Фото: UN Women Ukraine / Sergey Korovayny

10 запитань про фемінізм із Тамарою Марценюк

Тамара Марценюккандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія», авторка книги «Чому не варто боятися фемінізму» (Комора, 2018).

Із нагоди Міжнародного дня прав жінок 8 березня ми поговорили з пані Тамарою про фемінізм у світі, Україні та її житті.

Що таке фемінізм?

За останні століття статус жінок помітно змінився. Те, що ми зараз сприймаємо як данність – можливість навчатися в університеті, право на спадок, виборче право, працевлаштування на ринку праці, репродуктивне планування тощо – виборювалося протягом довгих років у різних країнах світу. Якраз фемінізму – явищу малознаному і «страшному» для більшості суспільства – слід завдячувати у такому прогресі. Протягом кількох століть активістки і активісти феміністичного руху доводили (і досі продовжують це зробити), що жінка – це теж людина. 

Фемінізм – це рух за рівні права і можливості жінок і чоловіків. Фемінізм – соціальна теорія і критика патріархату як несправедливого суспільного устрою та рух, який підвищив статус жінок у більшості суспільств. 

Яка хвиля фемінізму зараз? Чим вона характерна?

Найбільш поширена класифікація фемінізму – це етапи поступового привернення уваги до певних аспектів боротьби за права жінок, зокрема, у так званих Західних країнах. Як правило, дослідниці зазначають про три хвилі фемінізму. На мій погляд, наразі ще не завершилася 2 хвиля фемінізму, але також почалася 3 хвиля – тобто, вони йдуть паралельно. 

Друга хвиля фемінізму (або радше сучасний феміністичний рух) характеризується більшою розрізненістю, розмаїттям, неузгодженістю щодо деяких проблем усередині руху (ніж в 19 ст.). Але це означає також більше усвідомлення гендерної нерівності. Приходить чіткіше усвідомлення того, що жінки досить різні усередині групи. Жінки відрізняються за віком, економічним становищем (класом), національною приналежністю, сексуальністю, станом здоров’я, регіоном проживання тощо. 

Хоча також варто зазначити і про певні антифеміністичні настрої та так званий «відкат» («backlash»), пов’язаний із певним призупиненням чи затишшям у активізмі через те, що буцімто у країнах Заходу основні цілі мейнстрімингового ліберального фемінізму уже досягнуто. Виникла певна криза активізму через те, що молоді жінки жили у суспільстві, де базові права жінок сприймалися із данність. 

Щодо третьої хвилі існують певні дискусії у її визначенні. Зокрема, не доречно вважати, що третя хвиля фемінізму прийшла на зміну другої, адже завдання другої хвилі далеко не в усьому є розвязаними. 

Третя хвиля фемінізму також закріпила виклик дуальностям понять стать, гендер, сексуальність. Ідеї інтерсекційності (intersectionality), екофемінізму, трансфемінізму і постмодерного фемінізму набувають поширення. Популярними стають транснаціональні форми протесту, як-от «Хода хвойд» (Slut Walk) як виклик культурі згвалтування та явищу «звинувачення жертви». 

Інколи, особливо говорячи про так званий постфемінізм, виділяють ще й четверту хвилю фемінізму. 

Чи потрібен фемінізм в Україні? Чому?

Фемінізм присутній в українській історії, варто лишень її уважніше проглянути. У пострадянському українському суспільстві термін фемінізм стає відомим, передусім, завдячуючи дослідницям і дослідникам із літературознавчих студій. Зокрема, відомою феміністкою була літературознавиця Соломія Павличко (1958-1999), докторка філологічних наук, професорка Києво-Могилянської академії. У 1992 році вона заснувала видавництво «Основи», у якому після її смерті вийшла праця із відповідною назвою «Фемінізм» (2002).

Фемінізм як організований жіночий рух, ідеологія і культурна традиція виник в Україні у 80-х роках 19 століття. Першою жіночою організацією вважається «Товариство руських женщин», засноване у 1884 році в Станіславі (тепер Івано-Франківськ) письменницею і феміністкою Наталею Кобринською (1855-1920). У 1887 році вийшов перший жіночий альманах «Перший вінок», виданий Кобринською разом із Оленою Пчілкою. У серії «Жіноча бібліотека» Кобринська видавала твори для жінок, написані жінками. 

