European Youth Meeting або EYM – щорічний захід, зустріч амністійної молоді з різних країн Європи. Він існує для знайомства, обміну досвідом, формування спільного бачення Amnesty International та нашої діяльності. Про свій EYM-досвід розповідають дві учасниці зустрічі у 2019-му, активістки Amnesty International в Україні Аня Кудрінова та Дзвінка Щерба.
ДЕНЬ 1
Перший день зустрічі був переважно присвячений знайомству між учасниками та учасницями, які представляли 30 європейських країн, а також організаційною командою, які власне і зробили цей захід можливим.
Ще одним важливим пунктом нашого розкладу була акція, яку ми проводили посеред площі прямо в центрі Брюсселя. Назва акції «Shrinking Space» («Простір, що зменшується») – присвячена тому, що публічний простір – у медіа, на вулиці, в політичній сфері – стає все меншим та небезпечнішим для тих, хто захищає права людини або займається активізмом. Держави та уряди часто не чують закликів молодого покоління, і тому ця акція була можливістю озвучити наші вимоги до них у самому центрі Європи та Європейського Союзу. Для підготовки всі учасники та учасниці мали змогу заздалегідь сформулювати лозунг-звернення до своєї країни, яке висвітлює конкретну проблему або порушення прав людини, характерні для цієї держави. Далі ми переносили звернення на плакати, і вже з ними виходили на вулиці міста. Сама акція була абсолютно мовчазною – ми утворили собою ланцюг у формі прямокутнику й так стояли, зціпившись руками і тримаючи плакати перед собою. У цьому місці проходило багато людей – туристів і місцевих – вони були дуже зацікавленими тим, що відбувається, обходили навколо всіх нас, щоб прочитати всі звернення, було видно, що деяким спостерігач(к)ам дуже відгукувалися певні меседжі. У перші ж хвилини акції до нас підійшли четверо чоловіків і спитали українською, чи ми з України (напевно впізнали нас по вишиванках) і що це за акція. Після пояснень, вони поділилися, що самі родом з Івано-Франківщини, дуже раді зустріти нас тут, а також побажали успіхів у нашій правозахисницькій діяльності.
Вечеря того дня теж була незвичайною – її для нас підготувала кулінарна організація #WeExist, що працевлаштовує людей з Сирії, які постраждали від конфлікту та були змушені переїхати в Бельгію. Їжа була дуже смачною, і що особисто мене дуже вразило: всі страви були вегетаріанськими, а переважна більшість – веганськими. Таким чином #WeExist будують культурні мости між сирійськими біженцями та населенням Брюсселя і привертають увагу до проблем з наданням притулку за допомогою своєї неперевершеної кухні.
ДЕНЬ 2
Другий день почався з офіційного привітання EYM очільницями Amnesty International в Бельгії, а далі на нас чекала інформаційна сесія з представницею AI Польща, протягом якої вона розповідала про останні кейси з діяльності їхньої секції. Наприклад, про інформаційну кампанію на підтримку суддів, які намагаються протистояти судовій реформі, що загрожує демократичному ладу країни, і проти кого фабрикують справи. Або ж про кампанію на підтримку 14 польських жінок, які в 2017 році вийшли на контракцію до Маршу до Дня польської незалежності з банером «Стоп фашизм», були затримані поліцією й звинувачені в незаконному протесті. Після зустрічі ми також мали можливість написати листи підтримки та солідарності для суддів в Польщі, які зараз зазнають утисків через свою позицію.
Два наступні воркшопи були паралельними, тобто можна було обрати одну тему з двох, які відбувалися одночасно. Ми з Дзвінкою вирішили розділитися, щоб почути якомога більше корисної інформації, тому я обрала «Governance at AI» та «Self care», а Дзвінка – «Інтерсекційність» та «Amnesty’s Next Global Strategy».
Аня: Воркшоп «Governance at Amnesty» був дійсно цікавим для мене, адже я не так багато знала про те, як саме працюють різні структури організації на глобальному рівні – тому тепер маю набагато краще розуміння різниці, наприклад, між українським «національним офісом», німецькою «секцією» або російським офісом Міжнародного Секретаріату (усі три згадані форми передбачають різні формати існування та присутності Amnesty International у країні, різну залученість місцевого населення, а також різний статус всередині глобальної структури Amnesty). Крім того, я дізналася про те, як в Європі працює система колективного прийняття рішень щодо майбутніх напрямків діяльності кожної секції, а також для Amnesty загалом на глобальному рівні (існує, наприклад, Глобальна асамблея, Global Amnesty Meeting, захід, що також проводиться щороку і об’єднує членів правління та директорів/директорок Amnesty з усього світу. Цього року Глобальна асамблея відбулася в Йоганнесбурзі в серпні, директорка AI в Україні Оксана Покальчук підіймала там питання кримськотатарського правозахисника Еміра-Усеїна Куку).
