від Amnesty International, Human Rights Watch, Freedom House
Шановний пане Президенте,
Прийміть наші привітання з вашим обранням на посаду Президента України. Ми представляємо три міжнародні правозахисні організації, які мають представництва в Києві та працюють у сфері просування та захисту прав людини та демократії в Україні та в інших країнах по всьому світу. Кожна з наших організацій має досвід конструктивної співпраці з представниками української влади та попередньої Адміністрації Президента України у сфері дотримання і поваги до прав людини та гідності для всіх людей в Україні. Наші організації також зробили вагомий внесок у висвітлення порушень, вчинених російською владою та її ставлениками у Криму та збройними угрупованнями, підтримуваними Росією у східних Луганській та Донецькій областях.
За останні п’ять років ми спостерігаємо певний прогрес з боку української влади стосовно деяких ключових проблем, але також стагнацію та регрес стосовно інших. Ми пишемо цей лист на початку вашого президентства з проханням, щоб ви гарантували, що справедливість, підзвітність та дотримання прав людини стануть ключовими у вашому порядку денному, особливо у тих сферах, в яких відсутній прогрес. Зокрема, ми закликаємо вас покласти край безкарності за злочини на ґрунті ненависті та насильницьким нападам на громадських активістів і журналістів; посилити підзвітність правоохоронних органів та служб безпеки завдяки громадському контролю; а також захистити права людей зі Сходу України, які постраждали внаслідок конфлікту, зокрема, літніх людей. Наші організації вивчають та документують проблеми у цих сферах. Нижче наведені узагальнення.
Безкарність за здійснення злочинного насильства щодо активістів та активісток
Україна пишається численною кількістю активістів та активісток, які намагаються покласти край корупції, захистити навколишнє середовище та захистити права людини для всіх. Це позитивно свідчить про силу українського громадянського суспільства. Тим не менше, досить часто вони стикаються з погрозами та фізичним насильством, яке очевидно направлене на те, щоб придушити або відплатити за їхню роботу. Безкарність за скоєне насильство заохочує нападників, що у свою чергу збільшує ймовірність, що такі напади продовжаться. Наші організації задокументували, що у 2018 році в Україні було скоєно більше, ніж 50 таких атак. У більшості з цих випадків правоохоронні органи не змогли ефективно розслідувати ці напади або ж притягти ймовірних замовників до відповідальності.
Деякі з активістів втратили своє життя. Наприклад, тіло Миколи Бичка, еко-активіста з Харківської області, було знайдене у червні 2018 року, повішеним на дереві біля резервуару, де він регулярно фіксував викиди шкідливих речовин. Незважаючи на те, що поліція не провела ефективного розслідування, не провела оцінку місця злочину, де було знайдене тіло, а також втратила ключовий речовий доказ — шматок мотузки, на якому було повішене тіло Бичка, — його смерть вважається самогубством. Зокрема, розслідування у його справі було тихо закрите наприкінці грудня 2018 року — майже перед початком нового року. Обставини смерті Бичка та реакція органів влади викликає тривогу, що його справа — лише приклад того, як продовжуватимуться напади на громадських активістів в умовах безкарності. В іншому гучному випадку, зокрема у справі Катерини Гандзюк, яка померла через травми, отримані внаслідок нападу з сірчаною кислотою минулого року, ряд осіб, ідентифікованих як підозрювані, було затримано після тиску з боку громадськості. Тим не менше, провадження ведеться з порушеннями. Ці випадки свідчать про той факт, що Україна має пройти довгий шлях перш ніж такі злочини стануть ефективно розслідуватися, а нападники — притягнуті до відповідальності.
