26 грудня 2019
Напередодні початку 2020-х ми зібрали основні сфери, які визначали боротьбу за права людини протягом останніх десяти років.
Починаючи з повстань по всьому арабському світу і зростання глобальних протестних рухів, до відродження політики ненависті й занепокоєння з приводу неправильного використання великих даних і технологій відстежування, 2010-ті роки відкрили нові межі в боротьбі за наші права.
Політика демонізації
Однією з найбільш тривожних тенденцій останнього десятиліття стало зростання риторики й політик, які демонізують деякі з найбільш маргіналізованих груп суспільства, включно з біженцями та шукач(к)ами притулку, релігійними й етнічними меншинами, жінками та ЛГБТІ-спільнотою.
Це загальна тенденція, що пов’язує переслідування рохінджа у М’янмі, масове інтернування уйгурів у Китаї і пропозицію ввести смертну кару за одностатевий секс в Уганді. Ця ж тенденція підживлювала ксенофобські нападки на мігрантів/-ок у Південній Африці й була рушійною силою політики США під час насильницького поділу сімей, які потребували безпеки. І вона ж сприяла посиленню криміналізації тих, хто допомагають біженцям у Європі.
Замість того, щоб вирішувати реальні проблеми, такі як нерівність, корупція, безробіття та економічні труднощі, політичні лідери на всіх континентах використовують меншини як «цапа-відбувайла» за соціальні та економічні біди, розповсюджуючи фальшиві новини про них і провокуючи дискримінацію, жорстокість та насильство щодо них.
Соціальні мережі дозволили цій ненависті процвітати часто безконтрольно. Однак саме ця мобілізувала активістську спільноту по всьому світу. Боротьба за наші права людини ніколи не здавалася більш важливою.
Надзвичайна ситуація з кліматом
Це десятиліття, імовірно, буде найспекотнішим в історії, – іще одна тривожна ознака кліматичної надзвичайної ситуації, яка є однією з найбільших загроз прав людини нашого століття.
Мільйони людей уже страждають від катастрофічних наслідків зміни клімату: від тривалої посухи в Африці до спустошливих тропічних штормів у Південно-Східній Азії і Карибському басейні, а також від спеки, яка встановила рекордні температури в Європі.
Зміна клімату загрожує посиленю нерівності між розвиненими країнами і державами, що розвиваються; між різними етнічними групами і класами; між статями, поколіннями та общинами. Причому найбільш знедолені групи населення постраждають найбільше. Зміна клімату вже згубно впливає на наші права на життя, здоров’я, харчування, воду, житло й засоби до існування.
Наукові дані свідчать про те, що екстремальні погодні умови будуть тільки погіршуватися, якщо уряди не вживатимуть термінових заходів по скороченню викидів вуглекислого газу за допомогою процедури переходу, що захищатиме права людини знедолених груп населення. Однак практично всі уряди не в стані реалізувати ефективні плани. Більше того, досі існує опір з боку деяких найбільших забруднювачів, зокрема, США, які за президентсва Трампа почали процес формального виходу з Паризького угоди.
Більше ніж коли-небудь нам необхідно об’єднатися, щоб притягнути наших політичних лідерів до відповідальності. Рух Fridays for Future, заснований 2018 року Гретою Тунберг та іншими активіт(к)ами, доказує нам, що зміни можливі. Ми не можемо дозволити собі програти.
Насильство щодо жінок
Боротьба за захист жінок і дівчаток, а також інших осіб від усіх форм гендерного насильства була такою ж напруженою, як і раніше. Сексуальне насильство досі використовується як знаряддя війни, у тому числі в Демократичній Республіці Конго, де в одному з багатьох випадків у Валікале (провінція Північна Ківу)озброєні люди зґвалтували понад 300 осіб за чотири дні. Amnesty International також документально підтвердила жахливі наслідки зґвалтувань в інших зонах конфліктів, таких як Ірак, Сомалі, Дарфур, Нігерія і Південний Судан.
У багатьох місцях саме ті люди, які мали би забезпечувати безпеку суспільства, нападають на жінок і дівчаток. У Мексиці жінки повідомляли про катування та інші форми насильства, такі як: удари електричним струмом по геніталіях, обмацування грудей і зґвалтування предметами, – під час арештів і допитів поліцією та збройними силами в рамках «війни з наркотиками» у країні. Рівень убивств жінок різко зріс протягом усього десятиліття, і мексиканська влада не змогла вжити ефективних заходів для вирішення проблеми гендерного насильства.
7 квітня 2011 року стався справжній прорив, коли Комітет міністрів Ради Європи прийняв Стамбульську конвенцію про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству, у розробці якої брала участь і Amnesty International. Нещодавно Швеція та Греція стали одними з небагатьох країн Євройпеського Союзу, які змінили своє законодавство, аби визнати, що секс без згоди – це зґвалтування.
[Із січня 2019 року в Україні зґвалтування також визначається як секс без згоди]
Один із найбільш знакових онлайн-рухів десятиліття, #MeToo, об’єднав мільйони жінок, щоб протистояти сексуальному насильству, домаганням і нападам. #MeToo активізував зміни всюди: від голлівудських студій до віддалених сіл у Непалі й Північній Нігерії.
[До речі, в Україні подібний до #MeToo рух відбувся на рік раніше. 2016 року Анастасія Мельниченко, громадська активістка, феміністка, журналістка, директорка ГО «STUDENA» розпочала флешмоб-соціальну акцію з висвітлення проблеми сексуального насильства над жінками в Україні #яНеБоюсьСказати]
Сексуальні та репродуктивні права
Хоча за останні 25 років близько 50-ти країн змінили своє законодавство, щоб забезпечити більш широкий доступ до абортів, сексуальні та репродуктивні права, лишаються спірними. Одна річ, яка об’єднує всі успішні кампанії з реформування законів про аборти, – це відважність жінок, які публічно вимагають права вирішувати, що відбувається з їхнім тілом.
