Amnesty International визнала політику Ізраїлю щодо палестинського народу апартеїдом. Це є злочином проти людяності

Ізраїльська влада має бути притягнута до відповідальності за скоєння злочину апартеїду проти палестинців, заявила сьогодні Amnesty International у новому викривальному дослідженні. У розслідуванні докладно розповідається, як Ізраїль застосовує систему пригноблення та домінування проти палестинського народу на всій підконтрольній ізраїльській владі території. Сюди входять палестин_ці, які проживають в Ізраїлі та на окупованих палестинських територіях (ОПТ), а також переміщені в інші країни біжен_ці.

У комплексному дослідженні «Апартеїд Ізраїлю проти палестинців: жорстока система панування та злочини проти людяності» задокументовано масові захоплення палестинських земель і майна, свавільні вбивства, насильницькі переміщення, жорсткі обмеження на пересування та відмову в наданні громадянства – усе це компоненти системи відносин Ізраїлю до ОПТ, що за міжнародним правом відповідає поняттю апартеїд. Ця система базується на порушеннях, які Amnesty International визнала апартеїдом як злочин проти людяності, відповідно до визначень в Римському статуті та Конвенції про апартеїд.

Amnesty International закликає Міжнародний кримінальний суд (МКС) розслідувати злочин апартеїду на ОПТ та закликає всі держави застосувати універсальні правові заходи для притягнення до відповідальності винних.

Наше дослідження розкриває справжні масштаби ізраїльського режиму апартеїду. Чи живуть палестинці в Газі, Східному Єрусалимі, Хевроні або в самому Ізраїлі, з ними поводяться, як із нижчою расовою групою, і систематично позбавляють їхніх прав. Ми виявили, що жорстока політика Ізраїлю щодо сегрегації, позбавлення власності та ізоляції на всіх територіях, що знаходяться під його контролем, є рівносильною апартеїду. Міжнародна спільнота зобов’язана діяти

Аньєс Калламар, генеральна секретарка Amnesty International

«Немає жодного виправдання системі, побудованій на основі інституціоналізованого й тривалого расистського гноблення мільйонів людей. Апартеїду немає місця у нашому світі, і держави, які готові йти на поступки Ізраїлю, опиняться на боці порушників прав людини. Уряди, які продовжують постачати Ізраїлю зброю та сприяють уникненню відповідальності для країни в ООН, підтримують систему апартеїду, підривають міжнародний правопорядок та поглиблюють кризу, в якій опинився палестинський народ. Міжнародна спільнота має визнати реальність ізраїльського апартеїду та шукати шляхи до правосуддя».

Висновки Amnesty International ґрунтуються на роботах палестинських, ізраїльських та міжнародних НГО, які все частіше застосовують термін апартеїд до ситуацій в Ізраїлі та/або на ОПТ.

Виявлення апартеїду

Система апартеїду — це інституційний режим пригноблення та панування однієї расової групи над іншою. Це серйозне порушення прав людини, яке заборонено міжнародним публічним правом. Комплексне дослідження та юридичний аналіз Amnesty International, проведений разом із зовнішніми експертами, демонструють, що Ізраїль запроваджує таку систему проти палестинців через закони, політики та практики.

У міжнародному кримінальному праві конкретні протиправні дії, які вчиняються в рамках системи пригноблення та панування є злочином проти людства апартеїду. Ці дії викладені в Конвенції про апартеїд і Римському статуті й включають свавільне вбивство, катування, примусове переміщення та відмову в основних правах і свободах.

Amnesty International задокументувала дії, заборонені Конвенцією про апартеїд та Римським статутом, у всіх областях, які контролює Ізраїль, хоча на ОПТ вони відбуваються частіше та жорстокіше, ніж в Ізраїлі. Ізраїльська влада вживає численні заходи, щоб навмисно позбавити палестинців їхніх основних прав і свобод, зокрема драконівські обмеження на пересування на ОПТ, хронічне дискримінаційне недоінвестування в палестинські громади в Ізраїлі та відмова біжен_цям у праві на повернення. У дослідженні також зафіксовано примусове переміщення, адміністративне затримання, катування та незаконні вбивства як в Ізраїлі, так і на ОПТ.

Amnesty International встановила, що ці акти є частиною систематичних та широкомасштабних нападів, спрямованих проти палестинського населення, і здійснюються з наміром зберегти систему гноблення та панування. Тому вони є злочином апартеїду проти людства.

