Основні послуги для жінок і дівчаток, які пережили гендерно зумовлене насильство в Афганістані, були знищені після захоплення влади талібами, – заявила Amnesty International.
У 26 нових інтерв’ю постраждалі та постачальники/ці послуг розповіли Amnesty International, що таліби закрили притулки та звільнили ув’язнених, серед яких, зокрема, були засуджені за злочини, пов’язані з гендерно зумовленим насильством.
Багато постраждалих, а також співробітники/ці притулків, адвокат(к)и, судді, урядов(и)ці та інші особи перебувать під загрозою насильства і смерті.
«Жінки та дівчата, які пережили гендерне насильство, по суті, були кинуті в Афганістані напризволяще. Мережу підтримки для них ліквідували, а притулки практично зникли, – зазначила Аньєс Калламар, генеральна секретарка Amnesty International. – Не віриться, що таліби відчинили двері в’язниць по всій країні, не замислюючись про загрози, які злочинці створюють для постраждалих жінок і дівчаток, а також для тих, хто займалися захистом потерпілих. Щоб захистити жінок і дівчат від подальшого насильства, Талібан повинен дозволити та підтримати відкриття притулків та відновлення інших захисних послуг для постраждалих, відновити Міністерство у справах жінок і забезпечити, щоб постачальники/ці послуг могли працювати вільно і без страху відплати».
Amnesty International закликає міжнародне співтовариство надати негайне та довгострокове фінансування для таких захисних послуг, евакуювати постраждалих і постачальників/ць послуг, які опинилися перед неминучою небезпекою. Фактичне керівництво країни також повинне наполегливо закликати талібів виконувати свої зобов’язання перед жінками і дівчатками, особливо тими, хто пережили або під ризиком гендерного насильства.
26 і 29 листопада представник талібів Сухайл Шахін повідомив Amnesty International по телефону: «Відповідно до правил ісламу насильству щодо жінок і дівчаток немає місця… Жінки, які стикнулися з домашнім насильством, можуть бути звернутися до суду, і суди розглянуть їхні справи… і їхні скарги розглянуть».
Amnesty International постраждалих від гендерно зумовленого насильства та осіб, задіяних у службах захисту в провінціях Бадгіс, Баміан, Дайкунді, Герат, Кабул, Кундуз, Нангархар, Пактіка, Сарі-Пул і Тахар.
Крах системи
До захоплення влади талібами багато постраждалих жінок і дівчаток мали доступ до загальнонаціональної мережі притулків і послуг, включно з безкоштовним юридичним представництвом, медичним лікуванням і психосоціальною підтримкою.
Потерпілих направляли із системи провінційних і столичних відділень Міністерства у справах жінок і комісії з прав людини, а також із притулків, лікарень і поліцейських ділянок по всій країні.
За даними Місії допомоги ООН в Афганістані, ця система була далека від досконалості, але щорічно обслуговувала тисячі жінок в Афганістані, де 9 із 10 жінок протягом свого життя стикалися принаймні з однією формою насильства з боку інтимного партнера.
За даними постачальників/ць послуг, найпоширенішими випадками гендерно зумовленого насильства були побиття, згвалтування, інші форми фізичного й сексуального насильства та примусові шлюби. Постраждалі часто потребували термінової медичної допомоги.
Одна з осіб, що постачала послуги потерпілим у Нангаргарі, зазначила: «[випадки] були дуже екстремальними. У нас була ситуація, коли чоловік зняв нігті з пальців своєї дружини …[один] чоловік узяв лом і здер шкіру зі своєї дружини… була жінка, яка стикнулася з великою кількістю насильства з боку своєї сім’ї. Вона навіть не могла більше користуватися ванною».
Коли таліби взяли Афганістан під свій контроль, система служб захисту звалилася. Притулки закрили, багато з них розграбували і привласнили члени руху «Талібан». У деяких випадках члени руху «Талібан» переслідували персонал або погрожували їм.
Коли притулки закрилися, персонал був змушений відправити багатьох потерплілих жінок і дівчаток назад до їхніх сімей, деяких насильно вивезли їхні рідні, а решта були вимушені жити зі співробітниками/цями притулку, на вулицях або в інших непристосованих умовах.
Зінат* регулярно били її чоловік і брат, перш ніж вона потрапила до притулку. Коли прибули таліби, вона і ще кілька жінок утікли. Зараз вони переховуються. Зінат розповіла: «У нас був тільки той одяг, у якому прийшли. У нас немає обігрівача, ми лягаємо спати голодними… Мій брат – мій ворог і мій чоловік – мій ворог. Якщо він побачить мене і моїх дітей, він уб’є нас… я впевнена, що вони шукають мене, тому що знають, що притулок зачинили».
Директор(ка) одного притулку, що зараз переховується разом із кількома постраждалими, сказала Amnesty International: «у нас немає належного місця. Ми не можемо вийти на вулицю. Ми так налякані… Будь ласка, вітягніть нас звідси. Якщо ні, то ж ні, можете почекати, коли нас уб’ють».
