуманітарної катастрофи, оскільки російські війська обстрілюють місто з початку вторгнення.
Вплив на людей із групи ризику
Конфлікт, як і раніше, значно впливає на людей похилого віку і людей з інвалідністю, що ще більше посилює облогові війни.
Олександр Міхта, 39-річний харків’янин, страждає на цукровий діабет і зазнає серйозних труднощів при ходьбі через пошкодження ніг через хворобу. Він відвіз дружину та доньку до польського кордону, але після введення воєнного стану був змушений залишитися в Україні. До його багатоквартирного будинку у Харкові потрапили ракети «Смерч», які рознесли парові труби, відімкнули опалення та затопили нижні поверхи. Кризова лабораторія Amnesty International перевірила 21 фотографію, що підтверджує пошкодження житлового будинку. Пізніше Міхта разом із батьком дістався до притулку у Львові.
Він сказав Amnesty International: «Обстріл постійно посилювався. Мені була потрібна їжа, тому я вийшов і пішов у магазин. У мене діабет, і я біг, коли обстріл посилився та підвернув ногу. Я намагався дістатися бомбосховища, але не зміг. Я зламав шість кісток і вони [лікарі] хочуть ампутувати їх».
Amnesty International також взяла інтерв’ю у 61-річної жінки*, яка залишилася в Харкові, щоб доглядати свою 84-річну матір із деменцією, котра не може переїжджати.
Вона сказала: «Старенькі, ми залишаємося. Моя мама ледве рухається… Ми з Луганська і мали забрати мою маму з Луганська… Ми поїхали до дочки до Харкова і застрягли тут. Одну із кожних 24 годин, які ми проводимо на вулиці.
Я розмовляю з мамою. Я відвожу її до туалету і допомагаю їй роздягнутися. Мені завжди доводиться їй пояснювати, чому ми у Харкові, і чому ми у підвалі. Вона має деменцію, і вона завжди забуває, чому вона в підвалі, і мені доводиться говорити їй цілий день. Раніше у неї було гідне життя, вона могла гуляти в саду. Вже немає».
Літні люди та люди з інвалідністю, а також інші групи, які можуть зіткнутися з особливим ризиком та проблемами переміщення, мають бути евакуйовані у пріоритетному порядку, як зазначено у міжнародному гуманітарному праві. Планування та інформування про евакуацію та безпечні гуманітарні коридори також повинні здійснюватися всеосяжним чином, зокрема шляхом забезпечення доступності інформації, транспорту та послуг.