11 вересня 2020
Влада Білорусі посилила наступ на лідерів та лідерок мирних протестів, що не припиняються з серпня, коли у країні пройшли президентські вибори, результати яких багато хто відмовляються визнавати. Влада негайно відреагувала на народне невдоволення масовими затриманнями учасників/-ць мирних вуличних акцій і подальшими тортурами та іншими видами жорстокого поводження з людьми під вартою. У серпні було порушено кримінальну справу за статтею про заподіяння шкоди національній безпеці, через яку над лідер(к)ами протесту нависла загроза кримінального переслідування. Наразі ця загроза втілюється в життя. Чинний президент Олександр Лукашенко заявив про свою перемогу на виборах, незважаючи на звинувачення у фальсифікаціях, і назвав створення Координаційної ради «спробою захоплення влади». Після цього всі сім членів та членкинь президії Ради стикнулися з переслідуваннями, погрозами, затриманнями або примусовою висилкою з країни. На момент публікації заяви лише одна членкиня президії досі лишається в Білорусі і на волі.
Координаційну раду заснувала політична емігрантка Світлана Тихановська. Вона була кандидаткою у президентки на виборах у серпні 2020 року й тоді консолідувала навколо себе протестні голоси і, можливо, насправді набрала більшість голосів. Вона висунулася проти Лукашенка після того, як у травні заарештували її чоловіка, популярного блогера і критика влади Сергія Тихановського. Тихановська 10 серпня прийшла до Центральної виборчої комісії (ЦВК), щоб подати скаргу на фальсифікації. Після цього ніхто не бачив, щоб вона сама виходила з будівлі ЦВК. Як з’ясувалося пізніше, у будівлі її зустріли невстановлені співробітники правоохоронних органів, які почали погрожувати їй та її родині й вимагали, аби вона негайно поїхала з країни, що вона і зробила. Деталі розмови не розголошувалися, проте Тихановська повідомила, що їй довелося прийняти «дуже важке для себе рішення» заради дітей. Її вивели з будівлі ЦВК через чорний хід, посадили до машини і відразу відвезли на кордон з Литвою. Вона стала першою лідеркою протестів, яку влада примусово вислала з країни.
У Литві вона створила Координаційну раду. За даними самої Ради, до неї приєдналося 4300 людей, проте особистості більшості з них не розкриваються через загрозу репресій. Керівним органом Ради є Президія, шість із семи членів та членкинь якої вже були або вислані з Білорусі, або заарештовані як підозрювані у кримінальній справі.
Так, 20 серпня генеральний прокурор Білорусі оголосив про порушення кримінальної справи за статтею 361 Кримінального кодексу країни («заклики до дій, спрямованих на заподіяння шкоди національній безпеці Республіки Білорусь»). Було очевидно, що цей крок спрямований проти членів та членкинь Координаційної ради. Ця розпливчасто сформульована стаття передбачає покарання аж до п’яти років позбавлення волі. Протягом кількох наступних днів слідчі викликали на допит ряд членів та членкинь президії Координаційної ради: Максима Знака, Сергія Дилевського, Павла Латушка, Марію Колеснікову і Світлану Алексієвич.
24 серпня міліція затримала члена президії і лідера страйкового комітету Мінського тракторного заводу Сергія Дилевського. За звинуваченнями в участі в незаконних забраннях і непокорі законним розпорядженням співробітників міліції його засудили до 25 діб адміністративного арешту, який він продовжує відбувати на момент підготовки цього матеріалу.
Також 24 серпня затримали й іншу членкиню президії Ольгу Ковалькову. Її також засудили до 25 діб адміністративного арешту за ті ж самі «правопорушення». Однак 5 вересня, як вона потім розповіла у своєму інтерв’ю журналістам, представники влади забрали її з ізолятора, насильно посадили до автомобіля, привезли на прикордонний пункт «Брузгі» на кордоні з Польщею і веліли покинути країну. Їй погрожували, що інакше вона буде «перебувати в ув’язненні досить тривалий час». За словами Ковалькової, вона не збиралася їхати з Білорусі і має намір повернутися назад щойно матиме таку можливість.
31 серпня іншу членкиню Президії, відому білоруську юристку Лілію Власову затримали співробітники Комітету держконтролю (державна установа, що займається економічним аудитом і боротьбою з корупцією) після того, як вона відмовилася відповідати на запитання про свою участь у мирних протестах. Того ж дня у неї вдома відбувся обшук. Пізніше представники влади заявили, що Власова і її син, Борис Власов, – підозрювані у справі про передбачуване ухилення від сплати податків фірмами, співвласником яких є Борис Власов. Момент затримання й участь у ньому центральної державної установи, яке зазвичай займається великими справами про корупцію, не лишають сумнівів у тому, що Лілію Власову переслідують за її роботу в Координаційній раді.
На тлі всього, що відбувається, іще один член Президії, Павло Латушко, якого незадовго до цього звільнили з посади директора Національного академічного театру ім. Янкі Купали за публічну підтримку протестів, сам виїхав до Польщі 2 вересня.
