Photo by Maximilian Clarke/SOPA Images/LightRocket via Getty Images

Amnesty International з’ясувала нові докази воєнного злочину Росії під час атаки на драмтеатр у Маріуполі

Атаку на Драматичний театр у Маріуполі 16 березня невдовзі по 10 ранку скоїли російські військові, найбільш імовірно скинувши з літака-винищувача дві 500-кілограмові бомби, що здетонували одночасно. Напад на цивільний об’єкт, що призвів до загибелі мирних людей, є воєнним злочином. Такого висновку дійшла Amnesty International у новому розслідуванні «Діти: напад на Донецький обласний академічний драматичний театр у Маріуполі». Організація задокументувала, що російські військові, вочевидь, цілеспрямовано вразили театр, знаючи, що там ховалися сотні мирних жителів.

Amnesty International зібрала свідчення 52 уцілілих та очевидців, 28 із яких перебували в театрі чи поблизу нього безпосередньо в момент атаки. Дослідники також проаналізували супутникові знімки та дані радарів, зроблені безпосередньо перед атакою та одразу після неї; верифікували фото- та відеоматеріали з архівів свідків та соцмереж, дослідили два комплекти архітектурних планів театру.

 «Після кількох місяців ґрунтовного розслідування, аналізу супутникових знімків та опитування десятків очевидців ми дійшли висновку, що ця атака є беззаперечним воєнним злочином, і скоїли його російські військові», – заявила генеральна секретарка Amnesty International Аньєс Калламар.

«Унаслідок цього нещадного нападу чимало людей дістали поранення й загинули. Причиною їхніх смертей найбільш імовірно є цілеспрямована атака російських військових на мирне населення.

Міжнародний кримінальний суд та всі інші органи, які мають повноваження здійснювати судочинство щодо злочинів із початку повномасштабної війни в Україні, мають розслідувати цей напад як воєнний злочин. Усіх винних мають притягнути до відповідальності за  дії, що призвели до смертей та розрухи».

Точна кількість жертв остаточно не встановлена, але вочевидь, вона набагато менша, ніж повідомлялося раніше. Одразу після нападу в Маріупольській міськраді заявили, що загинули близько 300 осіб. Associated Press у своєму розслідуванні  зазначали, що загинути могли близько 600 людей. Докази, зібрані Amnesty International, вказують, що велика кількість мешканців покинула театр незадовго до нападу, зокрема 14 і 15 березня, коли запрацювали «зелені коридори». А більшість із тих, хто лишилися в театрі, мали можливість перебувати в більш безпечних зонах будівлі, зокрема в передній частині театру та підвалі, які були захищені від прямої дії вибуху. Натомість дійсно менша частина людей, які перебували на польовій кухні на вулиці та безпосередньо на сцені й у перших глядацьких рядах, швидше  за все, отримали серйозні поранення та загинули  

Аби визначити фактичну масу вибухової речовини, яка була потрібна для нанесення саме такого масштабу руйнувань у театрі, Amnesty International звернулася до експерта-фізика із проханням спроектувати математичну модель вибуху в театрі. Це дало змогу зробити висновок, що використані бомби мали містити 400-800 кг вибухової речовини. Відповідно до наявних авіабомб в арсеналі армії Росії, Amnesty International вважає, що російські військові завдали удару двома 500-кілограмовими бомбами (ФАБ- однієї моделі, загальна маса вибухової речовини у яких становить 440–600 кг.

Найбільш імовірним є сценарій, за якого  авіудар наніс один із таких літаків-винищувачів: Су-25, Су-30 або Су-34, що базувалися на прилеглих російських аеродромах і часто пролітали  над півднем України.

Amnesty International розглянула кілька альтернативних теорій про те, хто відповідальний за напад. Дослідники розвінчали заяви російської влади щодо причетності українських військових, і дійшли висновку, що найбільш реалістичною є версія, згідно з якою це був цілеспрямований авіаудар російських пілотів по цивільному об’єкту.

«Я не міг повірити власним очам»

Із початку повномасштабного російського вторгнення в Україну мирні мешканці покидали свої домівки у містах і селищах, які опинилися під атакою збройних сил РФ. В оточеному Маріуполі саме Драматичний театр став безпечним прихистком для людей, які шукали укриття.

Театр, розташований у Центральному районі міста, використовували як гуманітарний штаб для розподілу медикаментів, їжі, води, а також як точку збору для людей, що сподівались на евакуацію через зелені коридори. Сама будівля театру із яскраво-червоним дахом була відокремлена від інших об’єктів 100-метровою зеленою зоною і була найбільш упізнаваною культурною пам’яткою Маріуполя. 

Місцеві жителі також написали гігантські літери «Дети» російською мовою  на передньому дворі по обидва боки театру, які були добре помітні російським пілотам, а також зафіксовані на супутникових знімках.

Попри це, російські бомби влучили у театр близько десятої ранку 16 березня. Унаслідок потужного вибуху зруйновано дах театру та величезні частини двох основних стін. Під час нападу сотні цивільних перебували в театрі та навколо нього.

Вибух зруйнував прилеглі внутрішні стіни по обидва боки сцени, а потім пробив зовнішні несучі стіни, утворивши дві основні зони з уламками на північно-східній та південно-західній сторонах театру. Обидві зони з уламками видно на супутникових знімках, які зафільмовано за кілька хвилин після удару.

Ігор Мороз, 50-річний архітектор, перебував поблизу театру, коли стався напад. Чоловік розповів Amnesty International: «Усе це сталося на наших очах. Ми були за 200-300 метрів, [коли] стався вибух… Я чув літак та звук бомб, які падали. Потім ми побачили, як здійнявся дах [театру]».

