#ПравоБути: історії флешмобу до Дня видимості лесбійок

26 квітня 2020

Видимість, свобода бути собою та жити у своїх місті чи країні безпечно й без страху переслідування, булінгу або неприйняття з боку оточення, – актуальні не залежно від зовнішніх умов. До дня видимості лесбійок 26 квітня ми розпочали онлайн-флешмоб під хештегом #ПравоБути, у рамках якого запрошували охочих поділитися власною історією про те, що для них означає бути лесбійкою або ж підтримувати лесбійок. Ось кілька з цих історій:

Дзвенислава Щерба: І так, я долучаюсь до флешмобу #ПравоБути до Міжнародного дня видимості лесбійок, тому що, незважаючи на карантин, купу дедлайнів, сум на душі і т.д., для мене важлива видимість і право бути собою.Я пам’ятаю, як колись, коли мені було 13 років, я сказала подрузі, що мені подобається моя однокласниця і на питання «Ти шо, лесбіянка?», сказала, що ні; як я пішла в університет і активізм та закохалась у свою подругу, але боялась до останнього їй щось сказати, бо це ж не про мене; як я вийшла вперше на київський Марш Рівності та потім у дискусії з батьками говорила, що я просто вийшла за права людини і це не стосується мене. Потім почався внутрішній конфлікт між тим, що зі мною відбувалось і страхом перед батьками, друзями, оточенням. Я справді захоплювалася знайомими, які, на відміну від мене, тоді не боялися говорити про себе відкрито. Ну а далі я пішла на перше побачення з дівчиною, а потім прийшла додому з букетом, і почалися питання про мою ідентичність і ставлення до чоловіків; я зробила камінг-аут в групі в університеті (після цього почались цікаві дискусії та не менш цікаві питання від деяких одногрупни_ць, але то таке) і вдома… Для мене моя видимість – це те, шо приймалося протягом довгого часу, долаючи свої стереотипи та страх, нерозуміння, а також історія про величезну підтримку, право на кохання та свободу бути, якщо так можна сказати. Згадую плакат з ХарківПрайду «Дякую Богу, що я лесбійка». Напевно, це те, що я б хотіла додати насамкінець. Всім свободи, видимості та любові


Леся Харченко: Сьогодні день видимості лесбійок. Я не лесбійка, але сьогодні долучаюся до флешмобу #ПравоБути. Таких людей, як я, називають союзницями (straight ally). Ми не належимо до ЛГБТ+ спільноти, але підтримуємо її представників і представниць у їх боротьбі за рівні права і можливості. Чому я підтримую ЛГБТ+? Чому беру участь у флешмобі до дня видимості лесбійок?

Моєю головною мотивацією у союзництві є бажання жити в суспільстві, де немає нетерпимості (до будь-кого), ненависті, цькування. Це не про якусь конкретну групу, не про захист прав одних чи інших, а про якість суспільства, у якому ми всі живемо. Вона починається з прийняття себе (у першу чергу) з усіма своїми особливостями. І прийняття того, що інші відрізняються від мене – у них інше життя, інші потреби, інші погляди. Це відкриває можливості для співпереживання і взаємодії. Без цього ми перетворюємося на атомізовані групи, якими легко маніпулювати.

Часто закидають, що ЛГБТ+ прийшло «із Заходу». Для мене це так і було – перші історії про гомосексуальні стосунки я дізнавалася з фільмів, а потім – з перших поїздок закордон, у країни ЄС. Це було частиною вільного життя так само, як вибір товарів у супермаркеті чи свобода подорожувати без обмежень. Це було життя, у якому не потрібно «по блату» діставати дефіцитні продукти і «по знакомству» пробиватися до медиків. Життя, у якому твоя цінність визначається не родинними зв’язками чи важливими знайомствами. Саме таким я хочу бачити життя у своїй країні. Традиція прайдів і веселкові прапори справді прийшли до нас із Заходу. Так само як десятки видів йогуртів і пива на полицях магазинів, можливість захищати себе в судах, вільно висловлюватися, отримувати інформацію з різних джерел. Дивно, але проти усього переліченого в останньому реченні чогось ніхто не протестує.

