Уряди найбагатших країн світу фактично прирікають мільйони людей на голод, засуху і вимушене переміщення, продовжуючи підтримувати індустрію викопного палива, – заявила сьогодні Amnesty International. У новому брифінгу організація засуджує невдачі світових урядів захистити права людини від зміни клімату й пояснує, як законодавство в галузі прав людини може допомогти притягнути до відповідальності владу й компанії.
Напередодні саміту лідерів країн Великої сімки (11-13 червня) Amnesty підкреслила, що країни-членкині Великої сімки як і раніше субсидують вугільну, нафтову та газову промисловсоті й не мають надійних планів почати значне скорочення всіх видів викопного палива протягом цього десятиліття. Уряди Великої сімки взяли на себе зобов’язання досягти нульового рівня викидів вуглецю до 2050 року, але жоден не представив адекватної стратегії скорочення викидів до 2030 року – року, до якого світові викиди повинні бути скорочені вдвічі, щоб запобігти найгіршим кліматичним сценаріям.
«Безперспективні кліматичні плани, представлені країнами Великої сімки, порушують права людини мільярдів людей. Це не адміністративні невдачі, це нищівний масовий наступ на права людини», – сказала К’яра Лігуорі, радниця Amnesty International із прав людини та екологічної політики.
«Велика сімка та інші багаті промислово розвинені країни історично виділяли найбільше вуглецю й несуть найбільшу відповідальність за кліматичну кризу. Вони також мають найбільші ресурси для вирішення цієї проблеми, але їхні стратегії до сьогодні були неадекватними відповідно до рівня загрози, а їх підтримка інших країн була скупою.
На саміті лідерів Великої сімки уряди повинні взяти на себе зобов’язання беззастережно відмовитися від усіх видів викопного палива якомога швидше й максимум до 2030 року, наскільки це технічно можливо. Вони повинні запровадити жорсткі правила, які вимагатимуть від бізнесу переходу на відновлювані джерела енергії, і припинити використовувати наші податки для субсидування смертоносної галузі викопного палива», – наголосила К’яра Лігуорі.
Amnesty International закликає всі уряди прийняти й реалізувати амбітні національні кліматичні плани, що відображатимуть їхні рівень відповідальності і потенціалу. Багаті промислово розвинені країни, включно з усіма країнами-членкинями Великої сімки, повинні досягти нульових викидів вуглекислого газу до 2030 року або ж якомога швидше. Країни з середнім рівнем доходу з великим потенціалом, як-от Китай і Південна Африка, повинні прагнути скоротити викиди вдвічі до 2030 року або якомога швидше й досягти нульового рівня до 2050 року. Інші країни з середнім і низьким рівнем доходу повинні прагнути досягнути нульового рівня до 2050 року.
Усі держави повинні також забезпечити справедливий перехід для працівників/ць і громад, яких торкнулася зміна клімату і процес декарбонізації, вживши заходів щодо скорочення масштабів бідності та усунення нерівності у здійсненні прав людини. Це включає, зокрема, пріоритетний напрямок інвестицій у відновлювані джерела енергії, що були вироблені соціально відповідально, а також соціальний захист і підтримку створення нових, екологічних і гідних робочих місць.
Наші права спалюють
Новий брифінг політик Amnesty International «Припиніть спалювати наші права!» містить великий правовий і етичний план того, що держави й корпорації повинні зробити для подолання кліматичної кризи, надання допомоги з адаптації постраждалим від переходу й забезпечення відшкодування заподіяної шкоди. У брифінгу продемонстровано, як законодавство у сфері прав людини може направляти уряди, компанії та активістів/ок у боротьбі з кліматичною кризою. У всьому світі право у сфері прав людини все частіше використовується для притягнення урядів і компаній до відповідальності за їх нездатність впоратися зі зміною клімату.
Відповідно до міжнародного права прав людини всі держави повинні зробити все можливе, щоб якомога швидше скоротити викиди, але брифінг Amnesty містить численні приклади невиконання урядами цього зобов’язання.
Наприклад, із країн Великої двадяцятки, на частку яких у сукупності припадає майже 80% глобальних викидів парникових газів, тільки сім представили в ООН цільові показники зі скорочення викидів до 2030 року. Усього цього наразі недостатньо, щоб підтримувати світовий рівень підвищення температури нижче 1,5 градусів.
Насправді підтримка галузі викопного палива практично не слабшає з моменту, коли Паризької угоди набула чинності. Під час пандемії багато країн Великої двадцятки надали безумовні заходи економічного стимулювання компаніям, що працюють на викопному паливі, і авіаційним компаніям, незважаючи на те, що вони прекрасно знали, що субсидування цих галузей завдасть шкоди мільйонам людей.
Багатші держави зобов’язані надавати допомогу країнам із нижчим рівнем доходу, зокрема шляхом надання адекватного фінансування для підтримки переходу на відновлювані джерела енергії, захисту людей від шкідливого впливу клімату та відшкодування збитків. Тут вони теж зазнали невдачі. Наразі щонайменше три чверті міжнародного кліматичного фінансування надавалося у вигляді позик, а не грантів. Це означає, що країни з нижчим рівнем доходу повинні використовувати власні ресурси для покриття пов’язаних із кліматом витрат, покладених на них іншими, що суперечить зобов’язанням із міжнародної допомоги.
Справедливий перехід
Брифінг Amnesty International також підкреслює важливість справедливого переходу, який захищатиме права людини. Занадто багато урядів намагаються використовувати короткі шляхи, які посилять нерівність, надмірно покладаючись на недоведені технології або механізми торгівлі вуглецем, деякі з яких самі по собі можуть мати катастрофічні наслідки для прав людини. Наприклад, великомасштабні ферми з вирощування біопалива для видалення вуглецю з атмосфери та природоохоронні проекти у країнах Глобального Півдня для компенсації викидів більш багатих країн можуть вплинути на продовольчу безпеку, засоби до існування й доступ до землі мільйонів людей.
Декарбонізація економіки має вирішальне значення, але без адекватних гарантій прав людини заходи щодо пом’якшення наслідків можуть завдати додаткової шкоди групам, які вже стикаються з дискримінацією та маргіналізацією. Окрім того, більшість технологій наразі не здатні гарантувати стабільного скорочення викиді і покладатися на їх майбутній розвиток небезпечно.
«Вразливі групи не повинні розплачуватися за бездіяльність багатих урядів і їх потурання індустрії викопного палива. Немає коротких шляхів до порятунку планети й людства. Єдиний варіант – швидко покінчити з ерою викопного палива. У нас можуть бути права людини або викопне паливо – ми не можемо мати і те і інше», – наголосила К’яра Лігуорі.