Автор: Хізер Макгілл, дослідниця Amnesty International у регіоні Центральної Азії
4 червня 2020
2 квітня близько ста людей в казахському місті Усть-Каменогорськ прокинулися і виявили, що за ніч стали полоненими. Замок на вхідних дверях їхнього багатоквартирного будинку заварили наглухо, вийти з будівлі було неможливо, і люди почали панікувати, коли зрозуміли, що не зможуть дістатися до роботи.
Це був не просто жарт. Напередодні ввечері жінку, що мешкала в цій будівлі, госпіталізували з симптомами COVID-19. Місцева влада на це вирішила заточити її сусідів/-ок, які нічого не підозрювали, а також поставити поліцію патрулювати будинок. Ті, хто пізно поверталися додому з роботи, не змогли потрапити додому й були вимушені спати у своїх машинах.
«Не було ніяких пояснень, нічого», – каже Олексій, який мешкає в цьому будинку разом із дружиною й бабусею. – «Ми були там у пастці протягом 14 днів».
На наступний день, за словами Олексія, у коридорі вивісили оголошення про те, що будинок знаходиться на карантині наступні 14 днів.
«Потім приїхали лікарі й обійшли всі 56 квартир, наказавши нам вимірювати температуру. У них був звичайний термометр, і вони протирали його після кожної людини».
Олексій належним чином виміряв собі й бабусі температуру й доповів про результати. Потім йому вручили аркуш паперу, у якому стверджувалося, що будь-кого, хто порушить карантин, притягнутьдо кримінальної відповідальності.
«Згідно з яким законом?» – запитав Олексій. – «Коли ми запитали, лікарі сказали, що нічого не знають, і поліція все пояснить».
Так почалися химерні два тижні для мешканців/-ок будинку. Патрулювання поліції та дезінфекції будівлі тривали.
«Вони обпирскували все: взуття, дитячі візочки, навіть мого кота! Він отруївся, але не смертельно, слава Богу», – розповідає Олексій.
Через те, що їх навіть не попередили, люди не мали достатньої кількості їжі й незабаром покладалися на передачки від родичів/-ок чи благодійних організацій, які дізналися про їхню ситуацію через в соціальні мережі. Місцевий магазин погодився доставляти товари у кредит, а пекарня пожертвувала хліб кожній квартирі.
«Держава, утім, не надавала нічого, вони навіть не надали нам жодної інформації».
Олексій і його сусід(к)и були не єдиними. Аналогічні примусові «карантини» були задокументовані щонайменше у трьох інших містах Казахстану, а також у сусідньому Киргизстані. Повідомлення про це зазвичай з’являються спочатку в соціальних мережах, а потім підхоплюються місцевими новинами, одначе рідко потрапляють до міжнародних ЗМІ.
В Актау, місті на сході Казахстану, відео з соцмереж за 12 квітня зафіксувало, як летіли іскри, коли заварювали двері житлового будинку. За повідомленнями місцевих ЗМІ, через кілька днів чоловік зламав хребет після того, як вистрибнув із вікна третього поверху –очевидно, він був у гостях у рідних, коли його забарикадували. У своєму акаунті в Instagram адміністрація Актау спростувала факт заварювання дверей будівлі.
Тим часом у киргизькому місті Караколе багатоквартирний будинок був опечатаний на кілька днів після того, як чоловік, що пізніше захворів, запросив сусідів до своєї квартири. Коли він відмовився назвати їхні імена, на карантин помістили всю будівлю.
Ці заходи є довільними, непропорційними і порушують міжнародне право, оскільки вони замінюють одну загрозу здоров’ю та безпеці (COVID-19) іншими (пожежа, відсутність доступу в екстрених медичних ситуаціях і т.д.). Вони також служать нагадуванням про корупцію й нехтування правами людини, із якими стикається населення цих країн, що рідко отримують увагу міжнародної спільноти.
Як у Казахстані, так і в Киргизстані влада використовувала COVID-19 як привід для розправи з опонентами й подальшого обмеження свободи вираження думок і асоціацій. Наприклад, 17 квітня Казахстанська поліція заарештувала правозахисника Алнура Ілляшева за те, що він розкритикував відповідь уряду на пандемію в соціальних мережах. Потім поліція навідалася з залякувальними візитами до його родичів/-ок, викликавши у його доньки-підлітки напад паніки.
Ув’язнені піддаються особливому ризику захворіти на COVID-19, оскільки важко дотримуватися рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я щодо гігієни та соціального дистанціювання в часто переповнених умовах в’язниць і центрів попереднього ув’язнення. Правозахисник Азімжан Аскаров наразі відбуває довічне ув’язнення через ряд сфабрикованих звинувачень. Аскарову 68 років, у нього проблеми з серцем і диханням, що піддає його серйозному ризику, якщо він заразиться вірусом у в’язниці. Твердження Аскарова про те, що він піддавався тортурам в ув’язненні, так ніколи й не розслідувалися.
Amnesty International вважає Азімжана Аскарова в’язнем совісті і закликає негайно його звільнити. Ув’язнені в слідчих ізоляторах не мають можливості бачитися зі своїми адвокат(к)ами через COVID-19 і перебувають в особливо переповнених камерах.
Забарикадування людей у їхніх домівках – це всього лише найбільш нещодавній прояв надмірного тиску з боку держав, які вважають свободу слова злочином, а права людини – незручністю. У цьому контексті не дивно, що казахстанська влада відреагувала на критику запереченнями та плутаниною. Олексій каже, що жінка, яка захворіла, зрештою, мала негативний результат тесту на COVID-19: « у неї була пневмонія. Усе це було марно, але ніхто в цьому не зізнавався».
Мешканців/-ок будинку остаточно звільнили через 14 днів, після закінчення терміну дії карантину. Але справжня свобода лишається недосяжною в Казахстані, де за висловлення своєї думки ви все ще можете опинитись у в’язниці.
Казахстан і Киргизстан – маловивчені країни на Заході; навіть ЄС описує їх як «забуті». Шокуючі заходи, прийняті для стримування COVID-19, повинні поставити Киргизстан і Казахстан на карту й посилити контроль за ситуацією з правами людини на місцях.