Авторка: Дарина Нестропа, активістка Amnesty International в Україні
16 березня 2020
Мене сковував страх; я була розлючена та шокована діями поліцейських, але навіть коли мене тягнули і били, моє серце було з жертвою. Вона довіряла системі. В ній лишалося трохи віри в цю систему, і вони викинули цю віру до смітника
Саме такими словами адвокатка з Нігерії, пані Гуднес Ібанга, продовжила історію про своє намагання допомогти 21-річній дівчині зробити офіційну заяву про зґвалтування до Командування державної поліції м. Енугу, що є однойменним адміністративним центром одного з нігерійських штатів.
Офіційно ця історія почалася 27 січня 2020 року, коли адвокатка прийшла до правоохоронних органів з заявою про зґвалтування, після цього почався неабиякий спротив з боку поліцейських. Представники правоохоронних органів з самого початку словесно переконували адвокатку, пані Ібангу, відкликати скаргу та врегулювати справу в позасудовий неформальний спосіб. Після того, як поліція зрозуміла, що адвокатка не погодиться і продовжить добиватися справедливості, група поліцейських здійснила напад на офіс Жіночого колективу допомоги жінкам (WACOL), нігерійської правозахисної групи, де працює сама пані Ібанга.
Дії поліцейських, по-перше, абсолютно суперечать законові, який останні мають захищати, а по-друге, таким ставленням вони ніяк не виявляють намір зупинити насилля, швидше навпаки: їх завданням виявилось збереження status quo для жіночої частини населення, що передбачає лишатися мовчазними жертв свавілля з боку чоловіків. Адвокатка повідомила Human Rights Watch, що працівники поліції починали вороже ставилися до заявниць, як тільки чули причину їхнього візиту. Адвокатці дозволили подати до розгляду протокол, після чого почалися численні вмовляння з боку поліції, аби справу вирішували напряму з родиною винуватців, а не через досудове розслідування.
Під час штурму поліцією офісу WACOL, який відбувся вже 30 січня, звучали вимоги видати молоду жінку, яка подала скаргу. Представники поліції звинуватили адвокатку у відмові від переговорів щодо позасудового врегулювання, при цьому погрожуючи, вигукуючи всілякі образи та навіть удаючись до фізичної розправи, коли намагалася забрати її з собою. Поліцейські не обмежилися намаганням зупинити саму адвокатку, але і здійснили напад на іншого співробітника, який виявив сміливість захистити її, а телефони, за допомогою яких колеги Гуднес Ібанги намагалися зафіксувати інцидент, конфісковували на місці.
Ця історія є, на жаль, показовою щодо статусу жінок у Нігерії. За словами міністерки з питань прав жінок та суспільного розвитку Нігерії, сексуальне насильство є дуже поширеним на території цієї країни. Щорічно від нього потерпають до двох мільйонів жінок, проте офіційних заяв щодо таких випадків набагато менше через нехтування цією проблемою з боку правоохоронних органів. Страх жінки визнати протиправними дії чоловіка у країні, де домінує патріархат та фізична розправа як частина будь-яких дискусій навіть у політичних питаннях, та можливі сценарії приниження й переслідування з боку самого ґвалтівника і його родини, зневіра в системі, яка просякнута стигмами щодо жінок, – усе це і призводить до замовчувань. Можна стверджувати, що надійного захисту жінок від подібних випадків держава не забезпечує, саме тому й існує така жіноча правозахисна група як WACOL, що об’єднує відважних героїнь, які не бояться говорити, висвітлюючи проблему, а також готові втрутитися, що, власне, і зробила адвокатка Гуднес Ібанга, ставши при цьому жертвою системних цькувань.