Воркшоп «Self care» виявився дуже практичним – учасники та учасниці говорили про власні досвіди саме активістського вигорання та про ситуації і симптоми, які вони пов’язують з ним; про те, що їм допомогло та продовжує допомагати, які практики догляду за собою вони застосовують. Також ми створили особистий «Self care safety plan» з покроковою інструкцією конкретних дій для ситуацій тривожності, стресу або симптомів вигорання.
Дзвінка: На першому моєму воркшопі ми вже за доброю традицією тренінгів, присвячених питанням дискримінації, обговорили поняття інтерсекційності, проаналізували, за якими ознаками взагалі можуть дискримінувати людину (раса, етнічність, сексуальна орієнтація, гендер, віросповідання, інвалідність тощо) і як дискримінація «інакших» поєднується з поняттям норми у суспільстві. Наприклад, дискримінація жінок або трансгендерних чи небінарних людей, коли «за замовчуванням» передбачається, що нормою з більшістю привілеїв буде чоловік. Крім того, учасни_ці воркшопу могли поділитися власним досвідом зіткнення з дискримінацією і проаналізувати у невеликих групах свої привілеї. Незважаючи на те, що це було абсолютно нове середовище, мені було легко ділитися власним досвідом, і в нас вийшла дуже затишна розмова. «Я тепер розумію, наскільки я щаслива і привілейована», – чомусь найбільше я запам’ятала саме ці слова однієї з учасниць воркшопу. Після завершення ми всі, сповнені критичності та нового досвіду, пішли на кава-брейк.
На воркшопі Amnesty’s Next Global Strategy я разом з іншими учасниками та учасницями змогла відчути себе впливовою активісткою, яка здатна вплинути на подальшу діяльність Amnesty. Якщо серйозно, ми всі змогли обговорити ті аспекти прав людини, які, на нашу думку, мають бути включені до наступної стратегії дій Amnesty і які є основні проблеми та виклики для правозахисної діяльності. Найважчим було питання про те, що слід виключити з діяльності Amnesty і передати іншим організаціям. Моя група так і не дала відповіді на це питання, адже всі виступили проти розстановки прав людини за пріоритетністю. Загалом звучало багато цікавих пропозицій: фокус на освіті з прав людини, продовження боротьби проти домашнього насильства, стеження за свободою слова і дотриманням права на мирні зібрання, забезпечення прав людини у діджитал-сфері і навіть питання екології. Стомлена від обговорень, але рада долученню до прийняття рішень, я пішла на знайомство зі своєю командою і традиційну вечірню рефлексію про враження від дня.
ДЕНЬ 3
Перша половина третього дня була зайнята сесіями з Skillshare – ми об’єдналися в команди і мали п’ять тем, щодо яких могли обмінятися досвідом (використання соціальних медіа для поширення акцій, залучення нових людей в організацію, лідерство та групова динаміка, ідеї та реалізація кампаній та акцій, (недостатня) залученість молоді до прийняття рішень в Amnesty). Особливо цікавими для мене були такі ідеї для акцій та кампаній: координовані фото-акції в інстаграмі та на фейсбуці (Норвегія – про біженців), Національний день акцій (Великобританія – усі молодіжні групи вийшли на акції в один день + соціальні мережі), AmnesTEA (активістські зустрічі/акції у формі чаювання та обговорення важливих тем), Jamnesty (поєднання музичного заходу та активістської тематики), кінопокази фільмів на тему прав людини та подальші дискусії (щось схоже є у Києві в Центрі громадянських свобод).
