Геогрій, 72 роки, Буча

«Це нагадує їм про Другу світову війну», – українська волонтерка Ольга Перекопайко розповідає про допомогу літнім людям у зоні бойових дій

Ольга Перекопайко, волонтерка київської ініціативи «Допомога Ба та Ді» (проєкт підтримки літніх людей) поговорила з Amnesty International про те, як російська війна проти України вплинула на старших громадян(ок), та як із того часу їм допомагають волонтер(к)и. На момент публікації розмови російські війська були витіснені з Київської області, а повітряні атаки росіян в регіоні значно порідшали й мають менш руйнівний характер. Утім, українці та українки, зокрема старші люди, досі стикаються з тими ж проблемами в інших частинах України, де наслідки бойових дій відчутніші. Тому розповідь Ольги Перекопайко з Amnesty International про досвід літніх людей під час конфлікту, на жаль, досі на часі. 

Як війна вплинула на ментальне здоров’я літніх людей?  

Багато літніх людей не можуть витримувати довгі подорожі з фізичних чи психологічних причин, тож вони вимушені лишатись удома замість того, аби втекти до безпечнішого місця з рідними. Позаяк, часто вони мешкають близько до лінії зіткнення, інколи їм доводиться переживати артилерійські обстріли або бомбардування. 

Старенькі, як і будь-хто інший, жахаються звуків вибухів чи повітряної тривоги. Комусь це навіює важкі спогади часів Другої світової, хтось просто відмовляється сприймати реальність. «Як таке може відбуватися сьогодні? Ми вже пережили одну війну» – запитують вони. 

Часто літні люди бояться лишати свої домівки. Вони бояться, що під час повітряної тривоги не зможуть добігти до укриття. Дехто з них навіть не наважується вийти на балкон. Тож старші люди іноді опиняються замкненими в чотирьох стінах, без свіжого повітря чи фізичних вправ. Також мені зустрічаються люди з доволі спокійним ставленням до перспективи померти. Вони відмовляються спускатися в укриття й кажуть: «Ми вже своє віджили».

Холодно в будинку, води немає, світла немає. Чекаємо, коли [на вулиці] потеплішає. Одягнені лежимо [в ліжку]. Дружина … ледве ходить, [вона] чорнобилець. Я нікуди не ховався, махнув рукою. А вони тут [такі] стрільбища влаштовували, [що] з глузду з’їхати. А я так плюнув вже: життя прожите вже, скільки там залишилося. … Газ пропав спочатку … балон газовий підключили до плити. Вранці встаємо, дивимося, на скільки його вистачить. Так ми чайку зробимо. Якщо борщу звариш, на тиждень розтягуємо. Важко … навіть не думали, що таке буде

Георгій (72 роки) Буча, Київська область

Як ти доєдналася до волонтерського руху? 

На початку війни благодійний фонд «Життєлюб» відкрив гарячу лінію, на яку можуть зателефонувати літні люди, що потребують допомоги, та залишити запит на отримання їжі або ліків, що їх потім купують та доставляють до них волонтери. Через рекламу на «Фейсбуці» я зв’язалася з такою волонтерською групою в Києві.  

Як ти допомагаєш літнім людям? 

Мій обов’язок – приносити їм їжу та ліки. Проте я також пропоную допомогу по дому або з інших питань, які зараз можуть на них тиснути. Крім того, я сертифікована психологиня, тож намагаюсь приділити їм трішки часу на розмови про їхні проблеми й тривоги.  

На мою думку, важливо, щоб волонтери пропонували допомогу. Наприклад, це може бути просто відчинити вікно – якщо людина користується, скажімо, ходунками, їй буває складно пересуватися. Чи то допомогти дізнатися, коли принесуть їхню пенсію. Літні люди можуть хвилюватися, якщо не отримують свою пенсію вчасно: враховуючи нестачу купюр і довгі черги до банкоматів, їм може бути тривожно, що вони не матимуть грошей на їжу й медикаменти. 

У Києві також було викликом знайти певні види ліків. Багато аптек закрилися через скорочення персоналу. Я часто могла годинами стояти в черзі, аби лиш дізнатися на касі, що тільки жменька медикаментів з мого списку є в наявності. Тоді я йшла до іншої аптеки, й так далі. 

Перший день … дуже бомбили. І з одного боку, і з іншого боку. Ось ракета летить, і друга, і здається, що дах підніметься і полетить. Ми в туалеті сиділи закриті, тому що полетіло відразу скло [з вікон] … сиділи і молилися … весь час. Коли танки йшли і стріляли, був такий вибух, що полетіли колеса з-під гусениць сюди. Ні води, ні хліба, – нічого не було… в перший день після бомбардування людина дала нам три пляшки води [з озера], і ми холодну воду пили по крапельці. Я не знаю, як ми це пережили. Салат робили з цибулі: цибуля, оцет, лляне масло — і хліб. Ми не могли наїстися. Були ще деякі продукти [з холодильника], поки холодильник не відключився… на другий день пропали світло, газ, [стаціонарний і мобільний телефонний] зв’язок.

Віра (76 років) Буча, Київська область

Як можна підтримати літніх людей психологічно? 

Хоча б 15-20-хвилинна бесіда з ними може мати величезний вплив на їхній психічний стан.  

На самому початку свого волонтерства я зустріла 90-річну Любов, яка втратила доньку й зятя внаслідок COVID-19 за кілька місяців до війни. Її онук був в Ірпені1, тому не міг вийти на зв’язок із бабусею. Вона багато розповідала мені про свою доньку, її життя, ділилася деякими досить глибокими переживаннями, що переповнювали її. 

Чи рівень тривожності наразі підвищений?

Так, і я б навіть сказала, що зокрема в старшого покоління. Його також поглиблюють почуття ізольованості та покинутості, оскільки багато хто з їхнього оточення поїхав. До прикладу, лише третина моєї власної багатоповерхівки зараз заселена. 

З мого досвіду, доволі часто літні люди намагаються притлумити свою тривогу, накопичуючи продукти й ліки. Такі в них спогади з радянських часів, коли продуктовий дефіцит був явищем звичним. Наприклад, вони просять купити десяток пачок різних круп і кілька буханців хліба, а на додаток ще й кілька упаковок ліків. Здається, що запаси підсилюють у них відчуття безпеки. 

Я не можу заборонити їм цього, і все ж хвилююся, що товари можуть скінчитися. Стою в чергах до аптек, відчуваючи провину за те, що купую багато упаковок ліків – може, інші люди в черзі також шукають ці ліки, і на всіх не вистачить. Ліки для серця та заспокійливе розпродаються миттєво, безліч інших медикаментів постачають у незначній кількості, якщо взагалі постачають. 

Яку б пораду ти дала тим, хто хоче допомагати літнім людям?

Гадаю, першим кроком має бути налагодження «гарячої лінії» для психологічної підтримки літніх людей. Ця послуга повинна бути безоплатною, зі стареньких також мають бути зняті будь-які додаткові телефонні комісії. По-друге, волонтерів необхідно підготувати до роботи з літніми людьми, навчити деяким найбільш базовим навичкам.  

Проста розмова дійсно може поліпшити емоційний стан літньої людини, вона відчує, що про неї турбуються. Найважливіше – звісно, гарантувати їхню безпеку, проте нині ніде не може бути цілком безпечно.