Для більшості країн Африки права людини та їх захист є справжньою дилемою, оскільки все зав’язано навколо гострих проблем соціально-політичного характеру. Зіткнувшись зі швидко зростаючим населенням, країни цього континенту все ще перебувають у стані економічної стагнації та зниження продуктивної зайнятості населення, що призводить до відставання економічного розвитку. Відсутність політичної звітності та прозорості призводить до високого рівня корупції, неякісного управління, слабкості самої держави перед необхідністю регулювати питання внутрішньої безпеки, що, у свою чергу, сприяє активізації насильницьких антидержавних груп.
У випадку з Нігерією, до таких груп можемо віднести Боко Харам, що є регіональною організацією, оскільки її діяльність розповсюджується на кілька країн, а крім неї ситуацію в державі ускладнюють більш локальні – Народний конгрес Оодуа (OPC), бійці Бакассі, Рух за актуалізацію суверенної держави Біафра (MASSOB), хлопці Егбесу, Рух за виживання людей Огоні (MOSOP) та З’їзд Народу Ареви (APC), ідеологія яких, як правило, базується на міцних традиційних цінностях, що обмежують не лише жінок у їхніх правах і можливостях, а і все населення загалом. Діяльність таких насильницьких груп значною мірою підживлюється неспроможністю держави забезпечити якісне життя своєму народові. Як результат, замість звернення до загальних прав людини та якісного реформування інститутів, що здатні були б запобігати їх порушенню, ми бачимо, навіть у історії з пані Ібангою, нехтування захистом жінок від насилля, та спроби самих держслужбовців опиратися на групову вірність, племінні й релігійні особливості, які тільки закріплюють за жінками статус атрибуту.
Ця проблема постає з історичної ролі жінки в нігерійському суспільстві, що була закладена примусово. У більшості літератури, присвяченої темі гендеру в Нігерії, ідеться про те, що нігерійські жінки є одними з найбільш пригноблених у світі. Чоловіча половина населення країни, як це часто стверджується, дотримується патернам, які перетворюються у ставлення на зразок «ми тебе можемо бачити, проте ніяк не зобов’язані чути» щодо жінок. Власне, це ми й побачили в історії з адвокаткою, яка добивалася правосуддя щодо ґвалтівників. Через поєднання роками засвоєних практик нігерійська жінка всіляко обмежена в соціально-політичному та економічному просуванні з самого дитинства. Така ситуація нагадує дечим платонівську утопію, коли ти не можеш нічого змінити, коли дитинство та подальший розвиток залежить виключно від твоїх гендерних особливостей, що всіляко підтримується самим суспільством.
Дослідники з питань гендеру, когнітивного розвитку та статеворольової соціалізації Дж. Бардвік та І. Дуван стверджують, що в соціумі Нігерії досягнення й дії чоловічої половини населення більш пріоритетні, аніж можливості жінок. Зайнятість жінок та ефективність роботи останніх часто оцінюється кількістю дітей, яких вона може народити, та виконанням її обов’язків як дружини. Проте навіть якісне/ефективне виконання жінкою своєї «ролі» не є приводом для поваги до неї, але якщо вона не може з якихось причин забезпечити виконання традиційних обов’язків, суспільство зневажатиме її ще більше:
«…Досягнення чоловіків активно заохочуються: вони отримують винагороду – соціальне визнання, а тих чоловіків, які досягли успіху, які набувають гроші, силу та статус, які займаються виробництвом чи починають якусь справу, чекає окреме закріплення відповідного статусу. Але атрибути, пов’язані з фемінізмом та жінками, такі як зміцнення та стабілізація стосунків, а також народження дітей, загалом не так високо оцінюються».
Такі погляди на жінок і їхню залученість у реальні соціально-економічні відносини підривають права жінок та можливості їх захищати, адже тут ми бачимо прямий обов’язок виконувати свою «жіночу функцію». У такому разі насилля над жіночою половиною населення і справді є нормою для суспільства, яка не може оскаржуватися, адже це, своєю чергою, призведе до переоцінки соціальної ролі жінок.
