© Amnesty International

Подання Amnesty International до ЮНЕСКО

21 квітня 2020

Ситуація з правами людини у Криму: оновлення станом на березень 2020  

Ситуація з правами людини у Криму погіршувалася, в тому числі з моменту останнього подання Amnesty International до ЮНЕСКО в липні 2019 року. Тенденція до погіршення була дуже явною та стосувалася як питань, що входять до компетенції ЮНЕСКО, так і тих, які мають безпосередні наслідки для певних сфер діяльності ЮНЕСКО. Щоб дізнатися більше деталей, будь ласка, ознайомтеся з попередніми поданнями Amnesty International.

Особливо постраждали права на свободу висловлювань, мирних зібрань та об’єднань, оскільки політика цькування, погроз та залякування критиків та незгодних з боку де-факто влади триває ще з моменту окупації та нелегальної анексії півострова Росією у 2014 році. Така політика була насамперед спрямована на видатних членів кримськотатарської спільноти, проукраїнських активістів й активісток чи публічних діячів і діячок, а також членів релігійних об’єднань.

В Криму і надалі відбувається жорстке придушення свободи мирних зібрань та об’єднань, що так само впливає на можливість користуватися іншими правами, зокрема культурними.

Меджліс кримськотатарського народу, організацію самоврядування кримських татар, яка відігравала ключову роль у поширенні кримськотатарської культури, ідентичності й традицій, безпідставно заборонили у 2016 році відповідно до російського законодавства про боротьбу з екстремізмом. Численні культурні та освітні заходи кримськотатарської спільноти, які раніше проводилися під егідою Меджлісу, зараз проводити неможливо. Будь-яка публічна заява про належність до Меджлісу вважається кримінальним правопорушенням. Щоб отримати інформацію про конкретні випадки переслідування та ув’язнення членів Меджлісу, будь ласка, зверніться до попередніх подань AmnestyInternational.

За відсутності Меджлісу, після закриття незалежних медіа кримськотатарською мовою та вигнання незалежних медіа загалом, а також у відповідь на численні порушення прав людини, яких зазнавали та зазнають кримські татари, утворилася низова ініціатива «Кримська солідарність», що об’єднала багатьох активних представників спільноти. Її члени також зазнавали переслідувань й утисків з боку де-факто влади. Десятки членів спільноти заарештували за обвинуваченням у терористичній діяльності й переслідували з політичних мотивів. Засновник і координатор «Кримської солідарності», правозахисник і в’язень совісті Сервер Мустафаєв, перебуває в ув’язненні з травня 2018 року за сфальсифікованими обвинуваченнями в терористичних злочинах. У вересні 2019 року його перевезли з Криму на південний захід Росії для розгляду його справи у військовому суді. Серверу Мустафаєву, як і кільком іншим обвинуваченим у тій же справі, загрожує визнання винним у тероризмі, за що йому можуть присудити ув’язнення терміном до 25 років. В ув’язненні з ним жорстоко поводилися, а адвокати, що працюють над його справою, зазнали цькування з боку російської влади.

Сторона обвинувачення стверджує, що Сервер Мустафаєв та інші відповідачі у справі є членами організації Хізб ут-Тахрір, міжнародної мусульманської спільноти, яка в Росії заборонена як «терористична», але не є забороненою в Україні. Члени організації не вдавалися до насильства в Криму та не пропагували його ані перед окупацією півострова у 2014 році, ані після неї, як і інші члени організації в Росії. Зважаючи на це, включення Хізб ут-Тахрір до переліку терористичних організацій видається безпідставним. Співпраця з цією організацією, чи справжня, чи приписана, широко використовувалася окупаційною російською владою як привід, щоб переслідувати членів кримськотатарської спільноти, насамперед правозахисників (будь ласка, перегляньте інформацію про справу Еміра-Усеїна Куку в попередніх поданнях Amnesty International) та членів «Кримської солідарності». Так утворився інструмент переслідування незгодних серед мусульман у Криму.

У випадку Сервера Мустафаєва єдиний доказ проти нього — аудіозапис його коротких теологічних коментарів під час релігійної лекції в мечеті в Бахчисараї з приблизно 70 відвідувачами. Він говорив про розуміння любові в мусульманських віруваннях, і нічого з того, що він сказав, не можна тлумачити як розпалювання ненависті чи підбурювання до насильства.

В той час як десятки членів «Кримської солідарності» стали жертвами кримінального переслідування з політичних мотивів, численні інші члени групи та кримськотатарської спільноти загалом зазнали інших форм цькування та утисків, включно з безпідставними обшуками будинків, неофіційними допитами російських правоохоронних органів та залякуванням. Зовсім нещодавно, в останній тиждень березня 2020 р., російські правоохоронці відвідали будинки кількох членів «Кримської солідарності», зокрема нинішнього координатора Мустафи Сейдалієва та правозахисника Абдурешита Джеппарова, і вручили їм офіційні повідомлення, в яких їх застерігали від участі в «несанкціонованих акціях з 1 по 5 травня 2020 року». Попередження стосувалися мирного маршу з материкової частини України до Криму, який оголосив активіст у вигнанні Рефат Чубаров на 5 травня, і попередження мали на меті запобігти зібранню кримських татар та їхніх союзників і союзниць у ці дати в окупованому Криму.

Такі попередження — поширена в Росії практика, коли правоохоронці повідомляють конкретних осіб, часто політичних та громадських активістів, які беруть участь у мирних протестах, що їхня діяльність чи запланована діяльність вважається протизаконною і її слід припинити чи скасувати, щоб уникнути кримінального переслідування.

