Оксана Покальчук, директорка Amnesty International Ukraine
Напади на активісток та активістів по всій Україні у зв’язку з їхньою діяльністю стали однією із топ-тем за останні кілька місяців. Ми, Amnesty International, помітили цей тренд ще у 2017 році. З того часу один з піків нападів прийшовся на початок березня 2018 року, коли тисячі людей по всій країні вийшли на марші та акції за права жінок. Тоді у багатьох містах ці мирні ініціативи стикнулися із насильством та погрозами від радикальних угруповань, що пропагують ненависть та дискримінацію під прикриттям патріотизму та націоналізму. У Львові в учасниць маршу за права жінок кидали каміння, коли вони намагалися втекти від нападників, сівши у трамвай. У Києві декілька людей постраждали від перцевого газу, який проти них застосували опоненти «Маршу жінок».
Неспроможність правоохоронців у більшості випадків забезпечити право на мирний протест для учасниць та учасників березневих маршів доповнилась відсутністю ефективних розслідувань практично усіх нападів. Це посилило атмосферу тотальної безкарності, яка тільки підбурювала нападників скоювати нові злочини. В результаті ми стали свідками ще десятків нападів проти ЛГБТКІ-людей, жінок, ромських поселень.
Постраждалі від нападів часто продовжували перебувати у небезпеці та були змушені переховуватися або змінювати місце проживання. У таких умовах їм ще важче було добиватися притягнення їхніх нападників до відповідальності, і ще важче довести, що злочини проти них були скоєні з мотиву ненависті.
Яскравим прикладом того, з якими перепонами стикаються постраждалі від злочинів на ґрунті ненависті, є історія активістки Віталіни Коваль, яка організувала акцію до 8 березня в Ужгороді. У той день, під час акції, Віталіну Коваль облили червоною фарбою, від чого вона отримала хімічні опіки очей. Напад здійснили четверо молодих жінок та двоє чоловіків, яких пов’язують із радикальним угрупованням «Карпатська Січ».
У своєму інтерв’ю для Amnesty International Віталіна Коваль згадувала, що думала, що осліпне. Фарба залила їй очі, вони дуже пекли і вона не могла їх відкрити доти, поки її не провели до кафе поруч, де вона могла промити їх проточною водою. Віталіна Коваль також згадує, що після нападу їй погрожували у соцмережах щоб вона стереглася, адже наступного разу її можуть облити кислотою. У перші години після нападу її доставили до лікарні та надали необхідну медичну допомогу. Вона, на щастя, не втратила зір, проте була змушена лікуватися ще кілька місяців.
Після лікарні, Віталіна Коваль, вся у фарбі, попрямувала до відділку поліції. У відділку вона побачила своїх нападників; їх затримали. У їхній присутності працівник поліції запитав Коваль про її домашню адресу, що дуже її налякало, адже вона не хотіла, щоб люди, які можуть її скривдити, знали, де вона живе. Під час реєстрації скарги поліція спочатку не хотіла кваліфікувати цей інцидент за статтею 161 («Порушення рівноправності громадян»), що було дуже принциповим для потерпілих. Знадобилося кілька годин наполягання від Коваль та інших, щоб її скарга була зареєстрована належним чином. Нападників відпустили у той же вечір.
У наступні дні Коваль та інші активісти та активістки, які брали участь у мирній акції до Міжнародного дня жінок 8 березня, почали отримувати погрози від «Карпатської Січі», двох активістів побили. Побоюючись про свою безпеку, Віталіна Коваль була змушена переїхати з Ужгорода.
Розслідування у цій справі тривало майже вісім місяців. В якийсь момент справу навіть передали до Головного слідчого управління Національної поліції в Києві. Віталіна побоювалася, що її справу можуть «зам’яти», адже у 2017 році її акцію до 8 березня також зірвала «Карпатська Січ» і Віталіну так ніхто і не повідомив про результати розслідування або про ймовірне закриття справи.
Про закінчення розслідування у справі 2018 року Віталіні також ніхто не повідомив. Її адвокатка дізналася про це, коли спілкувалася із однією з інших постраждалих. Під час ознайомлення з матеріалами провадження стало відомо, що кримінальне провадження за статтями 161 («Порушення рівноправності громадян») та 170 («Перешкоджання діяльності громадських організацій») Кримінального кодексу України слідчий закрив, а копії постанови про закриття не були надіслані потерпілим. Іншими словами, слідство не знайшло мотиву ненависті у цьому злочині.
Більше того, статтю 296 («Хуліганство») було перекваліфіковано на статтю 125 («Умисне легке тілесне ушкодження»).
Підозра у справі була оголошена двом жінкам, одна з яких на момент здійснення нападу була неповнолітньою. Інших осіб, які були затримані одразу після здійснення нападу, навіть не допитали, а їхню причетність до скоєння злочину не перевірили.
Тут варто згадати одну з небагатьох успішних справ про напад на «Фестиваль рівності» у Запоріжжі у 2017 році. Тоді більше сотні молодиків, частина яких були у балаклавах, у агресивний спосіб зірвали проведення фестивалю. В цій справі слідство також не побачило мотиву ненависті, а серед усіх нападників реальний вирок за статтею про хуліганство отримало дві жінки, одна з яких була неповнолітньою.
Перше підготовче засідання у справі Віталіни Коваль відбулося 30 листопада в Ужгороді. З одного боку, сам факт, що процес проходить виключно по статті про легкі тілесні ушкодження і суд не розглядає мотив ненависті, дуже засмучує усіх потерпілих. Суддя, яка з п’ятниці по понеділок перебувала у нарадчій кімнаті, не задовільнила жодне з клопотань зі боку потерпілих, проте задовільнила клопотання захисту про проведення процесу у закритому режимі, посилаючись на те, що одна з нападниць була неповнолітньою під час здійснення нападу (це дозволено кримінально-процесуальним кодексом). Наступне засідання, яке призначили на 11 грудня, пройде у закритому режимі. Це суттєво обмежить можливість суспільного контролю за перебігом процесу.
З іншого боку, потерпілі отримали дуже важливу перемогу: їм вдалося скасувати постанови про закриття проваджень за статтями 161 та 170. Це зобов’язує відновити слідство за цими статтями, а відповідно є шанс для визнання мотиву ненависті у цьому інциденті — або у рамках окремого кримінального процесу, або ж вже у рамках судового процесу що розпочався.
Як би там не було, це буде черговий тест на здатність української правоохоронної системи подолати безкарність за злочини на ґрунті ненависті. Нам хочеться вірити, що цього разу вона ним не знехтує.