Вигнані сім’ї уйгурських дітей, що перебували в державних «дитячих будинках» китайського регіону Синьцзян, описали муки розлуки з рідними в новому дослідженні Amnesty International, оприлюдненому сьогодні.
Організація спілкувалася з батьками, яких повністю відрізали від їхніх дітей (декому з малечі тоді було лише п’ять років) і які тепер не можуть повернутися в Китай через загрозу відправки до таборів масового для інтернування (також відомі як табори «перевиховання»).
«Безжальна кампанія масових затримань у китайському Сіньцзяні призвела сім’ї до повної безвиході: дітям не дозволяють поїхати, при цьому їхнім батькам загрожують переслідування й довільні затримання, якщо вони спробують повернутися додому до власних дітей», – сказав Алкан Акад, дослідник Amnesty International у Китаї.
«Жахливі розповіді батьків, із якими ми говорили, лише привідкривають масштаби страждань уйгурських сімей, який примусово розлучили з їхніми дітьми. Китайський уряд повинен покласти край своїй безсердечній політиці в Сіньцзяні і забезпечити якомога швидше возз’єднання сімей так, аби люди не боялися бути відправленими до репресивних таборів».
Amnesty International опитала шість вигнаних уйгурських сімей, які наразі проживають в Австралії, Канаді, Італії, Нідерландах і Туреччині. Сім’ї, які залишили Китай до 2017 року, коли посилился репресії проти уйгурської та інших мусульманських меншин, навіть уявити не могли, що їхнім дітям завадять приєднатися до них.
За попередніми оцінками, із 2017 року один мільйон або більше людей довільно утримувались та/чи утримуються в так званих центрах «трансформації через освіту» або «професійної підготовки» в Сіньцзяні, де вони піддавалися різним формам тортур і жорстокого поводження, включно з політичною й ідеологічною обробкою та примусовою культурною асиміляцією.
«Навіть за кордоном уйгур(к)и часто соромляться публічно говорити про порушення прав людини щодо них та їхніх сімей через страх наслідків для їхніх рідних у Китаї. Незважаючи на всі ці труднощі, деякі батьки вирішили публічно поділитися своїми історіями в надії, що це допоможе їм незабаром возз’єднатися зі своїми дітьми», – зазначив Алкан Акад.
Діти здійснюють небезпечну подорож намагаючись дістатися до Італії
Міхрібан Кадер і Аблікім Мемтінін втекли з Сіньцзяну до Італії в 2016 році після того, як їх переслідувала поліція і змусила відмовитися від своїх паспортів. Вони лишили чотирьох дітей на тимчасовоме піклування бабусі й дідусеві, але незабаром після цього бабусю відвезли до табору, а дідуся допитувала поліція.
«Решта з нашої рідні не наважилися доглядати за моїми дітьми після того, що сталося з моїми батьками, – розповіла Міхрібан в інтерв’ю Amnesty International. – Вони боялися, що їх теж відправлять до таборів».
Трьох найменших дітей відправили до «сирітського табору», – це установи, створені по всьому Сіньцзяну для розміщення й ідеологічної обробки дітей, чиїх батьків насильно помістили до таборів для інтернованих, в’язниць та інших місць утримання під вартою. Старшу дитина відправили до школи-інтернату, де за нею встановили окремий нагляд.
Міхрібан і Аблікім не змогли зв’язатися з ними з Італії, але в листопаді 2019 року вони отримали дозвіл від італійського уряду привезти до них своїх дітей. Четверо дітей – від 12 до 16 років – вирушили поодинці через весь Китай до італійського консульства в Шанхаї, але їх схопила поліція і відправила назад до дитячого будинку і школи-інтернат.
«Тепер мої діти – у руках китайського уряду, і я не впевнена, що зможу зустрітися з ними ще раз у своєму житті, – розповіла Міхрібан. – Найбільше болить те, що для моїх дітей їхніх батьків ніби більше не існує, ніби ми померли, а вони лишилися сиротами».
В іншому випадку Омер і Мерієм Фарух втекли до Туреччини в кінці 2016 року після того, як поліція зажадала, щоб вони здали свої паспорти. Вони лишили двох молодших дітей, п’яти і шести років, із бабусею й дідусем, адже самі ще не мали проїзних документів. Пізніше Омер і Мерієм дізналися, що їхніх рідних відвезли до таборів, і з тих пір вони не отримували ніяких звісток про власних дітей.
«Ми не чули голоси наших дочок протягом останніх 1594 днів, – розповів Омер в Інтерв’ю Amnesty International. – Ми з дружиною плачемо тільки вночі, намагаючись приховати своє горе від інших дітей, які живуть тут із нами».
Доступ для спостерігачів за дотриманням прав людини життєво важливий
«Трагедія сімей у Сіньцзяні, яких примусово розлучили, викриває звірство зусиль Китаю контролювати і виховувати уйгурську та інші мусульманські етнічні груп в ім’я «боротьби з тероризмом», – наголосив Алкан Акад. – Китай повинен покласти край заходам, які обмежують права всіх мусульманських меншин вільно лишати країну й повертатися до неї. Уряд також має закрити всі політичні «табори перевиховання» і звільнити ув’язнених негайно, беззастережно та без упереджень»
Amnesty International закликає китайський уряд надати повний і необмежений доступ до Синьцзяна експерт(к)ам ООН із прав людини, незалежним дослідникам/цям і журналіст(к)ам для розслідування того, що відбувається в регіоні.
Тим часом організація закликає інші уряди зробити все можливе для того, щоб уйгурам, казахам та іншим китайським етнічним меншинам, які проживають у їхніх країнах, була надана допомога у спробах знайти, встановити контакт і возз’єднатися зі своїми дітьми.