Росія піддає українських військовополонених та цивільних осіб катуванням, утриманню інкомунікадо (без зв’язку з зовнішнім світом), насильницьким зникненням та іншому негуманному поводженню, що прирівнюється до воєнних злочинів та злочинів проти людяності. Про це йдеться в новому звіті Amnesty International.
Звіт “Оглушлива тиша. Насильницькі зникнення, утримання інкомунікадо та катування українських полонених Росією” документує, як українських військовополонених і цивільних осіб, затриманих Росією з лютого 2022 року, свідомо ізолюють від зовнішнього світу, часто на роки. Відсутність прозорості щодо їхнього місцезнаходження дозволяє продовжувати катування та жорстоке поводження під час утримання. Також відбуваються страти військовополонених, що є протиправним.
ЗАВАНТАЖИТИ ДОПОВІДЬ УКРАЇНСЬКОЮ
ЗАВАНТАЖИТИ ДОПОВІДЬ АНГЛІЙСЬКОЮ
“Систематичне утримання українських полонених і цивільних осіб Росією інкомунікадо є свідомою політикою, яка має на меті дегуманізувати їх та змусити мовчати, залишаючи їхні родини в агонії очікування новин про близьких, – підкреслила Аньєс Калламар, генеральна секретарка Amnesty International. – Катування відбувається в повній ізоляції від зовнішнього світу, у якій жертви повністю залежать від своїх катів. Це не ряд окремих інцидентів – це системна політика, яка порушує кожен принцип міжнародного права”.
Звіт Amnesty International базується на інтерв’ю зі104 особами в Україні, які проводилися у січні-листопаді 2024 року. Було опитано п’ять колишніх українських військовополонених, родин 38 військовополонених, 23 родин українців та українок, які “зникли безвісти за особливих обставин”, 28 колишніх цивільних ув’язнених і їхні родини, а також 10 російських військовополонених, які зараз утримуються в Україні.
Чорна пітьма невідомості
Хоча точні цифри невідомі, ймовірно, що тисячі українців та українок, як військовополонених, так і цивільних осіб, наразі перебувають у полоні в Росії та на окупованих територіях України.
Більшість українських військовополонених утримуються без зв’язку з зовнішнім світом, і їхні родини майже не отримують інформації про їхню долю, статус чи місцезнаходження.
Водночас російська влада відмовляється надавати міжнародним організаціям доступ до них, що є частиною свідомої політики виведення військовополонених за межі захисту міжнародного права. Тривале утримання інкомунікадо може розцінюватися як нелюдське поводження, що в умовах війни вважається грубим порушенням Женевської конвенції.
Олена Колесник, чий чоловік Сергій був захоплений у полон у липні 2024 року, сказала, що вся інформація, яку вона мала про його місцезнаходження, була неофіційною і непідтвердженою. “… Знову я не буду знати, де шукати чоловіка і куди писати листи, і взагалі. Просто, знаєте, ця чорна пітьма невідомості — вона просто вбиває.”, — підкреслила вона під час інтерв’ю.
Зниклі безвісти
Хоча Женевські конвенції зобов’язують органи влади інформувати МКЧХ — а отже, державні органи влади та сім’ї військовополонених — про затримання особи, на практиці це не завжди відбувається. Сім’ї українських військовополонених повідомляють, що підтвердження, якщо воно взагалі надходить, може з’явитися через місяці або навіть роки після того, як вони востаннє чули про рідну людину. Десятки тисяч українців та українок, як військових, так і цивільних осіб, вважаються українською владою “зниклими безвісти за особливих обставин”. Багато з них, імовірно, перебувають під вартою, що не визнається російською стороною. Інші, ймовірно, були вбиті. Неспроможність Росії підтвердити перебування конкретних українців у полоні — попри вагомі докази щодо цього — розцінюється як насильницьке зникнення. Ймовірно, Росія не повідомила МКЧХ про перебування у полоні сотень або тисяч військовополонених.
Чоловік Христини Макарчук, Володимир, з’явився на російському телебаченні, описуючи, як його захопили. Однак Росія не підтвердила його утримування.
Невизнання затримання осіб, таких як чоловік Христини Макарчук, є актом насильницького зникнення.
Цивільні особи також складають значну кількість тих, хто, ймовірно, стали жертвами насильницького зникнення. Росія вже давно використовує незаконні арешти, катування та насильницьке зникнення, щоб залякати цивільне населення на окупованих територіях. Такі дії є злочинами проти людяності.
Систематичні катування та відмова в наданні медичної допомоги
Amnesty International задокументувала жахливі свідчення катувань та відмови у наданні медичної допомоги в російському полоні.
“Там відразу починали катувати. Били електрошокерами, такими спеціальними палками, дуже болючими. Я бачив, як після цього хлопці почали помирати. Їхні серця просто не витримували”, розповів Володимир Шевченко, колишні український військовополонений, який провів понад два роки у російському полоні.
Сергій Корома, колишній український військовополонений, який був важко поранений до взяття у полон, повідомив, що йому давали лише антисептик для ран, а далі або рана загоїться, або він помре.
Порушення законів війни
Дії Росії зухвало порушують Женевські конвенції, які гарантують військовополоненим право на регулярне листування, доступ до медичної допомоги та відвідування міжнародними організаціями.
Поводження Росії з українськими військовими та цивільними особами, які перебувають у полоні, порушує всі форми міжнародного права.
Amnesty International закликає міжнародну спільноту використовувати всі можливості для притягнення до відповідальності за ці злочини, у тому числі через Міжнародний кримінальний суд і використання універсальної юрисдикції. Безкарність лише заохочує вчинення подальших воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Відповідальність є основним засобом їхнього подолання.
Держави, міжнародні організації, неурядові організації повинні використовувати всі дипломатичні, політичні та правові засоби, які вони можуть мати, щоб тиснути на Росію, яка має виконувати свої зобов’язання за Женевськими конвенціями.
Детальний перелік рекомендацій можна знайти у звіті.