Жанар Секербаєва, Казахстан
36-річна Жанар Секербаєва — ЛБК-активістка з Казахстану. Її заарештовували, звинувачували в дрібному хуліганстві, на неї також нападали через її сексуальність і активізм. Проте вона ніколи не втрачала ані надії, ані почуття гумору. Завдяки своїй організації, казахстанській жіночій правозахисній групі «Feminita», Жанара має намір захищати права ЛБК-громадян/-ок у Казахстані.
Мій уряд мене злить. Поліція мене злить. Гомофобія мене злить. На щастя, саме ця злість і мотивує мене.
Я не прокинулась одного ранку, вирішивши стати активісткою. Мене надихнула стара жінка, яка протестувала проти девальвації тенге, казахської валюти. Вона стояла самотньо біля банку і розповідала людям, як зниження вартості валюти може вплинути на пенсії людей і їхнє повсякденне життя. Тому ми з моєю подругою, Гульзадою Сержаною, приєдналися до неї на площі.
До нас долучилося багато людей, але незабаром прийшла поліція і заарештувала всіх, включаючи людей похилого віку. Вони були грубі й агресивні, хапали і тягнули нас по підлозі. Я записала все це, і відео швидко поширилось у соціальних мережах. Влада подумала, що я була однією з лідерок протесту, і наступного дня моя фотографія з’явилася в онлайн-ЗМІ. Читачі та коментатори в соціальних мережах, які бачили цю новину, не могли зрозуміти чоловік я чи жінка, і це був ключовий момент, коли я вирішила зробити ЛБК-людей видимими.
Мирне протестування
Той досвід не змусив мене припинити публічні виступи та мирні протести. Минулого року мене знову заарештували за те, що я виступала проти стигми навколо менструації.
У Казахстані ми все ще не можемо називати менструацію своїми словами через табу навколо неї. Натомість люди використовують такі евфемізми, як «червона тітка», «червоний жовтень» або «червона армія». Моя мама — педіатриня, і коли в мене були перші місячні, вона кинула мені тканину, не пояснюючи для чого вона або як її використовувати. Мабуть, вона була занадто соромливою, щоб розповісти мені, що я повинна робити, — я ніколи не звинувачувала її в цьому. У школі, якщо місячні дівчаток просочуються через одяг, усі сміються, а вчитель/-ка відправляють дівчину додому. Деякі люди закопують свої криваві труси на вулиці, а інші використовують забруднені ганчірки, які можуть призвести до порушень репродуктивних функцій.
Нам потрібно щось із цим робити. Тому я приєдналася до жіночої правозахисної групи “FemPoint” в Алмати, Казахстан, щоб взяти участь у фотосесії, спрямованій на боротьбу з табу навколо менструації. Ми взяли намальовані вручну плакати з гаслами і малюнки, а також гігієнічні прокладки з червоною фарбою. Через сім днів після демонстрації я пішла до кафе, щоб зустрітися з іншим активістками-феміністками. Коли я вийшла, на мене чекали семеро поліцейських. Вони змусили мене пройти до поліцейського відділку і попередили про те, що вони застосують фізичну силу, якщо я відмовлюсь.
Поліцейські ставилися до мене як до якогось злочинця. Мої руки тряслися протягом усього випробування, я навіть не могла зателефонувати своїй адвокатесі, Гулзаді довелося мені допомогти. Нам пощастило, що моя адвокатеса Аймана Умарова була вільна. Я думала, що буде неможливо зв’язатися з кимось після 18:30. Суддя, яка мене допитувала, ставила такі запитання: «Ви заміжня? У вас є діти? Ви вагітні? Якщо ви у вищому навчальному закладі, то чому ви брали участь у фотосесії? У вас є чоловік?».
Я відповіла їй, що я видкрита лесбійка і не маю чоловіка, а маю партнерку, і суддя виправилася. Це був цікавий досвід, нехай і напружений та страшний. І все ж, я не можу бездіяти, коли бачу людей, які зіштовхуються з несправедливістю.