До сих пір в Україні залишаються актуальними питання трудових прав жінок, доступу до ресурсів (економічних, владних), можливості дівчат навчатися на рівних із хлопцями в усіх закладах освіти, протидії і боротьби із гендерно-обумовленим насильством тощо – це все свідчить, що фемінізм Україні таки потрібен!  

На якому рівні наразі фемінізм в Україні?

Феміністична тематика в 21 столітті поступово долає певні страхи, зокрема, і в українському суспільстві. Вона входить у різні сфери суспільного життя: мову, мистецтво, навчальні заклади, громадські ініціативи тощо. Феміністичні ініціативи стають більш розмаїтими і стикаються із дискусіями навколо низки питань, доволі «класичних» для руху за рівні прав і можливості: проституції та комерційного сексу, трудових прав жінок у військовій сфері та мілітаризації суспільства, залученості трансжінок до феміністичного руху, фемінізації бідності та економічного становища вразливих груп жінок, залученості жінок до політики і гендерних квот тощо. 

Масових низових жіночих протестів в Україні поки що годі очікувати? Але це явище поступово стає популярним (як і антифеміністичні агресивні виступи) і певні його аспекти почали активно обговорюватися у суспільстві. Феміністичний активізм яскравіше виокремлюється у суспільстві, чим також викликає супротив з боку праворадикальних груп, які, очевидно, його бояться. 

Які досягнення фемінізму в Україні за останні роки?

Фемінізм бореться із андроцентризмом у мові шляхом упровадження гендерно-паритетної мови або фемінітивів. В Україні ми маємо уже можливість вживати фемінітиви у правописі. 

Говоріння про сексуальне насильство як феміністичний досвід в українському суспільстві – це теж одне із досягнень. 5 липня 2016 року активістка, феміністка, керівниця Громадської організації «Студена», Настя Мельниченко на своїй фейсбук-сторінці написала пост із хештегом #ЯнеБоюсьСказати. Настя звернулася до жінок із закликом поділитися історіями пережитого насильства, при цьому не звинувачуючи себе. 

Флешмоб #ЯнеБоюсьСказати вийшов оффлайн. Так, 17 вересня в Києві та інших містах України (зокрема, у Дніпрі, Львові, Чернівцях, Запоріжжі) відбувалися публічні акції, що отримали назву #ЯнеБоюсьДіяти. Активістка правозахисної організації у галузі материнства «Природні права» і дослідниця громадського здоров’я Анастасія Сальникова у рамках Міжнародного дня протидії насиллю над жінками започаткувала флешмоб #ГодіМовчати проти акушерського насильства. Жінки діляться своїми історіями і прикладами розв’язання проблеми.  

Окрім того, саме в останні роки з’являється усе більше ініціатив (низових і академічних), які використовують слово «фемінізм» у своїй назві та пропагують феміністичну критичну тематику. 

За останні роки в різних містах України пройшло чимало феміністичних академічних і низових подій, а марш за права жінок 8 березня збирає усе більше людей, як у Києві, так і в інших містах України. 

Як боротися з неправильним сприйняттям фемінізму? 

Аби пояснити аудиторії, що таке фемінізм, я зазвичай проводжу таку вправу. Прошу підняти руку тих, які підтримують ідею рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків. Як правило, більшість піднімають руку. Тоді посміхаюся і відповідаю: «Я вас вітаю, ви – феміністки і феміністи». Дехто у результаті досить збентежені, бо не розуміють, як так може бути, що явище фемінізм має таке досить просте пояснення, пов’язане, передусім, із справедливістю для усіх людей незалежно від статі. 

Чи потрібен фемінізм чоловікам? Чому?