51-річний підприємець Григорій Головньов згадує: «Я йшов вулицею, що вела до драматичного театру… Я чув шум літака… але на той момент я особливо не звертав уваги, бо [літаки] постійно літали… Я бачив, як вибухнув дах будівлі… Він підстрибнув на 20 метрів, а потім завалився… потім я побачив багато диму та уламків… Я не міг повірити своїм очам, бо театр був святим місцем. Там було два великі написи «Дети».

Віталій Контаров, 48-річний водій вантажівки, також перебував неподалік театру в момент нападу. Він сказав Amnesty International: «Ми чули літаки… Я бачив дві бомби, випущені з одного літака у напрямку театру».

«За секунду все змінилося»

Загалом опитані повідомили Amnesty International повні імена чотирьох убитих, а саме: Михайла Гребенецького, Любові Свиридової, Олени Кузнєцової та Ігоря Чистякова. Респондент(к)и також назвали імена ще трьох людей, які, на їхню думку, теж загинули. Кілька очевидців бачили мертві тіла, але не ідентифікували їх. На додаток, Amnesty провела всебічний аналіз даних у відкритих джерелах, традиційні медіа повідомили про три жертви, іще про трьох загиблих ідеться в дописах у соціальних мережах. Тож Amnesty зібрала докази щодо мінімум 12 смертей, хоча чимало тіл і досі лишаються не ідентифікованими.

Дівчина підліткового віку ховалась у підвалі зі своїми хлопцем та матір’ю, коли вибухнули бомби:: «За одну секунду все змінилося. Все здригнулося… Люди почали кричати. Він був сповнений пилу. …Я бачила, як люди стікали кров’ю..

Євген Гребенецький знайшов у концертному залі тіло свого батька Михайла. Євен розповів Amnesty International: «Було багато поранених… Поліція намагалася витягнути людей з-під завалів… Спочатку я побачив його [Михайла] руку. Спершу я побачив знайому руку. Ви знаєте руки своїх близьких. Його обличчя було залите кров’ю. Його тіло було в цеглі… Я не хотів, щоб мама бачила».

Дмитро Симоненко був із Любов’ю Свиридовою за кілька хвилин до того, як вона померла через травми. Він сказав Amnesty International: «Вона була серйозно поранена. Їй вдалося виповзти з-під завалів… Вона попросила нас запам’ятати її ім’я, бо відчувала, що вмирає».

Багато інших опитаних розповіли Amnesty International, що бачили закривавлені тіла та відірвані частини тіл, зокрема ноги та руки, у руїнах зруйнованої будівлі після атаки.

Цілеспрямований напад на цивільних

Міжнародне гуманітарне право (МГП) — це низка правових норм, що регулюють збройні конфлікти. Ключовий принцип МГП полягає в тому, що сторони у збройному конфлікті повинні завжди чітко розрізняти цивільних осіб і цивільні об’єкти з одного боку та військовослужбовців і військові об’єкти з іншого. Військові об’єкти можна атакувати; завдання ударів по цивільних особах або цивільних об’єктах є незаконним. Перед будь-яким нападом військовослужбовці повинні вжити заходів, щоб переконатися, що вони об’єктивно впевнені, що їхньою ціллю не є цивільні особи та цивільні об’єкти.

Жоден із 28 уцілілих унаслідок атаки, з якими спілкувалася Amnesty International, ані інші свідки поблизу театру в день нападу не надали жодної інформації, що вказує на те, що українські військові використовували театр як базу для військових операцій, місце для зберігання зброї або місце, звідки можна розпочинати атаки.

Цивільний характер театру та присутність численних цивільних осіб були очевидними навіть за кілька тижнів до нападу. Характер нападу – місце удару всередині будівлі, імовірна зброя, а також відсутність поблизу будь-якого потенційно законного військового об’єкта переконливо свідчить про те, що ціллю був саме театр. Тож найбільш вірогідно, що удар на театру був умисним, а тому це вважається воєнним злочином.

«У повітрі та на землі російські сили здійснювали цілеспрямовані вбивства мирних жителів в Україні, які ми ретельно задокументували», – сказала Аньєс Калламар.

«Необхідно негайно провести ґрунтовне розслідування, щоб притягнути винних до відповідальності за загибель та поранення цивільних осіб, а також масштабні руйнування цивільної  інфраструктури».

Методологія

У період із 16 березня по 21 червня Amnesty International зібрала та проаналізувала наявні достовірні докази нападу на театр. У дослідження ввійшли 52 свідчення  уцілілих та свідків нападу і його наслідків, 28 із цих людей на той час перебували всередині театру або поблизу нього. Amnesty International також проаналізувала супутникові знімки та дані радара, зроблені безпосередньо перед атакою та одразу після неї; достовірні фото- та відеоматеріали, надані уцілілими та свідками; два комплекти архітектурних планів театру.

Висновки підтверджено дослідженням даних із відкритих джерел, яку провела Лабораторія кризових доказів Amnesty International, що проаналізувала та перевірила 46 фотографій і відео авіаудару з соціальних мереж, а також 143 фотографії та відео, які дослідникам передали особисто.

Усі матеріали Amnesty International про порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права, скоєних під час повномасштабної війни в Україні, доступні за посиланням.

Довідка

Amnesty International — всесвітній рух, що об’єднує близько 10 мільйонів людей із більш ніж 150 країн і регіонів, які виступають за припинення грубих порушень прав людини. Amnesty International прагне забезпечити кожній людині можливість користуватися всіма правами, проголошеними у Загальній декларації прав людини та інших міжнародних правозахисних документах.

Контакти для ЗМІ:

Катерина Мітєва

Спеціалістка з медіа та комунікацій 

Amnesty International Україна

[email protected] 

+380674428906