Інші групи в Криму, які висловлюють незгоду з окупацією, зокрема релігійні групи, також стали мішенню де-факто влади у зв’язку з  їхніми віруваннями чи релігійним зв’язком з організаціями за межами Криму та Росії.

Ще з лютого 2019 року де-факто влада вимагала, щоб Православна церква України (ПЦУ) виїхала з приміщення Собору святого Володимира і святої Ольги в Сімферополі, стверджуючи, що в ПЦУ закінчився термін оренди. Де-факто влада відмовилася подовжувати термін оренди, якщо ПЦУ не зареєструється відповідно до російського законодавства, яке почало масово застосовуватися в Криму в порушення міжнародного гуманітарного права. Водночас ПЦУ в Криму не може виконати вимоги для реєстрації, не порушивши при цьому кримінального законодавства України, що застосовується до окупованих територій, згідно з яким співпрацювати з окупаційною владою заборонено. ПЦУ намагалася подати апеляцію на судовий ордер на виселення. Однак апеляцію не просто не було задоволено, в березні 2020 року ПЦУ ще й наказали виплатити 50,000 рублів за судові витрати.

У 2015 році ПЦУ вже втратила два церковні приміщення і відтоді намагалася їх відсудити. За словами архієпископа Климента, виселення ПЦУ з Собору призведе до закриття всіх восьми парафій ПЦУ, які ще залишилися на півострові. Якщо це станеться, через застосування російського законодавства церква не зможе перевезти рухоме майно, таке як ікони, на материкову частину України.

Свідки Єгови — ще одна релігійна група, яка зазнає значних утисків у Криму. Її членів переслідують за релігійні переконання після безпідставного рішення Верховного суду РФ від 20 квітня 2017 року заборонити цю організацію в Росії як «екстремістську». 5 березня 2020 року де-факто Джанкойський районний суд засудив Свідка Єгови Сергія Філатова до шести років ув’язнення у виправній колонії після визнання його винним в «організації діяльності екстремістської організації». Він — в’язень сумління, якого ув’язнили винятково за мирне використання свого права на свободу релігійних вірувань та переконань. Інший Свідок Єгови з Криму, Артем Герасимов із Ялти, також був визнаний винним у кримінальному провадженні: йому присудили штраф у розмірі 400 000 рублів (6000 доларів США).

Згідно з моніторинговою організацією «Форум 18», у 2018 році було відкрито адміністративні провадження проти 23 осіб за так звану місіонерську діяльність (включно з проведенням богослужінь у незатверджених місцях та проповідуванням на вулиці), 17 з яких отримали штрафи. У 2020 році такі провадження розглядаються і далі.

Свобода медіа в Криму не покращилася. Всі незалежні ЗМІ закрилися або змушені були виїхати з півострова на материкову частину України після російської окупації. Їхні онлайн-версії в Криму блокують інтернет-провайдери, а незалежна робота медіа у Криму залишається неможливою. Протягом 2019 року окупаційна російська влада регулярно відмовляла українським журналістам у в’їзді до Криму, зокрема фотографці Аліні Смутко в лютому (їй заборонили в’їзд до Росії та Криму до 2028 року) та репортерці Альоні Савчук у листопаді (в’їзд також заборонено до 2028 року). 18 січня 2020 року українському журналісту Тарасу Ібрагімову відмовили у в’їзді до Криму та видали офіційне попередження, щоб він не намагався повторно в’їхати туди до 2054 року під загрозою кримінальної відповідальності відповідно до російського законодавства. Всі троє вважають, що їм заборонили в’їзд саме через їхню журналістську діяльність.

Єдина позитивна новина — рішення де-факто суду в Сімферополі 14 січня 2020 року закінчити умовний термін ув’язнення, скасувати судимість та зняти обмеження на поїздки для журналіста Миколи Семени, якого засудили у вересні 2017 року за надуманим звинуваченням у «загрозі територіальній цілісності Російської Федерації» за висловлювання проти окупації Криму Росією. Після цього журналіст на невизначений термін залишив Крим. 

Водночас тривали утиски найбільш критичних голосів медіа у Криму — які тепер присутні тільки онлайн.

2 жовтня 2019 року кримського блогера Нарімана Мемедемінова засудили до двох з половиною років ув’язнення у військовому суді в Ростові-на-Дону на південному заході Росії за «публічні заклики до тероризму». На нього подали позов через відео у його відеоблозі на YouTube, які він розмістив з 2013 (до російської окупації) по 2015 рік, у яких Наріман Мемедемінов висловлювався на політичні, релігійні (він практикуючий мусульманин) й інші теми.1 січня 2020 року Федеральна служба безпеки РФ (ФСБ) депортувала блогера з Ялти Євгена Гайворонського на материкову частину України через Росію. Блогера арештували двічі протягом 2019 року, в березні та в жовтні, перший раз на 12, другий — на 15 діб так званого адміністративного затримання, нібито за використання медикаментів, що викликають звикання, без рецепту, та відмову від проходження реабілітації від наркозалежності. Євген Гайворонський наполягав, що наркозалежності в нього не було, а арешти були політично вмотивованими. Примітно, що у 2014 році він схвально поставився до анексії Криму Росією, а пізніше підтримував де-факто владу, але утиски проти нього почалися невдовзі після того, як він почав її критикувати у своїх постах. Під час другого затримання Євгена Гайворонського звинуватили в образі російської влади та символіки онлайн (що є правопорушенням відповідно до статті 20.1(3) російського Кодексу адміністративних правопорушень). 20 грудня 2019 року суд у Ялті постановив, що Євген Гайворонський отримав російське громадянство шляхом шахрайства й анулював його, що і призвело до його депортації