Для акції на підтримку населення Судану учасників та учасниць заздалегідь попросили взяти з собою сині футболки згідно з онлайн акцією #BlueForSudan. Ми вивчили три слова арабською – hureya (свобода), salam (мир), adala (справедливість), які і стали гаслом акції. Стоячи на маленькій площі біля нашого хостелу, уся група голосно вигукувала слова, через що місцеві жителі, які були дуже здивовані цим заходом, викликали поліцію. Проте жодних проблем з офіцерами
не виникло 🙂
Також була запланована екскурсія по місцях, пов’язаних з біженцями в Бельгії. Загалом ми відвідали чотири місця: вокзал «Брюссель Північний», який зазвичай є першим, що бачать в Бельгії біженці або люди, які мігрують далі на Захід. Деякі з них залишаються жити там до встановлення свого статусу. Другим місцем був Парк Максиміліана, і він вразив мене найбільше. На відстані буквально декілька сотень метрів від вокзалу ми побачили абсолютно іншу картину: зелені галявини парку заповнені людьми, що лежать або сидять на рушниках, – переважно це молоді темношкірі чоловіки, які тікають з Судану, Афганістану, Еритреї, Конго, де економічна або соціальна ситуація не дозволяє заробляти на життя, тому вони шукають кращого у Європі. Ці люди звертаються за статусом біженця в Бельгії або ж чекають шансу мігрувати далі, а поки він не підвернеться живуть в нелюдських умовах: одяг сохне на паркані парку, їжу двічі на день привозять місцеві НГО, і за нею, як і за водою, постійно потрібно стояти в черзі. Таке видовище трохи далі від центру столиці Європейського Союзу дійсно дуже шокує і засмучує: височезні будівлі європейських установ просто не пов’язуються з парком, де люди живуть просто неба 12 місяців на рік. Далі ми відвідали центр, де обробляють та розглядають заявки новоприбулих на статус біженця/ки або шукача/ки притулку та офіс НГО «Refugeework Flanders», яка інформує останніх про їхні права та можливості у Бельгії. В їхньому офісі ми почули особисту історію біженки з Сирії і про те, як протягом п’яти років вона шукає політичного притулку вже в четвертій країні –спочатку в Угорщині, далі Норвегії, Австрії і зараз Бельгії. Я впевнена, що її історія, а особливо те, з якою легкістю вона розповідала про жахливі події, шокувала всіх нас.
ДЕНЬ 4
Четвертий день був дуже насичений активностями. Спочатку ми мали змогу послухати про європейське лобіювання від імені правозахисників. Я трохи більше дізналася про політичні інституції Євросоюзу та їхні конкретні функції, а також до кого варто звертатися з якими саме запитами. Ми також говорили про важливість лобіювання від імені правозахисників/ць у своїх державах та на національному рівні держав-членкинь ЄС.
Після того мали зустріч з бельгійськими екоактивістками, які є делегатками молоді до ООН з питань навколишнього середовища та клімату, а також авторками декількох екологічних ініціатив у своєму ком’юніті.
Наступною стала Best practices session, – із назви зрозуміло, що протягом неї усі охочі могли представити назагал найкращі практики зі свого досвіду. Дзвінка чудово презентувала Facebook-спільноту «Права жінок=права людини».
Інші практики включали:
- створення відео для поширення інформації щодо згоди на секс та превенції сексуального насилля
- кампанію, спрямовану на прийняття Данією законодавства, заснованого на згоді «Let’s talk about YES». У школі молодіжна група протягом декількох місяців пропонувала всім охочим випити чаю, показувала відео з порівнянням згоди на чай та секс, а також говорила про важливість згоди на секс та зміни законодавства
- вечері з біженцями в різних ком’юніті в Ірландії
- Національний день акції в Великобританії (15 березня в 2019), цього року присвячений темі «Families Together» – того дня усі ланки молодіжного руху Емнесті в Британії вийшли на маленькі акції в своїх містах/школах/університетах
- кампанія щодо репродуктивних прав у Північній Ірландії
- Жива Бібліотека для шкіл в Чеській Республіці (дуже цікавий та ефективний інструмент HRE) – перед зустріччю з «книгами», які представляють якусь меншину (мігрант(к)и, біженці/ки, ром(к)и, ЛГБТК+, ВІЛ+), учнівство створює mindmap з їхніми уявленнями про кожну «книгу», а вже після «читання» обговорюють, чому саме так вони уявляли собі цих людей і чи це справдилось.
Наступним завданням для нас стало планування та власне проведення акції на одну з чотирьох тем – Свобода слова в Європі, права ЛГБТІ, право на аборт, екологічні права. У результаті командної роботи кожна група за годину створила контент, який можна поширювати в соціальних медіа для привертання уваги до цих проблем.
Останнім заходом дня стало шоу «Amnesty має талант», на якому кожна команда мала змогу представити свій номер, якось пов’язаний із темою прав людини або EYM’19. А після виступів на усіх чекала вечірка («яка випадково співпала з моїм днем народження, так що того вечора я була аж вдвічі щасливіша» – Аня), бо не варто забувати про правило «work hard – play hard» 🙂
ДЕНЬ 5
П’ятий та останній день EYM був присвячений рефлексії щодо того, чому ми навчились, що побачили і як відчували себе протягом цих днів у Брюсселі. Також декілька активностей були спрямовані на те, щоб навіть після повернення на Батьківщину, усі ми відчували себе частиною ком’юніті EYM, могли звертатися до інших за підтримкою або поширювати свої акції/кампанії на міжнародному рівні. Після них ми, втомлені, натхненні та трошечки сумні від прощання, почали дорогу додому, пообіцявши собі та іншим, що це лише наша перша зустріч на шляху активізму за права людини.