Марія Колеснікова – у минулому професійна музикантка й арт-директорка культурного центру – у травні включилася до передвиборчої кампанії Віктора Бабарико, який спробував висунути свою кандидатуру в президенти. Однак після арештів Бабарико і Сергія Тихановського, проти яких були порушені кримінальні справи під час передвиборної кампанії, сама Марія стала однієї з лідерок опозиції. Разом із Веронікою Цепкало вони приєдналися до Світлани Тихановської, утворивши те жіноче тріо, яке склало на виборах жорстку конкуренцію чинному президенту Олександру Лукашенку і змогло консолідувати масове протестне голосування проти нього. Побоюючись переслідувань, Вероніка Цепкало покинула Білорусь 9 серпня за порадою свого чоловіка Валерія Цепкало, який уже емігрував. Він теж намагався висунутися як кандидат у президенти, але ЦВК своїм довільним рішенням зняв його з виборів. Таким чином, після примусового від’їзду з країни Світлани Тихановської 10 серпня Марія Колеснікова стала найяскравішою представницею опозиції в Білорусі. Вона з’являлася в перших рядах на багатьох мирних протестах, неодноразово намагалася протистояти свавіллю міліції, давала безліч інтерв’ю і постійно підтримувала тих, хто були свавільно затримані, піддані тортурам та іншим видам жорстокого поводження під час перебування під вартою.
Марія Колеснікова зникла вранці 7 вересня одночасно з двома іншими членами Координаційної ради: Іваном Кравцовим і Антоном Родненковим. За свідченнями очевидців, чоловіки в цивільному і в масках заштовхали її до фургону з написом «Зв’язок». Протягом усього цього дня влада заперечувала, що їм що-небудь відомо про долю і місцезнаходження всіх трьох. Наступного ранку українська влада офіційно підтвердила, що Кравцов і Родненков в’їхали на територію України. Як пізніше з’ясували ЗМІ, зокрема з коментарів українських посадовців, обох примусили покинути Білорусь проти їхньої волі. Окрім того, стало відомо, що Марія Колеснікова була з ними, але їй вдалося уникнути висилки в Україну завдяки тому, що вона порвала свій паспорт. Незважаючи на офіційні спростування влади Білорусі, усі були впевнені в тому, що Колеснікова перебуває під вартою. Але лише 9 вересня – через більш ніж 48 годин після зникнення – стало відоме місце її перебування. Спочатку її утримували в Мозирському прикордонному загоні, а потім перевезли до столичного СІЗО № 1у Мінську, де, на момент написання цього матеріалу, вона лишається підозрюваною у кримінальній справі, порушеній за статтею 361.
Уранці 9 вересня правоохоронні органи Білорусі заарештували двох юристів: Максима Знака, члена президії Координаційної ради, та Іллю Салея, який був адвокатом Марії Колеснікової і її соратників/-ць. Наскільки відомо, проти обидвох висунуті ті ж звинувачення за статтею 361.
На момент підготовки матеріалу шестеро з семи членів/-кинь президії Координаційної ради були або заарештовані, або вислані з країни. Єдиним винятком стала Світлана Алексієвич, лауреатка Нобелівської премії з літератури 2015 року, — вона одна лишається в Білорусі і на волі. Проте і вона повідомила, що 9 вересня до неї в будинок намагалися проникнути невідомі люди. «Уже не лишилося нікого з моїх друзів-однодумців у президії Координаційної ради. Усі або у в’язниці, або викинуті за кордон. Сьогодні взяли останнім Максима Знака», – йдеться у її зверненні. «Викрадають найкращих із нас», – додала Світлана Алексієвич.
Кампанія репресій щодо членів та членкинь Координаційно ради і їхніх соратників/-ць, яку організувала влада, викликає глибоку стурбованість і повинна негайно припинитися. Те, що відбувається зараз, свідчить про грубі і широкомасштабні порушення прав на свободу вираження думок, об’єднань і мирних зібрань, на особисту свободу, на справедливий судовий розгляд, на свободу пересування, а також інших фундаментальних прав людини.
Усі затримані члени та членкині Координаційної ради, а також їхні соратники/-ці, є в’язнями совісті, і влада Білорусі повинна негайно та беззастережно відпустити їх на свободу. Усім громадян(к)ам Білорусі, які були змушені покинути країну, має бути гарантована можливість безпечно повернутися. Усі повідомлення про порушення прав людини, скоєні співробітниками правоохоронних органів та інших органів влади Білорусі, мають бути розглянуті в рамках ретельних і прозорих розслідувань; усі винні повинні бути притягнуті до відповідальності в рамках процедур, що відповідають стандартам справедливого судового розгляду.
Amnesty International також повторює свій заклик до міжнародної спільноти й міжурядових організацій та просить їх чинити тиск на владу Білорусі, щоб остання гарантувала права населення своєї країни; активно займатися моніторингом, документуванням, висвітленням та осудом порушень прав людини, що здійснюються в Білорусі; а також робити кроки до того, щоб забезпечити притягнення до відповідальності всіх винних та захист усім постраждалим.