Фото: Саша Коваленко / Amnesty International Україна

Поради Amnesty International про те, як говорити про культуру згоди

В основі так званої «культури згвалтування», що нормалізує й навіть виправдовує сексуальне насильство в суспільстві, лежать шкідливі міфи й гендерні стереотипи, що сприяють її формуванню.

Обставини зґвалтування можуть бути надзвичайно різними. Добровільна згода всіх учасників/ць – єдиний спосіб відрізнити зґвалтування від добровільного статевого акту. Одяг, минуле людини або ваш шлюб не свідчать про згоду.

Важливо, щоб наші дії і слова сприяли розвінчуванню міфів про сексуальне насильство.

Пам’ятайте, що руйнування міфів та підвищена увага до них часом може навпаки зміцнити ці стереотипи і сприяти їхньому поширенню. Справа в тому, що завжди є ризик того, що люди запам’ятають сам міф, а не аргументи, які мають його зруйнувати .

У разі створення публічного контенту слід ретельно зважувати, чи не будуть публіковані художні твори, думки або коментарі мимоволі сприйматися як такі, що містять або зміцнюють неправдиві судження чи стереотипи, що стосуються гендеру, статі, згоди та інших подібних питань. У разі сумнівів перед публікацією краще порадитися з іншими людьми, які мають експерність у цій сфері.

Аби допомогти вам у протидії стереотипам ми в Amnesty International підготували кілька фактів, що руйнують найчастіші міфи про зґвалтування:

Зґвалтування – це порушення фізичної недоторканності й сексуальної автономії іншої людини, а значить це кримінальний злочин, обумовлений діями ґвалтівника/ці, а не постраждалої людини. Те, як людина одягається, скільки алкоголю вона випила, із ким зустрічається, як себе поводить і яким життям живе в жодному випадку не робить її винною у зґвалтуванні. Тому що у зґвалтуванні винна тільки людина, яка вчинила цей злочин.

Переконатися у згоді іншої людини – обов’язок всіх причетних. Відсутність «Ні» ще не означає «Так». Тільки озвучена добровільна згода означає «Так». Може бути безліч причин, через які людина не може сказати «Ні». Окрім того, різні люди по-різному реагують на сексуальне насильство. Деякі з них можуть буквально заціпеніти. Це пов’язано з наявністю трьох рефлекторних реакцій на небезпеку, так звана реакція «бий-біжи-заціпеній».

Незважаючи на те, що найчастіше постраждалі від зґвалтувань – жінки і дівчата, це може статися з будь-якою людиною, незалежно від її гендеру.

Побачення, запрошення додому й попередні сексуальні відносини не можуть тлумачитися як згода на секс саме цього разу.

Найчастіше ґвалтівниками/цями є сексуальні партнер(к)и, колишні партнер(к)и або ж знайомі постраждалих.

Найчастіше зґвалтування своюються вдома у постраждалих, недалеко від їхнього будинку або ж удома в людей, яких постраждалі добре знають.

Зґвалтування – це кримінальний злочин, який може спричинити тяжку шкоду. Нерідко вважається, що зґвалтування – не «справжній злочин» або що постраждалі заявляють у поліцію тільки тому, що пошкодували, що вступили в сексуальні відносини. Насправді зґвалтування – це кримінальний злочин через шкоду фізичному і психічному здоров’ю постраждалої людини, а також посягання на її фізичну недоторканність і сексуальну автономність.

Для того, щоб заявити про насильство до поліції, постраждалим доводиться проявити надзвичайні сміливість і силу духу. Постраждалі заслуговують на те, щоб їм повірили. Їх потрібно підтримати і провести ретельне розслідування за фактом заяви.

Багато постраждалих не заявляють до поліції про зґвалтування. Ті ж, хто вирішив це зробити або розповісти про те, що сталося, часто роблять це лише через кілька тижнів, місяців, а то й років. Незважаючи на це, те, що їм довелося пережити, лишається важливим і вартим розслідування.

Зґвалтування трапляються набагато частіше, ніж здається, причому найчастіше постраждалими стають жінки. В ЄС постраждалою від зґвалтування стає 1 з 20 жінок у віці від 15 років і старше. А це близько 9 мільйонів жінок. При цьому 1 з 10 жінок в країнах ЄС стикається з сексуальним насильством в тій чи іншій формі.

Важливо визнати той факт, що зґвалтування має гендерне підґрунтя, і почати застосовувати підхід, що враховує гендерні особливості, приділяючи при цьому належну увагу конкретним потребам різних груп постраждалих від сексуального насильства. Заходи, розроблені для допомоги жінкам і дівчатам, можна використовувати і для захисту чоловіків, небінарних людей, персон будь-якого гендеру, які пережили сексуальне насильство.

У працівників/ць сексуальної індустрії теж є право погоджуватися або не погоджуватися на секс, отже, вони можуть стати постраждалими від зґвалтувань, як і будь-яка інша людина. Пропозиція сексу за гроші передбачає згоду, а не зґвалтування або насильство.

Більше про культуру згоди й сексуальну освіту читайте і слухайте в подкасті наших активісток «11-А»