Чилі: докази порушень прав учасників/ць протестів

21 листопада 2019

Сили безпеки під командуванням президента Себастьяна Піньєри – здебільшого армія та Карабінери Чилі (національна поліція) – здійснюють масові напади, застосовуючи невиправдану й надмірну силу з намірами поранити та покарати учасників/-ць протестів. Наразі ці напади призвели до смерті п‘ятьох людей, а також до тортур, жорстокого поводження і серйозних травм тисяч інших, – заявила Amnesty International сьогодні після закінчення дослідницької місії у країні.

«Наміри чилійських сил безпеки зрозумілі: поранити демонстрантів/-ок, щоби відбити охоту до протестів, навіть шляхом використання тортур та сексуального насильства щодо учасників/-ць протестів. Замість того, щоб вжити заходи для стримування дуже серйозної кризи прав людини, влада під керівництвом президента Себастьяна Піньєри більше місяця дотримувалася політики покарання, збільшуючи число постраждалих, що продовжує зростати до сьогодні», – зазначила Еріка Гевара-Росас, директорка Amnesty International у Північній і Південній Америці.

«Індивідуальна кримінальна відповідальність за ці події не зупиняється на судовому переслідуванні тих, хто спустив курок. Гарантування справедливого правосуддя та неповторення таких подій має включати санкції проти керівників/-ць, які, добре знаючи про злочини, вчинені офіційними особами під їхнім керівництвом, день за днем віддавали такі накази або ж толерували ці злочини».

Згідно з даними Національного Інституту Прав Людини (NHRI), принаймні п’ять людей загинуло від рук сил безпеки і більше 2300 було поранено; більше ніж 1400 поранених отримали травми від вогнепальної зброї і 220 – тяжкі травми очей. Окрм цього, прокуратура зареєструвала більше 1100 скарг щодо катувань та жорстокого, нелюдського й такого, що принижує гідність, поводження, а також більш ніж 70 сексуальних злочинів, вчинених офіційними особами. Відповідно до даних національної поліції, жодний/-а з її працівників/-ць не загинув/-ла, але близько 1600 були поранені, 105 із них – серйозно.

Демонстрації в Чилі почалися в середині жовтня у відповідь на зростання цін на проїзд у громадському транспорті. З огляду на високий рівень нерівності у країні вимоги протестувальників/-ць відтоді розширились і включили вимоги більш справедливого суспільства, у якому держава гарантуватиме права на здоров’я, воду, якісну освіту і соціальне забезпечення.

Amnesty International вважає, що порушення прав людини та порушення норм міжнародного права, вчинені працівниками/-цями сил безпеки, не є поодинокими та спорадичними інцидентами, а відкривають послідовну тенденцію порушень по всій країні, показуючи засоби роботи сил безпеки, передусім національної поліції. Враховуючи рівень координації, необхідний для продовження такого жорстокого придушення протестів більше місяця, резонно припустити, що найвище керівництво несе відповідальність, тому що воно або віддало наказ про репресії, або толерувало їх. Певна річ, таке далекосяжне припущення може бути прояснене лише незалежною та неупередженою судовою інстанцією.

Рішення президента Піньєри задіяти армію після оголошення надзвичайного стану мало катастрофічні наслідки. Як щодо командування, яке вирішило надіслати армію, що використовувала смертельну зброю для поліцейських операцій під час протестів, так і щодо військових, які стріляли по демонстрантах/-ках, що призвело до смертей і серйозних поранень, має бути проведене розслідування, і, за умови достатніх доказів, вони мають постати перед незалежним і неупередженим судом.

Під час та після введення надзвичайного стану керівництво національної поліції, а також ряд старших офіцерів, не спромоглися на ефективний контроль, щоб не допустити або приборкати насильство своїх підлеглих, дозволивши їм продовжувати діяти в той же спосіб, що призвело до великої кількості скарг демонстрантів/-ок на жорстоке поводження, катування й незворотне пошкодження очей. Нездатність запобігти таким діям, що є обов’язком згаданих офіційних осіб, означає, що вони несуть особисту кримінальну відповідальність згідно з міжнародним правом.