Безкарність за злочини на ґрунті ненависті
Наші організації задокументували значне збільшення кількості фізичних нападів, погроз та залякування представників меншин, зокрема лесбійок, геїв, бісексуальних та трансгендерних (ЛГБТ) людей, активістів руху за права жінок та ромів. Докази свідчать про те, що ці напади досить часто скоюють представники праворадикальних націоналістичних угруповувань. Більш того, вони можуть їх вчиняти з майже абсолютною безкарністю. Представник групи, яка напала на ромський табір на околиці Києва більш ніж рік тому, був звільнений з-під домашнього арешту, незважаючи на те, що визнав відповідальність за напад у соціальних мережах. Судові слухання у цих справах продовжують суттєво затягуватися. У окремих випадках поліція все ще не може надати адекватний захист для подій та маршів ЛГБТ людей. Поліція також вибірково проводила неправомірну перевірку безпеки саме серед представників цієї спільноти: поліція скоїла рейд на гей-клуб у місті Дніпро у квітні 2019 року, змушуючи усіх відвідувачів пролежати на підлозі декілька годин, на час проведення обшуку, а після того відкрили провадження, помилково стверджуючи нібито цей клуб використовувався як бордель. На посаді президента ми закликаємо Вас дати чіткий сигнал, що в Україні усі люди є рівні у захисті перед законом, а також що ви зробите усе можливе, щоб ті, хто вчиняє напади, намагається залякати та переслідувати громадських активістів, журналістів та представників меншин будуть притягнені до відповідальності в рамках ретельного розслідування.
Фальстарти у цивільному контролі над правоохоронними органами
Звіти наших організацій, а також українських правозахисних груп, Організації Об’єднаних Націй та Організації з безпеки і співробітництва Європи та інших детально задокументували проблеми та порушення в роботі правоохоронних органів та служб безпеки в Україні. Вище наведені у цьому листі приклади свідчать про необхідність з боку правоохоронних органів в Україні захищати громадських активістів та представників меншин, а також притягнути винних за злочини до відповідальності. Держава має затвердити реформу для служб безпеки та правоохоронних органів, в якій б першочерговий акцент було зроблено на повазі до прав людини та підзвітність суспільству. Одним із ключових кроків у цьому напрямку стане налагодження посиленого цивільного контролю з боку парламенту, громадянського суспільства та інших незалежних суб’єктів за цими службами. Це сприятиме більшій підзвітності. Наразі вже існують механізми для досягнення цієї мети: Закон України «Про національну безпеку», прийнятий Верховною Радою у липні 2018 року, містить положення про створення механізмів парламентського контролю за діяльністю правоохоронних органів, а також — про прийняття нового закону про Службу Безпеки України (СБУ). Тим не менше, кінцевий термін для подальших кроків у цьому напрямку давно сплив, і нічого не було прийнято в рамках існуючого законодавства. Президент, який має повноваження призначати голову СБУ, грає ключову роль у визнанні необхідності цивільного контролю за цією службою та іншими правоохоронними органами, а також у створенні передумов для більшої відкритості цих органів та можливості зовнішнього нагляду.
Обмеження свободи ЗМІ
Свобода у сфері медіа продовжує бути під тиском в Україні. Громадська організація «Інститут Масової Інформації», яка займається захистом прав журналістів, задокументувала більш ніж 200 порушень свободи слова в Україні у 2018 році, включно з 31 випадком, коли на журналістів було скоєно фізичний напад. У 2019 році представники медіа продовжують стикатися з проблемами: журналісти продовжують оскаржувати судові рішення, які надають органам влади доступ до їхніх мобільних телефонів, а телевізійні канали потрапляють під санкції через твердження, що їхня проросійська позиція підриває суверенітет України, що у свою чергу може мати наслідком відкликання ліцензії на мовлення. Фізичні напади на журналістів продовжуються. На журналіста-розслідувача з Черкас Вадима Комарова було скоєно напад 4 травня, який поліція досі не кваліфікувала як замах на вбивство. Він продовжує бути у комі, поки його нападник до сих пір не ідентифікований. Поки у 2019 році, на противагу чисельним випадкам застосування такої практики у минулі роки, лише одному іноземному журналісту було відмовлено у в’їзді в країну, а пізніше представники української служби безпеки навіть скасували таке рішення.
На посаді президента ми просимо Вас заявити про неприпустимість вибіркового використання судових рішень про доступ до джерел інформації та толерування переслідувань і нападів на журналістів, а також про необхідність гарантування вільного доступу до країни іноземним журналістам.