Свавільне вбивство палестинських демонстран_тів, можливо, є найяскравішою ілюстрацією того, як ізраїльська влада використовує непропорційні дії для збереження статус-кво. У 2018 році палестинці в Газі почали проводити щотижневі акції протесту вздовж кордону з Ізраїлем, вимагаючи дозвіл на повернення біженців та припинення блокади. Ще до початку протестів ізраїльські високопосадовці попередили, що палестинці, які наближаються до стіни, будуть розстріляні. До кінця 2019 року ізраїльські сили вбили 214 мирних жителів, зокрема 46 дітей.

На фоні систематичних свавільних убивств палестинців, задокументованих у дослідженні, Amnesty International також закликає Раду Безпеки ООН запровадити всеосяжне ембарго на постачання зброї Ізраїлю. Це має охоплювати всю зброю та боєприпаси, а також обладнання правоохоронних органів, зокрема тисячі палестинських цивільних осіб, які були свавільно вбиті ізраїльськими силами. Рада Безпеки повинна також запровадити цілеспрямовані санкції, такі як заморожування активів щодо ізраїльських посадових осіб, найбільш задіяних у злочині апартеїду.

​​Палестинське населення розглядається як демографічна загроза для Ізраїлю

З моменту свого заснування у 1948 році Ізраїль проводив політику розбудови, а потім збереження єврейської демографічної більшості та максимального контролю над землею та ресурсами на користь ізраїльтян-євреїв. У 1967 Ізраїль поширив цю політику на Західний берег ріки Йордан і Сектор Гази. Сьогодні всі території, контрольовані Ізраїлем, як і раніше, є ресурсом, яким користуються ізраїльтяни єврейського походження, тоді як палестинці й палестинські біженці, без сумніву, обмежені і в правах,  і в ресурсах.

Amnesty International визнає, що євреї, як і палестинці, заявляють про своє право на самовизначення і не заперечує бажання Ізраїлю стати домівкою для євреїв. Так само не йдеться про те, що Ізраїль, який називає себе «єврейською державою», за замовчанням має намір пригнічувати та домінувати над людьми іншого етнічного чи будь-якого іншого походження.

Проте звіт Amnesty International показує, що ізраїльські уряди, упродовж багатьох років, вважали палестинців демографічною загрозою і запроваджували заходи щодо контролю та зменшення їх присутності й доступу до землі в Ізраїлі та на ОПТ. Ці демографічні цілі добре ілюструються офіційними планами «іудаїзації» районів Ізраїлю та Західного берега, зокрема Східного Єрусалима, які продовжують наражати тисячі палестин_ців на ризик насильницького переселення.

Пригноблення без кордонів

Війни 1947-49 та 1967 років, сьогоднішнє військове правління Ізраїлю на ОПТ та створення окремих правових та адміністративних режимів на території розділили палестинські громади та ізолювали їх від ізраїльтян-євреїв. Палестинці, роз’єднані географічно та політично, піддаються різним рівням дискримінації, залежно від свого статусу та місця проживання.

Палестинські громадяни в Ізраїлі нині користуються більшими правами та свободами, ніж їхні земляки на ОПТ, тоді як життя палестинців у Газі дуже відрізняється від життя тих, хто живе на Західному березі. Однак дослідження Amnesty International показує, що всі палестинці перебувають під контролем єдиної комплексної системи домінації. Ставлення Ізраїлю до палестин_ців у всіх регіонах переслідує одну й ту саму мету: надати привілеї ізраїльтянам-євреям у розподілі землі та ресурсів та звести до мінімуму присутність палестинців та їхній доступ до землі.

Amnesty International демонструє, що ізраїльська влада ставиться до палестинців, як до нижчої расової групи, яка визначається їх неєврейським арабським статусом. Ця расова дискримінація закріплена в законах, які стосуються палестинців в Ізраїлі та на ОПТ.

Наприклад, палестинським мешканцям Ізраїлю відмовляють у громадянстві, що встановлює юридичну відмінність від ізраїльтян-євреїв. На Західному березі та в Газі, де Ізраїль контролює реєстрацію населення з 1967 року, палестинці не мають громадянства, і більшість з них вважаються особами без громадянства, а для проживання та роботи на територіях необхідні посвідчення, видані ізраїльськими військовими.