Чоловіки теж потерпають від традиційних обмежень своєї гендерної ролі. Скажімо, їхній набір маскулінних рис повинен відповідати різним нормам — успішності (яка соціальну цінність чоловіка визначає розміром його заробітку й успішною кар’єрою), розумової, емоційної і фізичної твердості (що передбачає фізичну силу і активність, обізнаність, компетентність, емоційну стриманість) та антижіночності. Тому чоловіки є союзниками жінок у боротьбі за рівні права і можливості. 

Чому варто підтримувати фемінізм, якщо ви чоловік

Ви чоловік і не розумієте, яким чином вас стосується фемінізм? Напередодні Марш жінок 8 березня. Годі терпіти! про свій досвід говорить письменник, журналіст і тато Артем Чапай.

Posted by Amnesty International Ukraine on Wednesday, March 7, 2018

В Україні створено кілька чоловічих організацій (що працюють із питаннями гендерної рівності) і поступово з’являються активісти-феміністи. Міжнародні та українські організації також підтримують рух чоловіків за гендерну рівність. Зокрема, у липні 2018 року вперше відбувся «HeforShe Congress», на якому низка публічних чоловіків виступили із ідеями гендерної рівності та феміністичною підтримкою жінок.  У березні 2019 року в Запоріжжі організація Gender Z за підтримки Українського жіночого фонду провела першу «Профеміністичну школу для чоловіків». 

Чоловіки, які підтримують фемінізм, – феміністи чи профеміністи?

Чоловіків, які борються поряд із жінками за гендерну рівність, називають феміністами або профеміністами. Префікс “про” ставлять деякі феміністки, які зазначають, що оскільки чоловіки не мають досвіду перебування жінкою, а феміністична ідентичність це передбачає, то не слід називати чоловіків феміністами, а радше варто вживати слово профемініст. Профеміністичний чоловічий рух – явище, яке існує не один десяток років. Активісти та інтелектуали переконані, що патріархат і жорсткі гендерні ролі – це те, що гнітить усіх незалежно від статі.

Беручи до уваги історію фемінізму, до якого ще з часів першої хвилі (18-19 століть) були активно долучені чоловіки, я вважаю, що таких чоловіків варто називати феміністами. Окрім того, у мене є проект – серія інтерв’ю «Чоловіки, які підтримують фемінізм», а також я готую книгу про чоловіків і маскулінність, у якій йтиметься також і про ці питання. 

Чи дійсно фемінізм «руйнує родини»? 

Ні, навпаки, фемінізм надає можливість переосмислити владу та нерівності у родинах. Звернути увагу на те, що варто будувати справедливі відносини (із рівномірним розподілом хатньої та доглядової праці між членами подружжя), без насильства і влади. 

Як ви сама прийшли до фемінізму?

Варто виділити два шляхи залучення до ідей фемінізму – через освіту (феміністичні студії, теорію) та активізм (так звану феміністичну практику, низовий активізм). Наприклад, я особисто залучилася до ідей фемінізму завдяки моєму навчанню спочатку на кафедрі соціології Києво-Могилянської академії, а потім – у Швеції. 

З 1998 року, коли я вступила до Києво-Могилянської академії, я намагаюся брати участь у феміністичних навчальних програмах. Передусім, у 2005 році я відвідала Феміністичну літню школу у Форосі, яку організовували Ірина та Сергій Жеребкіни із Харківського центру гендерних досліджень. На цій школі ми познайомилися із дослідницями і дослідниками із пострадянського простору, читали та обговорювали феміністичні праці, робили польові дослідження. 

Із феміністичною тематикою я стикалася під час навчання на кафедрі соціології Києво-Могилянської академії, навчання на дистанційній програмі «Міжкультурна комунікація» (Готланд університет, Швеція), літній школі в Осло університеті, на дослідницьких візитах до Швеції, США, Канади тощо. А із своєю викладачкою гендерної тематики і науковою керівницею Світланою Оксамитною я взяла інтерв’ю у рамках проекту «Безстрашні: вони творять фемінізм в Україні». 

На мій погляд, більшість феміністок залучені радше із низового активізму, працюючи у правозахисному русі, жіночих організаціях тощо, стикаючись із проблемами дискримінації, насильства – вони почали відстоювати ідеї рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.