Кілька тижнів тому я залишила коментар, де згадала про різні групи, що зазнають дискримінації, у тому числі ЛГБТ+. В обговорення прийшов чувак, стверджуючи, що ЛГБТ в Україні не дискримінують. Коли я заперечила, він мене виматюкав і обізвав ковирялкою (принизлива назва гомосексуальної жінки у тюремному жаргоні; аналог «опущеного» для чоловіка). Цей випадок дуже добре ілюструє ситуацію з (не)дискримінацією (ЛГБТ+ як спільноти, окремо лесбійок, загалом жінок). У нас немає законодавчо закріплених заборон для ЛГБТ+ людей, а напади здійснюють кільканадцять хуліганів-маргіналів. Але за ними стоїть мовчазна більшість, яка такі дії схвалює чи принаймні не заперечує. Ця більшість ніколи не вийде за межі хейтерських коментарів у фейсбуці, вона занадто респектабельна, щоб вдатися до прямого насильства. Але у разі чого вона його не зупинятиме. Утиски і дискримінація починаються не з масового побиття чи офіційних заборон. Вони починаються з байдужості.День видимості лесбійок – це також про видимість жінок. Історично чоловічу гомосексуальність вважали серйозною девіацією, яку слід карати. Лесбійок же частіше вважали просто ексцентричними жінками, а їх сексуальну орієнтацію – якимись витребеньками, які самі минуть за потрібних обставин. Такими обставинами мав стати шлюб чи «коригуюче» згвалтування. Ідентичність лесбійок заперечувалася як така, їх доля визначалася родиною чи суспільством. Історія гомосексуальних жінок довгий час була затемненою і невидимою, так само як невидими є хатня та репродуктивна праця жінок, їх емоційна робота чи догляд за дітьми. Тому видимість – це також про жіночу частину історії гомосексуальності, її розвиток, її героїнь. Якось перед одним з прайдів я прочитала «колись це буде фестиваль, де ми будемо пити аперолі, а поліція і кордони будуть непотрібні..». Так вийшло, що до суспільства споживання аперолів ми доросли набагато швидше ніж до суспільства гідності, вільного вибору і взаємоповаги. Що ж, залишається пити аперолі і боротися за ПравоБути собою. Для всіх.


Кет і Алес: Ми живі! Тільки іноді трохи в сплячці… А пост приурочений до дня (і тижня) видимості лесбійок.
І нас цей допис стосується прямо, хоч одна з нас вагається, як себе ідентифікувати. Тож домовимось, що під лесбійками тут маємо на увазі жінок, які знаходяться в романтичних та  сексуальних стосунках із жінками.

Вважається, що до лесбійок у нашому суспільстві ставляться терпиміше, ніж до геїв. От тільки толерантність ця шита білими нитками. Нас терплять тільки тому, що не сприймають всерйоз. У суспільному уявленні лесбійки – це або дівчата, які «пустують, ось награються й заміж вийдуть», або, ще краще, цілуються й пестять одна одну напоказ для чоловіків і тільки чекають, доки якийсь із них приєднається. Ну не може собі уявити це суспільство жіночу сексуальність, що не обертається навколо чоловіків.

А тим часом видимість саме про те, що ми є, ми – самодостатні й самоцінні. Ми закохуємося, будуємо серйозні стосунки, одружуємось, а часом хочемо разом виховувати дітей. Точнісінько як гетеро-пари.

Як у будь-яких стосунках, які є чимось більшим за сексуальний експеримент, ми притираємося одна до одної, звикаємо до особистих меж партнерки й віднаходимо та вибудовуємо свої.

Як у будь-яких серйозних стосунках, це не вибух пристрасті 24/7, це багато коли дружня, сестринська ніжність. А буває й таке, що сил на прихильність немає зовсім – але й це проходить з усвідомленням та обопільним бажанням зберегти нас.

Але тим не менше ми щасливі й горді бути собою і бути разом, хай там що б не стояло на нашому шляху. Два Овни, врешті-решт, які завгодно нові ворота зворотять!


Вітана Олійник: 26 квітня – День видимості лесбійок.
Про яку видимість ідеться?

Видимість щодо себе
Усвідомити: «Я – лесбійка». Прийняти себе.

Видимість для коханої людини. Зізнатися їй у цьому, подолавши страх неприйняття.

Видимість перед рідними і близькими. На жаль, часто найближчі не можуть прийняти нашу ідентичність, бо звикли до інших стандартів, чи з інших причин. Таке неприйняття може супроводжуватися насильством, а наслідки бувають летальні.

Видимість у суспільстві
Зробити камінґ-аут перед незнайомцями/-ками зазвичай легше, коли є підтримка родини, близьких і коханої. Однак очікувати на їхнє розуміння, хоча б нейтральну поведінку, – складно. Занадто багато в Україні та світі відбувається нападів на лесбійок, тому вони не завжди відчувають себе в безпеці.

Видимість у праві, для держави.Щоб уберегти себе від нападів, лесбійкам важливо відчувати себе захищеними. Такий захист має створити законодавство, що збільшує міру відповідальності за злочини на ґрунті ненависті, зокрема гомофобії. Зрозуміло, що окрім захисту лесбійкам потрібно мати можливість реалізувати свої права – на шлюб/визнання партнерства, право відвідувати свою партнерку в лікарні, усиновлювати дитину, спадкувати одна за одною.

Що можу зробити я?
• Не судити про людину за її ідентичністю.
• Не підтримувати гомофобні висловлювання, не сміятися зі жартів.
• Натомість підтримувати подруг-лесбійок.
• Дізнаватися більше про те, хто такі лесбійки, з якими проблемами вони стикаються, та за потреби розповідати про це своїм батькам, рідним, друзям і подругам.