Через COVID-19 медики Киргизстану працювали понаднормово без доплат і були вимушені сидіти на карантині, що нагадував ув’язнення

25 вересня 2020

Під час пандемії COVID-19 медичні працівники/-ці в Киргизстані працювали понаднормово, часто без обіцяної додаткової оплати, а іноді і за нижчу платню, а також були вимушені сидіти на карантині, що нагадував «тюремний» режим, – про це йдеться в новій доповіді Amnesty International.

За офіційними даними МОЗ, під час піку епідемії з середини березня по 22 липня загинуло 29 медпрацівників/-ць. Однак неофіційні джерела стверджують, що число смертей сягнуло 40.

«Киргизстанські лікарі та лікарки працювали самовіддано, щодня ризикуючи своїм життям і доглядаючи за пацієнт(к)ами часто не маючи доступу до життєво важливих медикаментів. Бездостатньої підтримки з боку влади, вони покладалися на допомогу волонтерів/-ок. Натомість за цю працю вони отримали порушення прав людини, недоплату і примус мовчати про свої проблеми через страх помсти», – зазначила Хезер Макгілл, дослідниця Amnesty International у Центральній Азії.

Із травня, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я, лікарі/-ки мали працювати по 12 годин на добу протягом двох тижнів, а потім перебувати ще два тижні на карантині. Один лікар сказав, що карантинні умови були «як у в’язниці», повідомивши, що медичні працівники/-ці часто мешкають по 10 людей у кімнаті й не можуть бачити своїх сімей.

Зараз я працюю 24 години на добу. Я не можу піти, тому що дуже багато пацієнтів. Я працюю у відділенні COVID, і я єдиний лікар. У мене є асистент-хірург. Я керівник, і не можу просто піти в кінці своєї зміни. Я повинен бути там постійно. Нам вдається поспати години три-чотири. Я працюю так уже 30 днів

розповів один із лікарів в інтерв'ю Amnesty International

Брак засобів індивідуального захисту (ЗІЗ)

Медичні працівники/-ці, опитані Amnesty International, повідомили, що на ранніх стадіях пандемії вони були змушені працювати без адекватних поставок ЗІЗ, які часто були доступні тільки тим, хто працювали в певних “червоних зонах” із пацієнт(к)ами, у яких підтвердили COVID-19.

Лікарі/-ки також скаржилися Amnesty International на погану якість засобів захисту і відсутність належної підготовки щодо їх використання.

Зниження і затримка заробітної плати

Медики, опитані Amnesty International, розповіли, що їм не платили своєчасно, а деяким зарплату навіть скоротили. «Головне, щоб вони виплатили нам обіцяну зарплату. Я повинен годувати свою сім’ю», – розповів один із лікарів, який поскаржився, що цю обіцянку так і не виконали.

Лікарі та лікарки в Киргизстані – одні з найбільш низькооплачуваних фахівців/-чинь у країні, і це сприяло еміграції медперсоналу в інші країни та переходу у приватний сектор, що, у свою чергу, загострює хронічну нестачу персоналу в державному секторі.

Залякування через публічні скарги

Найбільш тривожним сигналом було те, що лікарі/-ки, із якими ми зв’язувалися в ході дослідження, часто не хотіли говорити, і навіть ті, хто погоджувалися на інтерв’ю, просили не називати їхніх імен, побоюючись тиску з боку свого керівництва. У тих небагатьох випадках, коли медики скаржилися публічно, вони отримували погрози та приниження з боку роботодавців, деяких навіть звільняли.

«Уряд Киргизстану повинен вжити заходів для створення більш стійкої системи охорони здоров’я, щоб ефективніше боротися з пандемією, а також зосередитися на захисті прав медперсоналу. Окрім цього, влада повинна забезпечити, щоб кожна людина в країні могла реалізовувати своє право на свободу вираження думки, а інформатор(к)и були захищені», – наголосила Хезер Макгілл.

Киргизстан повинен виконувати свої зобов’язання в галузі прав людини відповідно до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права й гарантувати справедливі та сприятливі умови праці для всіх працівників/-ць, включно з предстаниками/-цями системи охорони здоров’я. Міністерство охорони здоров’я має гарантувати, щоб усі лікарі/-ки були забезпечені ЗІЗ, що відповідають міжнародним стандартам, а також інформацією щодо того, як ними користуватися, аби уникнути зараження.