Отримати коментарі від офіційних осіб стало важче. Також представники та представниці ЗМІ розповідають про окремі випадки стеження, погрози позбавити їх акредитації або “натравити ТЦК”. Найбільшою загрозою для себе та своєї роботи водночас вважають агресію РФ.
У світлі заяви “Української правди” щодо системного тиску з боку Офісу Президента, яку співробітники видання оприлюднили 9 жовтня, ми отримали коментарі редакторів і редакторок, журналістів і журналістів українських ЗМІ. В опитуванні щодо тиску з боку влади, обмеження доступу видання до заходів і нав’язування тем взяли участь зокрема, медійники з Bihus.info, Суспільного, Громадського радіо, “Українського тижня”, Радіо Свобода, 1+1, “Новинарні”, Цензор.НЕТ. Деякі з них погодилися назвати свої імена, інші – говорили анонімно.
“Майже повна відмова давати коментарі”
Більшість тих, хто погодився відповісти на наші запитання – 8 осіб з 13, або 61% – зазначили, що з будь-яким тиском з боку влади цього року не стикалися. Водночас інші 5 медійників та медійниць пояснили, що саме вони вважають тиском.
Так, Наталія Нагорна (1+1, Телевізійна служба новин) окреслила, що тиск не є системним, однак вона відчуває його, коли “не підтверджують запити на інтерв’ю перших осіб” або коли не вдається отримати можливість потрапити на обмін полоненими. Богдан Буткевич, журналіст, який співпрацює з Цензор.НЕТ та Київ.FM, вважає “постійну брудну кампанію” щодо видань та себе особисто “з боку влади у своїх телеграм-каналах” провиною влади.
“Членів нашої редакції кілька місяців безпідставно прослуховували. Залучаючи працівників одного з департаментів СБУ, за нашою редакцією було організоване незаконне стеження та відеозйомка. В результаті незаконно зібрані аудіо- та відео-матеріали були викладені в загальний доступ. Наразі кримінальне провадження за вказаними фактами розслідує ДБР (зокрема, провадження відкрито і за статтею про тиск на журналістів)”, – зазначила Марія Землянська з Bihus.info.
Більше половини опитаних журналістів та журналісток (7) стикнулися з тим, що розцінюють як блокування спікерів від влади щодо спілкування зі своїм виданням. Це і “майже повна відмова спікерів від влади давати коментарі”, і “пишемо запити і отримуємо “ні”, або коли “прес-служба просить писати запит” замість того, щоб надати коментар по телефону або особисто, коли справа не стосується документів.
Загалом, 10 з 13 респондентів та респонденток відчувають обмеження доступу до офіційної інформації та наголошують, що отримати коментар або відповідь на інформаційний запит від офіційної особи стало складніше. Майже всі вони зазначили, що ускладнилася така співпраця з початком повномасштабного вторгнення.
Водночас, з обмеженням доступу видання до офіційних заходів або з наявністю “чорних списків” медіа 10 з 13 не стикалися; троє – стикалися. Богдан Буткевич розповів про те, що не може акредитуватися на прес-конференції президента та його оточення. Журналістка Валерія Хомич повідомила, що департамент благоустрою Рівненської міської ради не повідомляє про свої конференції регіональному виданню “Четверта влада”, натомість запрошуючи “свої” телеканали та сайти.
Троє журналістів і журналісток також відзначили, що стикалися зі спробами нав’язати редакціям висвітлення певних тем. Водночас приклади тут доволі загальні – коли редакціям пропонують висвітлення тем, які засвідчують, що “влада молодець”, а також наявність в інформаційному полі загалом позитивної офіційної інформації, яка потенційно не відповідає дійсності.
Двоє журналістів зазначили, що їм відомо про комунікацію влади або інших осіб з рекламодавцями чи спонсорами видань з метою вплинути на фінансування, однак не стали розповідати подробиці.
“Обіцяють позбавити акредитації”
З некоректним спілкуванням з боку влади стикалися 4 з 13 журналістів та журналісток. Тут окреслили перспективу “більше не спілкуватися” з виданням, якщо матеріал не сподобається. Наталія Нагорна підкреслила, що іноді їй “обіцяють позбавити акредитації” у разі відвідування певних місць на передовій. Відповідаючи на інше запитання, вона також зазначила, що обмеження її роботи на фронті стосуються “спілкування з командувачами бойових бригад чи батальйонів, які ведуть бої на ділянках, які “сиплються”.
З погрозами з боку влади стикався один журналіст з-поміж наших співрозмовників і співрозмовниць. Богдан Буткевич підкреслив “обіцянки кримінального переслідування та погрози натравити ТЦК”.
“Ніхто не переплюнув дрони та ракети”
Водночас найбільшу загрозу та небезпеку у своїй роботі на даний момент журналісти та журналістки відчувають майже одностайно з боку Росії. “Поки ніхто не переплюнув їхні дрони та ракети”, – коментує Наталія Нагорна.
Також говорять про втому, психологічне виснаження від роботи в умовах війни.
Варто зазначити, що українські журналісти і журналістки добре поінформовані про наявність профільних організацій, які захищають їхні права в Україні, знають про можливість звернутися до них, а також мають досвід подібних звернень.
Майже всі наші респонденти та респондентки у цьому контексті згадали Інститут масової інформації (ІМІ) та Інститут розвитку регіональної преси (ІРРП), також згадували “Львівський медіа-форум” і ГО “Платформа прав людини”.
Amnesty International закликає владу України забезпечити свободу слова та захист журналістів та журналісток, у тому числі шляхом розслідування будь-яких випадків неправомірних дій стосовно них, у тому числі:
- Розслідувати випадки можливого неправомірного прослуховування та стеження за журналістами
- Вжити заходів для розслідування випадків погроз, переслідувань
- В усіх випадках сприяти роботі ЗМІ, у тому числі запезпечити безперешкодний доступ журналістів до інформації, яка становить суспільний інтерес, у максимально допустимій мірі.
Amnesty International нагадує, що свобода слова не є абсолютним право людини і може бути обмежена. Однак ці обмеження мають бути чітко визначені законом, бути необхідними та пропорційними задля досягнення легітимної мети.