Наразі Amnesty International задокументувала 23 випадки порушень прав людини в регіонах Вальпараїсо, Тарапака, Біо-Біо, Антофагасто, Кокімбо, Мауле і Арауканія, а також в 11-х районах Сантьяго між 19 жовтня та 11 листопада. Окрім того, Amnesty International отримала більше 13 аудіовізуальних та фото-доказів невиправданого й надмірного використання сили, усі з яких були підтверджені її Силами Цифрової Верифікації (Digital Verification Corps) та експертами зі зброї .

Порушення норм міжнародного права та серйозні порушення прав людини – навмисний та масовий характер порушень

1.    Використання смертельної зброї

Amnesty International задокументувала п’ять смертей, спричинених діями сил безпеки під час надзвичайного стану, оголошеного президентом Піньєрою 19 жовтня: чотири від рук військових та одна – від рук працівника національної поліції. Дві з них сталися через використання військової зброї.

Аналізуючи фотографії, організація змогла підтвердити, що армія навмання використовувала смертельну зброю проти неозброєних учасників/-ць протестів принаймні в чотирьох випадках. Було встановлене використання напівавтоматичних гвинтівок GALIL ACE і FAMAE SG 540 і постріли бойовими набоями. Організація змогла підтвердити, що працівники чилійської розслідувальної поліції (PDI) та національної поліції теж стріляли бойовими набоями, хоча ці випадки були більш поодинокими. Міжнародні стандарти забороняють використання такої зброї для розгону протестів.

Ромаріо Велоз, 26-річний громадянин Еквадору, помер після того, як військовий поцілив йому в шию, коли він брав участь у невеликому марші в місті Ла-Серена. Коли солдати прибули до місцевого парку, вони відкрили вогонь навмання по демонстрант(к)ах, що там зібралися. Відео стрілянини показує, як Ромаріо спокійно іде, тримаючи руки в кишенях.

На тій самій події 41-річний Роландо Робледо був поранений пострілом у груди. Він провів кілька днів у комі в критичному стані. Згідно зі свідченнями, представники влади не допомогли жодному з чоловіків, і військові продовжували стріляти по демонстрант(к)ах, які намагалися допомогти пораненим.

Хосе Мігель Урібе був застрелений військовим у груди в м. Куріко. За кілька хвилин перед тим 25-річний Хосе Мігель був на імпровізованому блокпості, поставленому молодими людьми, щоб зупинити дорожній рух для тиску на владу. Військові приїхали і без попередження відкрили вогонь по учасниках/-цях протестів. За словами свідків, представники влади в уніформі не намагалися допомогти Хосе Мігелю, хоча вони бачили, як він упав.

2.    Катування та жорстоке поводження 

Одним із найбільш поширених шляхів травмування учасників/-ць протестів було жорстоке поводження та меншою мірою катування – злочини згідно з міжнародним правом. На додачу до випадка смерті через жорстоке поводження поліції Amnesty International задокументувала три випадки катувань, включно з катуваням із застосування сексуального насильства.

39-річний Алекс Нуньєз помер у результаті жорстокого побиття поліцейськими. Алекс проходив крізь демонстрацію, щоб здійснити доставку в Майпу в околицях Сантьяго, коли його зупинили троє поліцейських. Вони повалили його на землю й почали жорстоко бити ногами по голові та грудях. Він помер наступного дня від травм голови.

На сьогодні чилійська прокуратура зареєструвала 16 скарг щодо згвалтування або сексуального насильства силами безпеки, включно з випадком Жосуе Маурейри, якого згвалтували поліцейською дубинкою під час тримання під вартою. Окрім того, кілька поліцейських завдали травм його сідницям гострим предметом, били його, зокрема ногами, та ображали його через його сексуальну орієнтацію.

Показовим прикладом катування та жорстокого поводження був випадок, коли поліцейські серйозно побили особу (чия ідентичність прихована), спричинивши незворотну втрату зору, перелом носа, вивих плеча і перелом трьох ребер, що прокололи легені. Дванадцятеро поліцейських напали на нього, коли він мирно протестував, несучи каструлю й ложку на площі Ñuñoa в Сантьяго.

