Sasha Kovalenko / Amnesty International Ukraine

Права ЛГБТ = права людини: як проходили перші Прайди у Тбілісі, Білостоці та Харкові

Цього року у Тбілісі (Грузія), Білостоці (Польща) та Харкові (Україна) мали відбутися або ж відбулися перші Прайди. Дзвенислава Щерба, асистентка з напрямку «активізм» Amnesty International в Україні, вирішила розповісти про те, як ЛГБТ+ спільноти із трьох країн організовувала ці події і з якими перешкодами їм довелося зіштовхнутися.

Тбілісі

17 травня 2013 року до Дня боротьби з гомофобією та трансфобією у Тбілісі намагалися провести Прайд. Утім тоді на акцію напали представники ультраконсервативних груп, які прорвали кордон поліції, переслідували і били учасників і учасниць Маршу. На хід подій сильно вплинула Грузинська православна церква: напередодні патріарх Ілля ІІ заявив про необхідність заборони Прайду, оскільки це «порушує права більшості» та «є образою грузинської нації», а в самому розгоні також брали участь православні священики. Загалом тоді постраждали 17 людей, 12 із яких госпіталізували з тілесними ушкодженнями.

Після цих подій Прайд у Тбілісі вирішили організувати знову лише 2019 року. 22 червня був запланований перший після 2013 року відкритий Марш Рівності, перед яким мали відбутися заходи в рамках Прайд-тижня. За тиждень до Прайду учасники та учасниці знову почали отримувати погрози: демонстрацію з вимогою до поліції гарантувати безпеку під час акції за права ЛГБТ+ атакували опоненти, а вже наступного дня стало відомо про створення «народних дружин» консервативними групами для «протидії ЛГБТ». Православна церква Грузії вкотре висловилась проти проведення Прайду, але цього разу також зазначила і про неприпустимість насильства.

Через нестабільну політичну ситуацію у країні 20 липня організатори вирішили перенести проведення Маршу Рівності та долучитися до протестів у Тбілісі.

Новою датою Маршу Рівності стало 8 липня. Однак за день до демонстрації у МВС Грузії заявили про те, що вони не будуть співпрацювати з організаторами та гарантувати безпеку, а сам Марш є провокацією. Через загрозу повторного нападу Марш було скасовано, але 8 липня група активістів і активісток все ж таки вийшла до Міністерства внутрішніх справ і провела акцію. У той самий час представники консервативних груп організували контрзібрання біля будівлі парламенту у Тбілісі.

Після акції в оргкомітеті заявили, що ТбілісіПрайду все ж таки вдалося досягти більшої видимості ЛГБТІК-спільноти і вони готові надалі працювати над зниженням рівня гомофобії та трансфобії в грузинському суспільстві та боротися за рівність і свободу для ЛГБТІК-спільноти, незважаючи на те, що влада показала, що права людини не є захищеними у Грузії.

Білосток

Прайд у Білостоці став яскравим прикладом ультраправого насильства за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. 20 липня на перший Марш Рівності в місті напали групи представників ультраправих організацій та футбольні фанати, які били людей, кричали погрози, кидали в колони каміння, світло-шумові гранати та скляні пляшки. Поліції було замало, щоб гарантувати безпеку, тому від атак опонентів постраждало багато людей.

За даними поліції, загалом на Прайді в Білостоці було близько 1 000 учасників та учасниць та 4 000 опонентів, які зайняли весь маршрут Маршу та довколишні парки. Після подій на Прайді затримали 28 людей, які чинили насильство.

Перед подіями 20 липня місцевий архієпископ католисьцої церкви, Тадеуш Войда, закликав прихожан «захистити християнські цінності», відвідавши пікнік за сімейні цінності, який відбувався в один день із Прайдом, а також додав, що Прайд – це чужа для регіону ініціатива. Окрім того, у липні праве видання «Gazeta Polska» почало друкувати та поширювати наліпки «Простір вільний від ЛГБТ».