Багато гендерних досліджень, які стосуються саме нігерійських соціальних парадигм, говорять про жінок як жертв скоординованого гноблення та приниження з боку суспільства, яке зі своїми особливостями відноситься до патріархального типу. У такому випадку роль жінки, яку вона відіграє в піднесенні суспільства, зводиться до мінімуму у своїй важливості, а також жінка позбавляється права розпоряджатися своїм життям самостійно.
Останнє питання займає особливе місце в суспільстві Нігерії через поширення дитячих шлюбів на території країни. За даними ЮНІСЕФ, Нігерія посідає третє місце у світі за кількістю наречених, яким менше 18-ти років, – 3,538 000 осіб, і 11-е місце – за поширеністю дитячих шлюбів у світі.
Дитячий шлюб найчастіше зустрічається на північному заході та північному сході Нігерії, де 68% та 57% жінок у віці 20-49 років вступили у шлюб до свого 18-річчя. Особливо цей феномен поширений серед найбідніших сільських домогосподарств Нігерії та етнічної групи хауза, представники якої сповідують іслам.
У дослідженнях Світового банку за 2017 рік було підраховано загальні збитки суспільства через ранні шлюби. За їхніми даними, через дитячий шлюб Нігерія щороку втрачає 7,6 мільярда доларів США в доходах та економічному потенціалі населення. Для країни це серйозні втрати, адже кошти могли б вкладатися в розвиток тих інституцій, які стали б на захисті правових свобод, а також могли б змінити економічне положення країни. WACOL, організація, яка намагається об’єднати навколо себе жінок, активно висвітлює цю проблему, звертаючись за допомогою до європейських установ та світових правозахисних організацій. Ситуація ще більше ускладнюється і зовнішніми чинниками.
Нігерія зі своїм постійно зростаючим населенням, що нараховує до 214 млн чол. за офіційними даними, переживає нелегкі часи з самого моменту отримання незалежності – постійні атаки з боку бійців терористичного угруповання Боко Харам; нелегальна торгівля наркотиками, які дістаються туди через Гвінейську затоку з Латинської Америки, а згодом перенаправляються до Європи для кінцевого збуту; зіткнення міжетнічного характеру на локальному рівні, адже там проживають чотири етноси: фульбе, хауза, ігбо, йоруба, які мають різні культурні патерни (тут присутні і мусульмани, і християни, і прибічники автохтонних африканських вірувань).
З точки зору представниць та представників населення цієї країни, така обмеженість жінки у правах може бути цілком виправдана. Як ми вже зазначали, держава постійно перебуває в хиткому положенні через відсутність контролю над всією територією, а також через постійну присутність факторів, що підривають загальний безпековий фундамент. До цього слід додати той факт, що застосування фізичної сили, на жаль, лишається одним із основних методів вирішення гострих питань внутрішньої безпеки. Тому збереження життя людини, якого б гендеру та не була, є серйозною проблемою для нігерійського суспільства загалом. За таких умов, соціальна роль жінки може розглядатися в якості захисту від насилля, адже коли вона вступає до шлюбу, у неї з’являється опора – чоловік, який може фізично захистити її від сторонніх нападів та загроз зовні. У такому разі примусові шлюби будуть суспільством сприйматися як своєрідний захист – панцир, за яким жінка і буде ховатися від можливих ризиків. Але і в такому випадку, ми бачимо нехтування правами людини бути вільною від народження та могти розпоряджатися своїм тілом і розумом самостійно. Адже дитячі шлюби та ставлення до згвалтування як до типової ситуації ніяк не можуть сприяти захисту цих прав. Так само не можуть такі норми сприяти загальному покращенню безпекової ситуації в суспільстві, коли жіноча його частина абсолютно не захищена.
