Спроби Росії та де-факто влади фізично відмежувати території Абхазії та Південної Осетії/Цхінвалі, що відкололися, від решти Грузії, призвели до жорстких обмежень свободи пересування та інших порушень прав людини. Унаслідок цього сім’ї розділені колючим дротом, відрізані від засобів до існування та ризикують власною свободою щоразу, коли перетинають кордон.
Дослідження «За колючим дротом: наслідки бордеризації для прав людини у Грузії» відображає руйнівний вплив зусиль російських сил і де-факто влади встановити «міжнародний кордон» по спірній межі: колючий дріт, огорожі, рови та інші фізичні бар’єри розділили громади і відрізали селян від сільськогосподарських угідь, водних джерел, релігійних святинь і навіть сімейних поховань.
«Цими свавільними заходами буквально придушують життя. Щороку сотні людей стикаються з безпідставними затриманнями при спробі перетнути межу, аби лише побачити родичів, обробити свої посіви чи звернутися за медичною допомогою. Цілі громади відрізані від життєво необхідних джерел прибутку та інших важливих аспектів свого життя. Ці люди покарані винятково через те, де їм доводиться жити», — зазначила Марі Стразерс, директорка Amnesty International у Східній Європі та Центральній Азії.
«Росія здійснює фактичний контроль над Абхазією і Південною Осетією / Цхінвальським регіоном і як така повинна поважати свої зобов’язання за міжнародним гуманітарним правом і дотримуватися прав людини на цих територіях
Поділ громад, знищення засобів до існування
Російські війська розмістилися як в Абхазії, так і в Південній Осетії / Цхінвальському краї без згоди Грузії після конфлікту в серпні 2008 року.
У 2011 році російські сили почали так званий «прикордонний» процес, щоб перетворити адміністративну лінію кордону (AЛК) — що часто є просто пунктирною лінією на карті — на фізичний бар’єр, що розділяє Абхазію та Південну Осетію/ Цхнівальський край з одного боку і підконтрольну Грузії територію — з іншого.
Давіт Ванішвілі, 85-річний чоловік з села Хурвалети, яке розділили під час «процесу розмежування», повідомив Amnesty International, як російські військові поставили його перед вибором у 2013 році — залишитись у своєму домі в Південній Осетії / Цхинвальському регіоні або переїхати й до кінця життя лишитися переміщеною особою на підконтрольній Тбілісі території.
Він вирішив залишитися, але тепер розлучений зі своєю сім’єю та друзями. Він та його родичі опиняються під загрозою бути затриманими щоразу, коли намагаються пройти крізь огорожу під покровом темряви, щоб отримати пенсію, ліки та інші товари на грузинській стороні.
«До мене прийшли російські військовослужбовці і сказали, що це вже не Грузія. Того ж дня вони почали встановлювати паркани навколо мого подвір’я. Я більше не можу потрапити до інших частин села або країни», — розповів Amnesty International Давіт Ванішвілі.
«Прикордонна» територія AЛК вплинула на громади всіх етнічних груп з обох сторін.
За даними грузинської влади, станом на кінець 2018 року щонайменше 34 села були розділені парканами, встановленими російськими силовиками. За оцінками, від 800 до 1000 сімей втратили доступ до своїх сільськогосподарських земель.
Амірану Гугутішвілі, 71-річному фермеру в селі Гугутянкарі біля Південно-Осетинського / Цхінвальського регіону AЛК, довелося стати цілковито залежним від соціальних виплат з 2017 року, коли він втратив доступ до свого яблуневого саду.
«Щороку я збирав зі свого саду більше сотні ящиків яблук і продавав їх. Для моєї сім’ї цих грошей вистачало або вижити. З 2017 року я не маю доступу до свого саду. Російські військовослужбовці встановили там знак державного кордону. Іноді я підхожу, щоб поглянути на свої яблуні хоча б крізь паркан», — розповів Аміран Amnesty International.
Закриття пунктів перетину вдарило по торгівлі
Процес «розмежування» призвів до закриття кількох офіційних пунктів перетину між Південною Осетією / Цхінвалі та Абхазією. Згубного впливу зазнала транскордонна торгівля, і, як результат, — соціально-економічна ситуація у розділених громадах, оскільки місцеві виробники втратили доступ до найближчих ринків», — зазначила Марі Стразерз.
Село Хурча на абхазькому боці річки Інгурі, що відокремлює відколотий регіон від решти території Грузії, колись було місцевим торговельним центром, завдяки пункту пропуску. У березні 2017 року його закрили, що спонукало деяких мешканців переселитися на територію, підконтрольну Тбілісі.
«Наше село перетворилося на глухий кут — як і наше життя», — розповів 85-річний житель Хурчі.
Російські та, де-факто, місцеві органи влади вважають незаконним перетин кордону, що здійснюється не на визначених пунктах, і без відповідних документів, які часто важко забезпечити. Це призводить до того, що сотні людей безпідставно затримують щорічно, деякі з них, за повідомленнями, були побиті та зазнали іншого жорстокого поводження під час перебування під вартою.
“Російська влада і де-факто місцева влада територій, що відкололися, повинні знову відкрити раніше закриті пункти перетину і спростити пересування та пов’язані з цим обмеження для місцевих, які мешкають поруч із адміністративною лінією. Обмеження свободи пересування дозволене винятково у випадку реальних загроз безпеці”, – сказала Марі Стразерз.
Окрім того, Amnesty International закликає Грузію надавати необхідну підтримку сім’ям, чиї економічні, соціальні та культурні права постраждали внаслідок «розмежування», у тому числі тим, хто втратив доступ до своїх засобів до існування.
Передумови
Загальні політичні питання, що лежать в основі військових дій у 1990-х і 2000-х роках між Грузією, Росією та двома відмежованими регіонами, є важливими і тривають, але виходять за рамки нашого дослідження.
Інформація базується на 150 свідченнях, зібраних під час поїздок до Грузії у березні та липні 2018 року, а також червні 2019 року. AmnestyInternationalзвернулася до російського уряду, де-факто влади в Абхазії та Південній Осетії / Цхінвалі та уряду Грузії із коротким резюме наших висновків та загроз, пов’язаних із правами людини, надаючи їм можливість відповісти та зробити свій внесок до звіту. Відповідь надійшла лише від Грузії.