Палестинські біженці та їхні нащадки, які були переміщені під час конфліктів 1947-49 і 1967 років, нині позбавлені права повернутися у свої місця проживання. Відчуження Ізраїлем біженців є кричущим порушенням міжнародного права, внаслідок чого мільйони людей опинилися у постійній невизначеності.

Палестинцям в анексованому Східному Єрусалимі надається постійне місце проживання замість громадянства, хоча цей статус є постійним лише на словах. З 1967 року понад 14 000 палестинців були позбавлені посвідок на проживання за рішенням виключно МВС Ізраїлю, що призвело до їх насильницького переміщення за межі міста.

«Другосортні» громадян(к)и

Палестинські громадяни Ізраїлю, що становлять близько 21% населення, стикаються з багатьма формами інституціоналізованої дискримінації. У 2018 році дискримінація палестинців була зафіксована у конституційному законі, відповідно до якого Ізраїль визнавався як «національна держава єврейського народу». Закон також сприяє будівництву єврейських поселень та принижує статус арабської мови, як офіційної.

У дослідженні документально показано, як палестинці фактично позбавлені можливості здавати в оренду 80% державної землі Ізраїлю – внаслідок захоплення Ізраїлем землі та серії дискримінаційних законів про розподіл землі, планування та зонування.

Ситуація у районі Негев/Накаб на півдні Ізраїлю є яскравим прикладом того, як ізраїльська політика планування та будівництва навмисно виключає палестинців. З 1948 року ізраїльська влада вжила різноманітних заходів щодо «іудаїзації» Негева/Накаб, зокрема і визначення певних територій як природні заповідники або військові полігони, а також встановлення цілей щодо збільшення єврейського населення. Це мало руйнівні наслідки для десятків тисяч палестинських бедуїнів, які мешкають у цьому регіоні.

Тридцять п’ять бедуїнських сіл, у яких проживає близько 68 000 людей, нині «невизнані» Ізраїлем, що означає, що вони відірвані від національної електромережі та водопостачання та підлягають неодноразовому знесенню. Оскільки села не мають офіційного статусу, їхні мешканці також стикаються з обмеженнями на участь у політичному житті та виключені із систем охорони здоров’я та освіти. Ці умови змусили багатьох залишити свої будинки та села, що рівносильно насильницькому переміщенню.

Десятиліття нерівного поводження з палестинськими громадянами Ізраїлю постійно ставили в невигідне економічне становище проти ізраїльтян-євреїв. Це посилюється відверто дискримінаційним розподілом державних ресурсів: останнім прикладом є урядовий пакет заходів для відновлення після Covid-19, з якого лише 1,7% було передано місцевій владі Палестини.

Позбавлення власності

Позбавлення власності та переміщення палестинців із їхніх будинків є найважливішою опорою ізраїльської системи апартеїду. З моменту свого створення ізраїльська держава здійснювала масові та жорстокі захоплення земель палестинців та продовжує застосовувати безліч законів та політик, щоб змусити палестинців жити у невеликих анклавах. З 1948 року Ізраїль зруйнував сотні тисяч палестинських будинків та іншої власності у всіх районах, що знаходяться під юрисдикцією та контролем держави.

Як і в Негеві/Накабі, палестинці у Східному Єрусалимі та в зоні C ОПТ живуть під повним контролем Ізраїлю. Влада відмовляє палестинцям у дозволі на будівництво в цих районах, змушуючи їх будувати споруди незаконно, які знову і знову піддаються знесенню.

Ситуація на ОПТ погіршується розширенням незаконних ізраїльських поселень. Будівництво цих поселень на ОПТ є державною політикою з 1967 року. Сьогодні поселення займають 10% землі на Західному березі, а близько 38% палестинської землі у Східному Єрусалимі було експропрійовано у період з 1967 до 2017 року.

Палестинські квартали у Східному Єрусалимі часто стають мішенню організацій євреїв-поселенців, які за повної підтримки ізраїльського уряду примусово переміщують палестинські сім’ї та передають їхні будинки євреям-поселенцям.Один з таких районів, Шейх Джарра, з травні 2021 став місцем тривалих протестів, коли сім’ї боролися за можливість зберегти свої будинки через судовий позов поселенців і їхні плани знесення домівок.

Topics