За останньою інформацією Всесвітнього Економічного Форуму, Нігерія потрапила до країн, де ситуація з правами жінок покращилася, піднявши республіку на 5 сходинок вище з 2018 р., зараз ця держава знаходиться на 128-му місці у загальному рейтингу. Проте за окремими аспектами Нігерію можна назвати доволі невизначеною у своїй політиці щодо підтримки прав жінок. Якщо за аспектом залученості жінок в економічне життя країна посідає 38-ме місце у списку з 153 держав, то за освітніми можливостями – лише 145-те, і 146-те за індексом залученості жінок в активне політичне життя.
Частка жінок у нігерійському парламенті становить тільки 3.4%, і в цьому аспекті покращень, на жаль, не спостерігається, хоча в загальній кількості робочої сили число жінок не особливо відрізняється від числа залучених та працевлаштованих чоловіків. Заробітна плата та доходи є низькими як для чоловіків, так і для жінок, що, власне, і призвело до відносного гендерного паритету у сфері працевлаштування – так званої «рівності в бідності», однак, із точки зору людського розвитку, такі показники є абсолютно незадовільними.
За рівнем професій жінки складають більшу частку кваліфікованих фахівчинь, ніж чоловіки (64,6%), але посідають значно нижчу частку керівних посад (30,3%). Рівень грамотності також недостатній і схиляється на користь чоловіків. Участь жінок у процесі отримання освіти порівняно з іншими країнами досить низька, що призводить до гендерних розривів майже 17% у початковій освіті, 13% у середній освіті та майже 30% – у вищій. Лише 58% жінок навчаються в початковій школі, 47% відвідують середню школу й лише 8,3% отримують вищу освіту. І саме дитячі шлюби є однією з найвагоміших причин, які призводять до таких співвідношень.
Говорити цифрами, стверджуючи, що порівняно з іншими країнами континенту ситуація набагато краща і що для Африки це взагалі чудові показники, – дуже просто. Але враховуючи загальну безпекову ситуацію на теренах Федеративної Республіки Нігерія, спираючись на попередньо згадані чинники, жінки перебувають у хиткому та непередбачуваному становищі, коли їхні життя фактично напряму залежать від чоловіків, які або їх «оберігають» у родинному колі, або ж знущаються і принижують, як це було у випадку з підзахисною пані Ібанги, яку ми вже згадували.
Так, безперечно, ми маємо поважати традиції народів та культур, але чи є така повага виправданою, коли ці традиції змушують людей відмовлятися від прав, наданих їм від народження?
Історично сформована і нав’язана жінкам Нігерії роль може пояснюватися характером історичних подій, які спіткали цю країну у процесі її формування, але ніяк не може виправдовувати неможливості жіночої частини населення захищати своє життя та говорити про загрози самостійно. Соціальна роль жінки та її реалізація у сучасності є справжньою кліткою для великих потенціалів та ідей, які могли б змінити напрямок розвитку суспільства в Нігерії. Патріархат, може, і виступає надійним захистом та гарантією «успіху» країни, як це звично вписується у сприйняття нігерійців, але навіть за умови його збереження права людини мають бути. Тяжка економічна криза, військові конфлікти, політичні баталії не можуть зникнути за умов зневажливого ставлення до прав жінок. Звертаючись до популярної теорії розбитих вікон, можемо сказати, що вирішення вищезазначених проблем буде залежати від поступової трансформації ролі жінки та забезпечення їй надійного захисту. Ця теорія піднімає багато контраверсійних питань стосовно внутрішньої організації порядку, адже наявність більшої кількості поліцейських на вулицях зовсім не означає надійну безпеку, проте саме вона відкриває новий погляд на якісні зміни у суспільному житті – усе має відбуватися поступово, а сутність її якраз і полягає у відмові від нехтування правами одних на користь інших – так можна боротися не лише зі свавіллям чоловіків стосовно жінок, але і з внутрішніми безпековими загрозами загалом.
Наразі складно переоцінити діяльність такої організації як WACOL, оскільки саме завдяки цим жінкам світ чує голоси пташок, які вимушено затаїлись у страху та мовчанні, і саме завдяки цим жінкам, пташки знають, що вони не самотні.