Вирішення проблем тих, хто постраждав унаслідок конфлікту на Сході України
Згідно даних ООН, 4.4 мільйони українців постраждали в наслідок конфлікту зі збройними угрупованнями, підтримуваними Росією у Луганській та Донецькій областях. Не ставиться під сумнів право України захищати свій суверенітет та безпеку людей, шляхом створення систем блок-постів на лінії розмежування з представниками цих збройних груп. Тим не менше, деякі політичні рішення України носять дискримінаційний характер та створюють зайві перешкоди для тих, хто живе на східних територіях, які не перебувають під контролем держави, зокрема для літніх людей.
Літні люди становлять більше ніж півмільйона людей, які перетинають лінію розмежування щомісяця. Наразі Україна вимагає від людей реєструватися як внутрішньо переміщенні особи (ВПО) за адресою на території, яка контролюється державою, для того, щоб отримувати пенсії. Це дискримінаційне правило створює несправедливі перешкоди для доступу до пенсійних виплат літнім людям, на які вони мають юридичне право. Це рішення було визнане неконституційним Верховним Судом України, але все одно продовжує застосовуватися. В рамках цієї політики пенсіонери зобов’язані приїздити на територію, що контролюється державою, кожні 60 днів. Умови на пунктах перетину неприпустимо важкі та становлять надмірні ризики для здоров’я і безпеки людей. Зокрема, пункти перетину мають обмежену кількість туалетів та медичних установ, замало мобільних бригад допомоги, а в окремих випадках — відсутність укриття під час екстремального холоду чи спеки. На цих пунктах зазвичай дуже довгі черги, а на деяких людям доводиться пішки проходити 1.5 кілометри зруйнованим мостом. Це особлива перешкода для деяких літніх людей та людей, які частково або повністю втратили можливість пересуватися самостійно.
Українська влада має зобов’язання в рамках міжнародного права у сфері прав людини створити належні умови, щоб люди, які перетинають лінію розмежування, могли це зробити у безпечний з практичної точки зору спосіб та без надмірних перешкод, а також має зобов’язання протидіяти дискримінації. Важливо, щоб влада намагалася полегшити страждання тих людей, які стали заручниками конфлікту. На противагу цьому багато чиновників висловлювалися зневажливо про тих, хто живе на непідконтрольних територіях, натякаючи що вони колабораціоністи, які не заслуговують на захист прав на рівні з іншими громадянами України. Ми сподіваємося, що ваша адміністрація намагатиметься виправити ці помилки, покласти край дискримінаційному правилу про видачу пенсій, прибираючи прив’язку до статусу ВПО, а також висловить чітку позицію щодо інклюзивності.
Відповідальність за злочини, пов’язані з конфліктом
Наші організації задокументували низку випадків незаконного утримання, катування та жорстокого поводження, які були вчинені представниками обох сторін конфлікту на Сході України. Багато з них були скоєні представниками збройних угруповань на непідконтрольній Україні території. Інші ж були скоєні в районах, підконтрольних державі. Важливо, щоб українська влада забезпечила притягнення до відповідальності за злочини, скоєні на підконтрольній території. На жаль, відсутня належна реакція на заяви про таємне тримання людей під вартою Службою Безпеки України. Наприклад, у травні 2018 року адвокатка Костянтина Безкоровайного, якого таємно тримали заручником більше ніж рік у будівлі СБУ у місті Харкові, дізналася, що статус її клієнта у справі змінили з «постраждалого» на «свідка», а потім закрили справу. Після цього її відкрили заново, але це не дало якихось суттєвих результатів для розслідування. Надзвичайно важливо, щоб Україна зробила усе можливо, щоб минулі злочини, як наприклад проти Безкоровайного, були ретельно розслідувані, а винні — покарані.
Ми щиро сподіваємося, що наші рекомендації стосовно цих питань допоможуть вам сформувати вашу політику у найближчі місяці. Ми готові надати детальнішу інформацію щодо будь-якої з вище зазначених або інших проблем. Ми також сподіваємося, що ми зможемо запланувати зустріч із вами та представниками вашої адміністрації для обговорення того, як найкраще гарантувати захист прав людини для всіх українців.
Марі Стразерс [Marie Struthers], директорка регіонального офісу Amnesty International у країнах Східної Європи та Центральної Азії
Х’ю Вільямсон [Hugh Williamson], директор відділу країн Європи та Центральної Азії у Human Rights Watch
Марк Бехрендт [Marc Behrendt], директор програм
Freedom House у Європі та Євразії