Звільнені злочинці
У міру просування талібів вони також систематично звільняли ув’язнених, багато з яких були засуджені за злочини, пов’язані з гендерно зумовленим насильство. Показання свідків та інших осіб, які знають про це з перших рук, а також інформація із засобів масової інформації, яким можна довіряти, вказують на те, що відповідальність за це несуть члени руху «Талібан». Представник талібів спростував це Amnesty International, наполягаючи на тому, що попередній уряд відкрив в’язниці.
Юристка, що спеціалізується на відповідних справах, розповіла, що протягом року до захоплення влади талібами вона взяла участь у засудженні понад 3000 осіб, які скоїли гендерно зумовлене насильство. Вона зазначила: «Куди б [таліби] не пішли, вони звільняли ув’язнених… Можете собі уявити? Більше 3000 звільнених у всіх провінціях Афганістану за один місяць».
Amnesty International також отримала достовірну інформацію про те, що таліби також перевели постраждалих під варту, зокрема до в’язниці Пул-і-Чархи, недалеко від Кабула.
Захисники та захисниці самі тепер потребують захисту
Багато хто з людей, зайнятих у системі захисних служб, заявили, що, хоча вони стикалися зі значними ризиками до захоплення влади талібами, зараз їхні життя у ще більшій небезпеці, і вони відчайдушно потребують захисту.
Одна з осіб, що постачала послуги потерпілим у Бадгісі, розповіла: «Усі ці жінки, які працювали в цьому [ідеться про системою підтримки потерпілих] – тепер нам потрібен притулок… Щодня ми перебуваємо у тривозі і страху».
Одна з осіб, що постачала послуги потерпілим у Нангархарі, сказала: «Я отримую загрози від талібів, ІДІЛу, злочинців і членів сім’ї… на щоденній основі».
Одна з осіб, що постачала послуги потерпілим у Баміані, зазначила таке: «Кожного дня я отримувала три дзвінки від чоловіків, які втекли з в’язниці. Після того, як мені теж подзвонили хтось із талібів, я змінила номер телефону».
Ці жінки були спустошені, побачивши, як руйнують систему, яку вони вибудовували з такими зусиллями. Колишня суддя розповіла Amnesty International: «Протягом 20 років я працювала над тим, щоб побудувати все з нуля – я тисла, бігала з одного офісу в інший. Я намагалася переконати всіх, щоб у нас була система захисту жінок… потрібно багато сміливости, багато жертв і енергії, щоб побудувати щось із нічого – а потім це знову стає нічим».
«Ми більше ніде не в безпеці»
Жінкам і дівчаткам, які стикнулися з насильством після захоплення влади талібами, нікуди звернутися. Одна психологиня, яка працювала з потерпілими від гендерно зумовленого насильства в Кабулі, розповіла Amnesty International: «У талібів немає ніякої процедури, як діяти в таких випадках».
Прокурор у справах, пов’язаних із гендерно зумовленим насильством, пояснив: «раніше жінки могли звернутися до Міністерства у справах жінок. Вони могли б піти самі й повідомити про свою справу. Але тепер, коли жінкам не дозволяється нікуди ходити без махрама [чоловіка-опікуна], це дійсно ускладнить ситуацію.
Фаріху* регулярно бив її чоловік і його рідні. Вона розповіла: «[мій чоловік] хапав усе, що міг знайти, і бив мене цим… Щоразу, коли він бив мене, його сім’я збиралася разом і дивилася… це траплялося майже щодня… Уперше він побив мене дротом… у мене були синці по всьому тілу. Мої руки й нігті були подряпані, усе до єдиного. Після цього він бив мене тільки нижче пояса. Він казав мені: «Я потрапляю в такі місця [статеві органи та сідниці], яких не буде видно».
Фаріха була на дев’ятому місяці вагітності, коли звернулася до Amnesty International в пошуках безпечного місця проживання. Вона додала: «Раніше тут був притулок, і я пішла туди. Я попросила, щоб вони прийняли мене. Вони сказали, що зараз він не працює, і вони не можуть приймати нових людей… у мене немає виходу».
Аділія* була змушена вийти заміж за 80-річного чоловіка у віці семи років. Вона розповіла: «Я прожила з ним рік, і він бив мене кожен божий день із закидом: «Чому ти не вагітнієш?»».
Аділія втекла, але знову вийшла заміж і регулярно потерпала від побиття та інших форм насильства і жорстокого поводження з боку свого другого чоловіка та його родичів. На момент, коли вона розмовляла з Amnesty International, її нещодавно перевели в один з небагатьох притулків, які все ще діють в Афганістані.
Вона розповіла: «Зараз ми дуже налякані… Як довго ми тут лишатимемося? Таліби приходили в притулок опівночі, о першій годині ночі і багато разів протягом дня. Ми сказали [їм], що це безпечне місце для нас, але вони нам не повірили… ми більше ніде не в безпеці».
Методологія
Із 26 жовтня по 24 листопада 2021 року Amnesty International провела телефонні інтерв’ю з шістьома потерпілими і 20 особами, які працювали в системі служб захисту, включно з директорками й персоналом притулків, прокурорами, суддями, психологами/инями, лікарями/ками і представниками/цями Міністерства у справах жінок.
Amnesty International також взяла інтерв’ю у 18 місцевих активістів/ок, журналістів/ок, представників/ць НУО та організації Об’єднаних Націй, а також інших експертів/ок із питань гендерно зумовленого насильства в Афганістані.