Ozan Kose

Туреччина: cирійців незаконно депортували за межі «зони безпеки»

25 жовтня 2019

Перед спробою створити так звану «зону безпеки» на сирійській стороні кордону Туреччина протягом місяців готувалася до військового вторгнення на північний схід Сирії, примусово депортуючи біженців у країну, розірвану війною. Про це свідчить нова доповідь Amnesty International «Назад до зони війни: незаконна депортація Туреччиною сирійських біженців».

За словами біженців, які розмовляли з Amnesty International, турецька поліція, погрожуючи та/або використовуючи силу, змушувала їх підписати документи про повернення до Сирії, що де-факто означають повернення до зони конфлікту і нараження себе на серйозну небезпеку.

«Заява Туреччини про добровільне повернення біженців у зону конфлікту – загрозлива та нечесна. За даними нашого дослідження, людей, найімовірніше, обманом змушують покинути територію», – прокоментувала Анна Ши, наукова дослідниця Amnesty International з питань прав біженців та мігрантів.

«Туреччина заслуговує на визнання за надання прихистку  для понад 3,6 мільйонів сирійських жінок, чоловіків та дітей уже протягом восьми років, але вона не може використовувати свою послугу як привід для нехтування міжнародним та внутрішнім законодавством, депортуючи людей в зону активного конфлікту».

Без офіційної статистики оцінити кількість примусових депортацій досить складно. Але враховуючи дані десятків інтерв’ю, проведених у період із липня по жовтень 2019 року для доповіді «Назад до зони конфлікту: незаконна депортація Туреччиною сирійських біженців», Amnesty International припускає, що за останні кілька місяців число депортованих сягло сотень людей. Турецька влада стверджує, що загалом до Сирії добровільно виїхало 315 000 людей.

Депортації до Сирії є незаконними, оскільки  наражають людей на ризик серйозних порушень прав людини.

«Шокуюче, що домовленість Туреччини з Росією цього тижні узгоджує «безпечне та добровільне повернення» біженців у поки що навіть не створену «зону безпеки». Дотепер повернення були небезпечними та аж ніяк не добровільними, а наразі мільйони біженців із Сирії перебувають у зоні ризику», – зазначила Анна Ши.

Примусові повернення замасковані під «добровільні»

Турецький уряд стверджує, що всі, хто повертається до Сирії, роблять це добровільно, але дослідження Amnesty International підтверджує, що багато кого з біженців примусили або ввели в оману під час підписання так званих документів про «добровільне повернення».

Деяких били або ж погрожували розправою. Іншим казали, що вони підписують реєстраційний документ, підтвердження про отримання ковдри зі слідчого ізолятора, або ж так звану форму, що засвідчувала б намір залишитися в Туреччині.

Amnesty International задокументувала 20 перевірених випадків примусових депортацій,  у кожному з яких людей переправляли через кордон на автобусах, заповнених десятками інших людей у наручниках із пластикових мотузок. 

39-річний Касим*, батько з Алеппо заявив, що в Коньї його затримали на шість днів, а згодом офіцери сказали йому: «У тебе є вибір: один-два місяці чи рік у в’язниці, або ж ти повертаєшся до Сирії».

Сирійський християнин Джон розповів, як його шантажували  представники турецької міграційної служби: «Якщо ти попросиш адвоката, ми будемо тримати тебе тут  шість-сім місяців, і заподіємо тобі значної шкоди».

Його депортували після того, як турецька берегова охорона спіймала сирійця на шляху до Греції. Також Джон повідомив, що після прибуття до Сирії у провінції Ідліб його на тиждень затримала ісламістська група Джебхат аль-Нусра, яка пов’язана з діяльністю Аль-Каїди.

«Це було справжнє диво, що я залишився живим», – зізнається Джон.

Будь-яка взаємодія з турецькою поліцією чи міграційними службами, як-от проходження співбесіди задля поновлення документів чи прохання підтвердити свою особу, піддає біженців із Сирії ризику затримання та депортації.

Найбільш поширеним поясненням депортації, яке отримують люди, є те, що вони незареєстровані або знаходяться за межами свого регіону реєстрації. Однак навіть особи, які мають дійсні документи, були депортовані.

Переважна більшість депортованих – дорослі чоловіки, яких доправляють автобусами через турецьку провінцію Хатай до прикордонного переходу Баб аль-Гава в сирійській провінції Ідліб.

Проте, як розповів 23-річний чоловік Карем з Алеппо, його депортували зі Стамбула з двома незареєстрованими дітьми 15-ти та 16-ти років. Їхні матері  просили адміністрацію залишити сім’ю в Туреччині, однак військова поліція повідомила, що через відсутність документів хлопці порушують закон і їх депортують. 

Молодий чоловік Набіль із дружиною та дворічним сином розповів Amnesty International, що його разом із родиною затримали в Анкарі у червні 2019 року разом із понад сотнею інших людей. Усі затримані були родинами, окрім трьох чоловіків. Набіль сказав, що через три дні після затримання їм повідомили, що їх відвозять до табору у провінції Хатай (провінція на півдні Туреччини), але натомість родину депортували автобусом до Ідлібу (провінція на північному заходу Сирії).

 «Турецька влада повинна припинити насильницьке повернення людей до Сирії та гарантувати всім депортованим безпечний в’їзд до Туреччини й доступ до основних », – прокоментувала Анна Ши.

«Європейський Союз та решта міжнародної спільноти замість того, щоб витрачати свою енергію на депортацію осіб, які шукають прихистку, повинні докласти значно більше зусиль заради розміщення сирійських біженців у Туреччині».

*З метою захистити сирійців, опитаних для цього матеріалу, використані псевдоніми.