Сараєво

8 вересня в Сараєво відбувся перший Прайд у Боснії. До цього у країні були спроби провести фестивалі на підтримку прав ЛГБТІК-спільноти у 2008 та 2014 роках, однак всі вони були зірвані. Перед Маршем організатори також зіткнулись із тиском місцевої влади: через те, що опоненти заявили про проведення двох контрзібрань від них вимагали заплатити за додаткові заходи безпеки, зокрема придбати і встановити рамки вздовж маршруту. Були також спроби і скасувати зібрання з міркувань безпеки. 2018 року місцева влада також двічі відмовила організаторам у проведенні мирних зібрань, присвячених Дню видимості трансгендерних людей та дискримінації ЛГБТІК-спільноти.

Утім, незважаючи на акції консервативних груп на підтримку «Традиційних сімейних цінностей», які відбувалися в Сараєво в той самий час, усе пройшло мирно: учасники та учасниці Маршу пройшли центральною вулицею міста та вийшли до будівлі парламенту. Сама хода тривала 2 години, у ній взяли участь близько 2 000 людей.

Харків

15 вересня 2019 року пройшов перший ХарківПрайд Марш, у якому взяли участь більше 2 000 людей. Перед цим, щоправда, були спроби міської влади заборонити проведення ходи через суд та обмежити марш статичною акцією в оточенні поліції, погрози, а також напади радикальних угруповань на лекцію в літературному музеї.

Разом із іншими учасниками та учасницями я приїхала до Харкова у суботу за день до Маршу. На вокзалі та в центрі міста було багато поліцейських патрулів. Із нашого поїзда також вийшла група молодиків у чорному одязі з військовими рюкзаками. «Нас из-за вас лишили выходных. Будем вас завтра охранять», – сказав нам один із поліцейських на пероні. Удень ми зайшли до ПрайдХабу на плакатну майстерню, всередині було багато інших людей, які сиділи групами, спілкувалися про плани а завтрашній день, розбирали стікери, обговорювали гасла і розмальовували свої плакати. З однієї з груп чути уривки розмови: «Так класно, що це відбувається тут, у моєму місті. Дякую вам, що приїхали підтримати. Сподіваюсь, усе пройде мирно, але по вулиці з кольоровим волоссям краще не ходіть».

Іще перед початком Маршу на Майдані Конституції та в парку Шевченка вже зібралися доволі великі групи представників ультраправих і релігійних організацій із плакатами «ЛГБТ-ідеологія, геть з України» та «Україна – не Содом».

За рамками, утім, був зовсім інший Харків: тисячі людей із кольоровими плакатами та веселковими прапорами, які усміхались, скандували «Бунтуй, кохай, права не віддавай», «Маю право на кохання і на вільне існування», «Нумо Харків, права замість парків!». Так, ніби поруч не було броньованих автобусів та кордонів поліцейських. «Моя ідея нації проти дискримінації», – наш плакат також дуже органічно вписався в колону. Зрештою, після команди волонтера безпеки ми рушили вперед по площі Свободи, а з боку опонентів полетіли яйця.

Раптом після того, як ми пройшли кількасот метрів, волонтери безпеки повідомили, що зараз буде відбуватися відхід до метро і попросили зняти символіку. З боку університету Каразіна почала наближатись колона ультраправих, тож наша група вирішила підійти до виходу з метро, який знаходився біля вхідної рамки. Утім, коли ми підходили до входу, інша колона опонетів прорвала поліцейський кордон і побігла на учасників та учасниць, які якраз відходили до метро. Знову полетіли яйця, десь розірвалася петарда. Усі почали бігти назад, поліцейські, які зібралися біля метро, просто сиділи та спостерігали за тим, що відбувається. На моє запитання, куди йти, де не було б опонентів, один із поліцейських засміявся і сказав «Идите туда», вказавши рукою в бік колони опонентів. Потім я почула, як волонтери безпеки передавали всім, що є можливість виїхати на комунальному транспорті: для евакуації усіх учасників та учасниць Прайду було передбачено 4 маршрутки. Я і моя група забігли в останню з них. Поліцейські наказали всім закрити вікна чорними шторами і не дивитись на вулицю. В оточенні кортежу та з поліцейською сиреною ми виїхали з території Маршу в спальний район. Люди пішли на метро або ховались у дворах, чекаючи на таксі. Потім також стало відомо про напади опонентів на людей у центрі міста.

Незважаючи на погрози та напружену ситуацію, перший Прайд у Харкові все ж таки відбувся. Маю надію, відбудеться і другий.