За тримання тих зображень мене звинуватили і засудили за дрібне хуліганство, змусивши сплатити штраф. Однак підтримка таких організацій, як «Amnesty International», змусила мене відчути себе менш самотньою.
Представляючи ЛБК-жінок
Будучи ЛБК-активісткою та журналісткою, я зіштовхувалася з певними труднощами, як ви бачите! Моя мати не вірила, що щось можна змінити. Вона вважала, що громадяни/-ки — це «просто платники податків, і ми не можемо нічого вирішувати». В університеті ми не мали можливості говорити про права ЛГБТІ, треба було просити дозволу у викладача/-чки.
Як лесбійка я знала, що хочу представляти ЛБК-жінок. Я хотіла захистити свою групу, своїх людей. Тому ми з Гулзадою створили Казахстанську феміністську ініціативу «Feminita». Ми переважно займаємося підтримкою й оперативним веденням судових справ. У нашому суспільстві ЛБК-жінки скуті соромом і стигмами. Важливо, щоби ми задовольнили їхні потреби через освіту та обмін досвідом.
Це був нелегкий шлях і після заснування «Feminita» деякі друзі висловили небажання бачитися зі мною. Це боляче. Я також зіштовхнулася з проблемами від незнайомців, оскільки чоловіки вважають за норму надсилати мені порнографічні фотографії та коментувати мій зовнішній вигляд. Але злість підтримує мене. Я не можу зупинитися, коли розмовляю про тему, яка мене злить. Злість — моя сестра.
Досяшнувши впливу
Злість добре допомагає мені, і ми досягаємо впливу щодня. Зовсім нещодавно ми оскаржили підзаконний акт, який містив принизливий пункт про культуру ЛГБТІ. Ми писали листи і працювали з посольствами та нашими союзниками з усього світу. Урешті-решт, закон прийняли без підзаконного акту.
Фото: Олександр Коваленко спеціально для Amnesty International Ukraine
Ми також проводили оцінку потреб ЛБК-людей. Це було задвання не з легких. Нам часто доводилося зустрічатися в парках або темних алеях. Деякі жінки допомогли нам, але інші не хотіли, щоб до них звертался. Нашим дослідженням ми доводимо, що в нашому суспільстві існують лесбійки, бісексуалки та квір-персони, і настав час змиритися з цим. Ми виявили, що жінкам найбільш потрібні союзники/-ці, у тому числі юристи/-ки та медичні фахівці/-чині. Вони хочуть мати можливість звертатися до ресурсних центрів, і вони потребують доступу до правозахисних організацій.
Із 2017 року ми з колегами намагаємося зареєструвати «Feminita» як законну організацію, але наша заявку відкидали багато разів. Вони завжди знаходять одну чи іншу причину, щоби сказати нам, що ми не готові, або що ми щось порушуємо. Як можуть освічені та хоробрі ЛГБТІ-активісти/-ки порушувати закони країни? Навпаки, ми спряємо захисту прав людини. Хоче цього уряд чи ні, але права лесбійок, бісексуальних, транс- та квір-жінок — частина цих прав.
Ми не хочемо, щоб «Feminita» була просто організацією на низовому рівні, ми хочемо створити аналітичний центр, який проводитиме власні дослідження. Єдність допомогла нам пройти настільки далеко, і бійки можна виграти лише тоді, коли ми працюємо разом, тому ми продовжимо!
Коли я була молодшою, я мріяла стати детективкою. Я хотіла знаходити злочинців і допомогати людям. Мій тато мав домашню бібліотеку, і я перечитала всі історії Агати Крісті та Артура Конан Дойла. Тепер я рада, що не пішла цим шляхом, адже я могла би стати поліцейською і заарештовувати людей на мирних зборах. Бути жінкою правозахисницею набагато важливіше, навіть якщо це робить мене «хуліганкою» в очах казахстанської влади.
Спочатку ця історія була опублікована фондом Thomson Reuters.