Інший випадок стався в районі Ісла де Маіпо в околицях Сантьяго, де національна поліція побила 30-річного Крістобаля Алексіса «Флена» в час між його арештом і звільненням через кілька годин. Коли травми вперше зафіксували, був присутній поліцейський, який перешкоджав лікарю здійснити детальний опис. Amnesty International отримала неодноразові свідчення таких дій, які є спробами приховування злочинів. Коли Amnesty International опитувала «Флена» через 19 днів, обидва його ока ще кровоточили, і він мав синці на різних частинах тіла.

Організація також задокументувала дев’ять випадків, у яких поліцейські і військові збили або намагалися збити учасників/-ць протестів, коли ті йшли вулицями міст Коліна, Кіліпе, Сантьяго, Вінья дель Мар і Вальпараїсо. Наприклад, 23-річний Мануель Реболледо був збитий і вбитий солдатом у місті Талькахуано.

Окрім задокументованих випадків,  Amnesty International підтвердила достовірність більше 30-и аудіовізуальних доказів, які показують, як поліція і військові вдавалися до жорстокого поводження без жодної причини. Це насилля для розгону мирних протестів було направлено на людей, яких затримали та ув’язнили, на дітей та дорослих у вразливих ситуаціях у містах Вальпараїсо, Сантьяго, Вінья дель Мар, Антофагасто і Консепсьйон.

3.    Тяжкі травми й потенційно смертельна зброя

Хоча міжнародне право вимагає, щоби вогнепальна зброя із використанням потенційно смертельних набоїв (таких, як гумові кулі) застосовувалася лише у виняткових обставинах, коли життя особи та її фізична цілісність під загрозою, та у спосіб, що завдає щонайменше шкоди, Amnesty International задокументувала постійне та невідповідне використання вогнепальної зброї офіційними особами під час протестів.

На додачу до однієї смерті, пов’язаної з використанням гумових куль, організація шляхом верифікації фотографій задокументувала 14 випадків шкоди фізичній цілісності, сім із яких включають незворотне пошкодження очей, а також підтвердила майже 20 таких поліцейських операцій. Аналіз зображень показує, що поліцейські (та в меншій мірі військові) стріляли з рушниць Benelli M3 і Escort AimGuard потенційно смертельними набоями у невиправданий, масовий та безладний спосіб, у багатьох випадках цілячись у голови.

Згідно з медичним звітом, 24-річний Кевін Гомез помер від «грудного пошкодження легень кількома пострілами» 21 жовтня в місті Кокімбо. За словами свідків, солдат стріляв по Кевіну із гвинтівки без попередження та з невеликої відстані, незважаючи на те, що чоловік був неозброєним.

В одному випадку 15-річна дівчина була вражена кількома гумовими кулями з поліцейської машини, що рухалася, на мирному зібранні в районі Серілльйос в околицях Сантьяго. Гумові кулі вразили її в ліве око, лоб, плече і шию.

В іншому випадку 24-хрічний хлопець ішов по вулиці у столиці, знімаючи дії поліції, коли поліцейський вистрілив по ньому 18 разів гумовими кулями. На тому ж відео можна почути, як він протестує проти нападу поліцейських на його друга, і один поліцейський у відповідь стріляє в нього з відстані прямого пострілу, цілячись вище пояса, що призвело до пошкоджень обох ніг, рук, грудей, носа й тяжких травм очей.

Зловживання використанням сльозоточивого газу в загрозливих кількостях було ідентифіковано у принаймні 11-х випадках, зокрема в лікарнях, університетах, житлових будинках та навіть школах, що серйозно уразило дітей, підлітків та інших людей, що потребують спеціального догляду. Сльозоточивий газ був випущений прямо по людях і з близької відстані за допомогою гранатомету Penn Arms L137-3, що спричинило серйозні травми, зокрема пошкодження очей.

Поліцейський вистрілив контейнером сльозоточивого газу в Наталію Аравену, коли вона мирно демонструвала, поціливши їй у праве око; він не робив жодних попереджень. Наталія є однією з десятків людей, що отримали тяжкі пошкодження очей через використання контейнерів сльозоточивого газу і водометів під час демонстрацій.