Репродуктивні права опинилися під загрозою по всьому світу. Спроби ще більше обмежити доступ до абортів викликали загальнонаціональні протести в Польщі. Майже повна заборона або закони, ще більше обмежують доступ до абортів, були введені в кількох штатах США. Відновлення президентом Трампом правила “global gag”, яке блокує Федеральне міжнародне фінансування США для НУО, що надають консультації щодо абортів чи дають направлення до фахівців/-чинь; або ж виступають за декриміналізацію абортів, – стало серйозним ударом для прав жінок у всьому світі. Так само як і спроби адміністрації США прибрати згадки про «сексуальне та репродуктивне здоров’я» із політичних документів високого рівня ООН, схвалених державами-членкинями.
Від Ірландії до Південної Кореї активістки допомогли розвіяти стигму й замовчування, пов’язані з абортами, поділившись своїми історіями. В Аргентині та Польщі більше мільйона жінок пройшли маршами, вимагаючи, щоб їхні голоси були почуті. Тільки за останній рік в Ірландії відкрилися легальні служби щодо абортів, і зараз вони стають реальністю і в Північній Ірландії, завдяки багаторічним кампаніям, які проведили різні ініціативні групи, включно з Amnesty International. Ще більше хороших новин було в Аргентині, де обраний президент Альберто Фернандес пообіцяв, що після вступу на посаду у грудні 2019 року він візьметься за легалізацію абортів.
Права ЛГБТІ
Без сумніву, рух за права ЛГБТІ став більш помітним, ніж будь-коли раніше, але прогрес був неоднозначним протягом останнього десятиліття. У багатьох країнах ЛГБТІ все ще переслідують на вулицях, б’ють, заарештовують, а іноді вбивають просто через те, хто вони є або кого вони люблять.
Одностатеві сексуальні стосунки зі взаємної згоди досі вважаються злочином у 70-х країнах, а смертна кара застосовується як покарання, зокрема, в Ірані, Саудівській Аравії, Судані та Ємені. Іноді ворожість, спрямована проти ЛГБТІ, підігрівається самими урядами держав. Наприклад, у Чечні представники влади були причетні до викрадення, тортур і навіть вбивства людей, що вважаються геями або лесбійками.
Минулого року було зроблено кілька важливих кроків. Знакова Постанова в Індії декриміналізувала консенсуальні одностатеві відносини, ознаменувавши надзвичайно важливий етап у 30-річній боротьбі за права ЛГБТІ-спільноти в Індії. Після прийняття закону 17 травня 2019 року Тайвань став першою країною Азії, де легалізували одностатеві шлюби. А Пакистан прийняв один із найбільш прогресивних законів у світі про права трансгендерних людей і став першою азіатською країною та однією з небагатьох країн у світі, яка легально визналаможливість самостійного визначення гендерної ідентичності.
Але для багатьох ЛГБТІ-людей по всьому світу, яких переслідували, калічили, вбивали, соромили, підпалювали, не пускали до лікарні, уникали, ґвалтували й маргіналізували, попереду ще довгий шлях. Уряди повинні забезпечити захист їхніх прав та викорінення дискримінації за ознакою реальної або передбачуваної сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.
Технологічні гіганти та конфіденційність даних
У цьому десятилітті стався орвеллівський поворот зі зростанням великих технологічних компаній, таких як Facebook і Google, що збирають і монетизують наші особисті дані. Ріст цих компаній, відповідно, спричинив усюдисуще стеження за мільярдами людей і поставив під системну загрозу наші права людини.
Хоча на початку десятиліття ми всі віддалися помилковому відчуттю безпеки, думаючи, що просто ділимося фотографіями з кількома друзями, ставало все більш зрозуміло, що наша інформація може використовуватися як зброя впливу, так і засіб поширення небезпечної дезінформації та онлайн-зловживань. Десять років потому так звана «індустрія впливу» – у вигляді соцмереж, пошуковиків, продавців даних і технологічних компаній, які аналізують наші особисті дані і торгують передбаченнями про інтереси, характеристики і, зрештою, поведінку людей для маркетингу і реклами, – стала однією з найбільших і зловісних загроз сучасному суспільству.
Зараз ми живемо у світі, де підступний контроль над нашим цифровий життям має далекосяжні наслідки, що виходять навіть за межі нашої конфіденційності. Дезінформація й маніпулювання інформацією – це постійне поле битви, що серйозно впливає на нашу свободу переконань, вираження й думки. Згідно з опитуваннями величезна кількість людей кажуть, що вони хвилюються щодо впливу компаній-технологічних гіганток на їхні життя, а також стурбовані тим, що дані розкривають занадто багато інформації про них і часто використовуються державними органами для таргетування окремих груп осіб.
Потрібен час, щоб ризики в галузі прав людини, пов’язані з технологічними гігантами, стали зрозумілі, почасти тому, що громадянське суспільство й технологічні компанії традиційно працювали разом, щоб зберегти інтернет вільним від втручання держави і, отже, від регулювання. Класичний приклад – захист наскрізного шифрування. Ця робота дуже важлива. Але, розглядаючи загрозу правам людини як результат урядового нагляду й цензури, ми якимось чином не змогли повністю усвідомити масштаб загрози, що викликана повсюдною присутністю компанй-технологічних гіганток.
У новому десятиліття відповідальність щодо захисту нас від корпоративних порушень прав людини лежатиме на урядах, включно з забезпеченням дотримання надійних законів про захист даних і ефективним регулювання технологічних гігантів відповідно до міжнародного права прав людини.