Amnesty International вимагає від української влади ініціювати зміни в законодавство, щоб кожен випадок домашнього насильства розслідували виключно в рамках кримінального процесу. Таку головну рекомендацію висуває правозахисна організація, проаналізувавши оновлену законодавчу базу та ефективність реагування державних інституцій на випадки домашнього насильства за рік після презентації доповіді «Не приватна справа: домашнє та сексуальне насильство на Сході України».
Домашнє насильство все ще підпадає як під адміністративне, так і кримінальне законодавство. Тож, кривдника, на якого не накладено, як мінімум, два адміністративні стягнення протягом року, не можуть притягнути до кримінальної відповідальності. Ми вимагаємо скасувати необхідність доводити «систематичний характер» домашнього насильства. Навіть скоєне вперше насильство має визнаватися кримінальним злочином
Оксана Покальчук, директорка Amnesty International Україна.
Amnesty International наводить висновки аналізу законодавчої бази щодо протидії й запобігання домашньому насильству й роботи державних інституцій, а також ситуації в зоні збройного конфлікту на Сході України.
Недосконала законодавча база
Протягом останнього року (з листопада 2020 р. по листопад 2021 р.) Україні вдалося імплементувати ряд важливих змін у Кодекс України про адміністративні правопорушення. Одне з ключових нововведень передбачає притягнення військовослужбовців і поліцейських до адміністративної відповідальності за домашнє насильство, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення поліції про місцеперебування — на загальних підставах, а не через дисциплінарні статути. Відтепер військові та поліцейські не будуть звільнятися від адміністративного судочинства за такі правопорушення в судах загальної юрисдикції й не зможуть в такий спосіб уникнути кримінального переслідування надалі.
Окрім цього, віднедавна за домашнє і гендерно зумовлене насильство, яке спричинило фізичну або психічну шкоду, штрафуватимуть від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170-340 грн), або ж призначатимуть 30-40 годин громадських робіт чи накладатимуть адміністративний арешт до 10 діб. Те ж саме стосується невиконання термінового заборонного припису особою, щодо якої він винесений. За повторні порушення протягом року відповідальність підвищується.
Попри беззаперечний прогрес, ці законодавчі нововведення не розв’язують проблеми необхідності доведення «систематичності» домашнього насильства з боку кривдника/ці для притягнення її або його до кримінальної відповідальності. Ця бюрократична перепона може коштувати постраждалим здоров’я або навіть життя та створює численні перепони на шляху до правосуддя. Держава не має змушувати постраждалих чекати, поки кривдник/ця вчергове вдасться до насильства.
Влада також має негайно ратифікувати Стамбульську конвенцію, яка зможе гарантувати комплексний підхід до розв’язання проблеми на рівні усіх інституцій. Відповідний законопроєкт був підготовлений урядом ще понад рік назад, однак Президент і досі не вніс його на розгляд до Верховної Ради.
Динаміка роботи державних інституцій
За даними уряду, спостерігається динаміка зростання кількості скарг до МВС (+47%), адміністративних протоколів (+10%), винесених термінових заборонних приписів (+9%). Зросла кількість звернень і до Національної соціальній сервісної служби України. Якщо у 2020 році зафіксували 211 362 скарг щодо насильства в сім’ї, то за перші 9 місяців 2021 року задокументовано уже — 205 608. Це свідчить про підвищення видимості проблеми, ефективнішу роботу правоохоронців та готовність людей охочіше звертатися по допомогу до державних органів. Натомість постраждалі все ще зіштовхуються із перепонами щодо порушення кримінальної справи, затягуванням судового розгляду через недоукомплектованість судів і необхідністю присутності кривдника на судовому засіданні тощо.
Домашнє насильство в зоні збройного конфлікту
Торік Amnesty International у доповіді «Не приватна справа» повідомляла, що проблема домашнього й сексуального насильства щодо жінок на Сході України істотно загострилася через збройний конфлікт і неефективне реагування влади. Дослідження, що проводили на підконтрольних територіях Донецької і Луганської областей, продемонструвало глибоку кризу в державній системі протидії і запобігання насильству щодо жінок в регіоні. Попри недосконалість офіційної статистики, вона засвідчила, що 2018 року в Донецькій області кількість адміністративних проваджень за статтею домашнє насильство збільшилася на 76%, а в Луганській — на 158% у порівнянні із середнім показником за попередні три роки.
Кількість зареєстрованих адміністративних проваджень з того часу також продовжувала зростати, у 2020 році у Донецькій області вона зросла на майже 35%, і на 20% — у Луганській (у порівнянні з 2019 р.). Відповідно до змін у Кримінально-процесуальному кодексі, завдяки яким у 2019 р. домашнє насильство було криміналізовано, є суттєвий приріст за кількістю кримінальних проваджень — у 2020 у Донецькій області вона виросла на близько 80% ,у Луганській – на 40% — проти показників 2019 р. За перші дев’ять місяців 2021 року суттєвого збільшення кількості адміністративних та кримінальних проваджень у цих областях не спостерігається у порівнянні з 2020 роком, що може свідчити про досягнення меж інституційної спроможності системи реагувати на домашнє насильство. Пропорційно підвищується і число обвинувальних актів, які прокуратура направляє у суди, та термінових заборонних приписів, які виносять співробітники Національної поліції.
З моменту виходу доповіді Amnesty International у Луганській області з’явилося 2 нові притулки для постраждалих від домашнього насильства жінок, тож загалом на Донеччині і Луганщині їх функціонує — 6, по три в кожній області. При населенні Донецької області у 4,1 мільйона людей та Луганської області у 2,1 мільйона людей, цієї кількості притулків досі критично мало, і вона не відповідає стандартам Ради Європи, яка визначає мінімальну кількість притулків: одне місце на 10000 населення, а в державах, де притулки є частиною громадської стратегії реагування, — одне сімейне місце на 10000 жінок.
Українська влада уже кілька років поспіль демонструє вагомі результати щодо розв’язання проблеми домашнього насильства. Однак тих нововведень, які були впроваджені протягом останніх років, недостатньо, аби забезпечити комплексний усебічний правовий та інституційний захист постраждалим. Фундаментальним зрушенням має стати ратифікація Стамбульської конвенції, яка зобов’яже запровадити зміни відповідно до міжнародних стандартів.
Довідка
Доповідь «Не приватна справа» базується на ґрунтовному вторинному дослідженні українського законодавства, а також на шести робочих поїздках дослідниць Amnesty International, здійснених із січня по листопад 2019 року. Під час таких поїздок проводилися глибинні інтерв’ю й обговорення у фокус-групах у Києві, а також на підконтрольних територіях Донецької й Луганської областей з постраждалими особами, представниками і представницями міжнародних і локальних організацій, владою. У звіті увага присвячується насамперед підконтрольним уряду територіям Донецької та Луганської областей, оскільки внаслідок непередбачуваної динаміки конфлікту Amnesty International більше не має доступу до непідконтрольних уряду територій.