Також було встановлено використання димових гранат. Вони можуть бути надзвичайно токсичними і створені для використання у збройних конфліктах, їх використання в контексті забезпечення правопорядку під час демонстрацій недоречне. Таке використання було зафіксовано 14 листопада в Термуку, коли медики і рятівники були атаковані водометами й димовими гранатами в той момент, як вони намагалися допомогти пораненим.

Обмеження роботи правозахисників/-ць

Під час місячної кризи в Чилі, незліченні правозахисні рухи й організації піклувалися про поранених, гарантували повагу затриманим і контролювали хід судових справ.

Однак у кількох випадках влада перешкоджала роботі адвокатів/-ок, правозахисників/-ць та медичного персоналу, не допускаючи їх на поліцейські дільниці, у лікарні та медичні центри. Наприклад, між 21 і 22 жовтня працівникам/-цям NHRI перешкодили в доступі до громадської лікарні швидкої допомоги «Поста Централ», де надавали допомогу десяткам людей, що були поранені посадовими особами. Amnesty International також довідалася про випадки побиття людей або їх травмування через влучання гумових куль, коли вони надавали першу допомогу, а також про погрози активіст(к)ам та правозахисникам/-цям за здійснення їхньої роботи.

Наприклад, 29 жовтня у Хорхе Ортіаза, працівника NHRI, поцілили шістьома гумовими кулями, коли він спостерігав за демонстрацією на площі в Сантьяго разом із членами його команди. Хоча всі вони були одягнені в жовту уніформу NHRI, яку легко розпізнати і яку мали бачити поліцейські, один із них вистрілив у Хорхе без жодної причини й поліцейські не надали жодної допомоги після того, як у нього влучили.

«Так не може тривати. Влада повинна забезпечити вільне виконання роботи правозахисниками/-цями та громадськими організаціями без жодних форм тиску, погроз або відплати», – сказала Ана Піке, виконавча директорка Amnesty International Чилі.

«На жаль, порушення, що відбулися під час цієї кризи, не нові; вони неодноразово висвітлювалися Amnesty International та рештою чилійського громадянського суспільства протягом останніх років. Ця трагічна сторінка в історії Чилі має раз і назавжди послугувати гарантією здійснення інституційних і структурних реформ, яких вимагає суспільство, таких як реформування поліції та забезпечення громадянських прав».

Базуючись на цьому розслідуванні, Amnesty International робить наступні попередні рекомендації:

1. Влада має терміново зупинити репресії, даючи силам безпеки конкретні накази дотримуватися максимальної стриманості у використанні сили, яка має застосовуватися лише в поступовий, пропорційний і диференційований спосіб, згідно з відповідними міжнародними стандартами. Влада має також гарантувати, чітко й категорично, що використання смертельної і потенційно смертельної зброї ніколи не буде засобом відлякування, а до нього вдаватимуться лише у виняткових ситуаціях, щоби запобігти чітким і наявним загрозам життю або фізичній цілісності учасників/-ць протесту або правоохоронців.

2. Сили правосуддя мають розслідувати відповідальність керівництва за порушення прав людини та порушення норм міжнародного права, вчинені в контексті цієї кризи членами армії та поліції видповідно до норм чилійського законодавства та міжнародних стандартів.

3. Влада має забезпечити виконання законних вимог населення. Терміново потрібне запровадження законодавчих та виконавчих реформ, щоб забезпечити економічні, соціальні, культурні та екологічні права для всіх людей, без дискримінації та з особливою увагою до тих, хто наражений на більший ризик. Влада має також гарантувати, що процес написання нової конституції, яка захищатиме та сприятиме всім правам людини, буде колегіальним та інклюзивним.

4. Влада має здійснити серйозну й радикальну реформу сил поліції. Вона має включати перегляд їхніх регуляторних рамок із метою трансформації інституції (аби гарантувати, що всі дії правоохоронних орагнів виконуються з дотриманням стандартів прав людини), а також створення механізмів суворого контролю і підзвітності.