Польська влада повинна перебрати відповідальність за прийом людей, що евакуюються з України, із волонтерської спільноти на себе. А також вжити заходів, аби вирішити хаотичну й небезпечну ситуацію в Польщі й гарантувати, що люди, які тікають від збройного конфлікту, не стикнуться з подальшими перепонами, – заявила Amnesty International після того, як завершила 10-денний візит до країни.
Кількість біженців/ок у межах Європи, сягнула безпрецедентного числа з часів Другої світової війни, причому більшість із них припадає на Польщу. Готовність польських волонтерів/ок допомогати цим людям, була неймовірною. Цьому сприяв набагато більш відкритий підхід уряду до людей, що тікають з України, що суперечить політиці стримування та ізоляції, яку вони застосовували до людей, які рятувалися від інших конфліктів і в’їжджали до Польщі через Білорусь. Підтримка, яку НУО і волонтер(к)и зараз надають людям, що тікають з України, раніше була ускладнена і криміналізована на кордоні з Білоруссю. Основне навантаження через надання допомоги людям, які залишають Україну, значною мірою лягло на плечі звичайних громадян(ок), неурядових організацій та муніципалітетів, що призвело до величезних проблем.
«Солідарність, виявлена волонтер(к)ами в Польщі, була неймовірною, але без прийняття центральною владою відповідальності й узгодження їхній дій люди, які потребують захисту і допомоги, можуть опинитися у ще складнішій ситуації. Люди, що біжать з України, прагнуть отримати достовірну інформацію про житло, транспорт і свій правовий статус, але без відповідної координації вони можуть бути позбавлені предметів першої необхідності, а також постраждати від переслідувань чи шахрайства. Польський уряд повинен тепер вжити заходів, щоб впоратися з цими викликами і гарантувати безпеку людей», – Нільс Муйжніекс, регіональний директор Amnesty International по Європі.
Волонтерська спільнота активізувалася
Тисячі волонтерів/ок надавали й продовжують надавати допомогу людям на польських кордонах з Україною та на залізничних вокзалах. Вкючно з харчуванням, житлом, перекладом і безкоштовним транспортом по всій Європі.
Волонтер(к)и були набагато більш помітні і активні, ніж державні органи, у всіх місцях, які відвідала Amnesty International, включно з пунктами прийому в безпосередній близькості від Медики, основного пункту перетину кордону, який використовують люди, що евакуюються з України, і Корчової (Хала Київська), А також у центрах прийому і на залізничних станціях в Перемишлі та Варшаві.
Однак покладатися на волонтерську спільноту в довгостроковій перспективі недоцільно, і центральний уряд повинен діяти швидко, щоб забезпечити належну реєстрацію, довгострокове проживання, психосоціальну підтримку, транспорт та іншу допомогу.
Незважаючи на похвальні зусилля волонтерської спільноти, зберігаються серйозні прогалини, зокрема в наданні інформації про правовий статус людей. Відсутність такої інформації викликає значну тривогу, особливо серед тих біженців/ок, які не є громадян(к)ами України, і уряд повинен надавати інформацію всім людям, які залишають Україну, щодо їх правового статусу в Польщі або можливостей регулярно переїжджати до інших країн ЄС.
«Багато неукраїнських людей, зокрема ті, хто потребують міжнародного захисту, не впевнені у своєму статусі в Польщі. До всіх, хто біжить від конфлікту, необхідно ставитися гуманно і надавати можливості продовжувати своє життя, незалежно від їх паспорта», – наголосив Нільс Муйжніекс.
Захист людей, що тікають з України, від грабіжницьких злочинів і насильства
Відсутність державного втручання також робить тих, хто тікає з України, більш вразливими до насильства й торгівлі людьми. Amnesty International відвідала кілька пунктів тимчасового прийому, зокрема в Перемишлі («Центр Теско») і Корчові (Хала Київська), недалеко від кордонів з Україною. Вони були організовані для того, щоб полегшити подальше транспортування якомога швидше, часто покладаючись на приватних осіб, які пропонують такий транспорт і/або житло.
Волонтер(к)и щосили намагалися зареєструвати новоприбулих. Але без формальних процедур для їх реєстрації та відстеження жінки, чоловіки й діти, які втекли з України, особливо ті, хто не говорить польською або англійською, потенційно піддаються ризику зловживань з боку людей або злочинних угруповань, які прагнуть скористатися хаотичною ситуацією.
Делегація Amnesty International на власні очі спостерігала за тим, як люди прибували до Польщі, і негайно зверталися за допомогою до всіх, хто хотів допомогти. Особливу заклопотаність викликають повідомлення про гендерне насильство щодо жінок і дівчаток. Повідомлялося, що поліція Вроцлава заарештувала 49-річного поляка, який імовірно вчинив сексуальне насильство над українською жінкою, яку він запропонував прийняти у своїй квартирі після того, як вона втекла з України.
Польські правозахисні організації також заявили, що вони отримують повідомлення про додаткові випадки сексуального насильства, які залишаються конфіденційними. Вони стурбовані тим, що люди, які залишають Україну, зокрема діти без супроводу, можуть стати жертвами торгівлі людьми.
«Діти в’їжджають до Польщі з України, але влада не реєструє, у кого багато з них проживають. У деяких випадках батьки відправляють їх до рідних у Польщі. В одному випадку 11-річна дівчинка подорожувала зі своїм дядьком, але дядька зупинили на кордоні, тому далі вона їхала одна», – розповіла Ірена Давид-Ольчик, президентка ГО «Ла Страда».
Кароліна Вежбінська з Homo Faber повідомила в поліцію, що жінка підходила до жінок і дітей, які прибувають на залізничний вокзал Любліна, пропонуючи гроші, якщо вони віддадуть їй свої паспорти. Співробітники/ці її організації також спостерігали, як чоловіки в Любліні агресивно підходили до жінок, які приїжджають з України, і пропонували їм транспорт і житло.
Amnesty International закликає до введення стандартизованої інституційної системи реєстрації місцезнаходження, складу сім’ї та місця призначення тих, хто біжить, а також особистості людей, що пропонують їм транспорт або житло.
Дискримінація в Україні
Воєнний стан в Україні забороняє чоловікам у віці від 18 до 60 років залишати країну. Таким чином, люди, які залишають Україну, – це переважно жінки й діти.
Ці обмеження спричиняють особливо проблематичний вплив на чоловіків із інвалідністю й чоловіків, які несуть одноосібну відповідальність за своїх дітей. Деяким чоловікам з інвалідністю та певними медичними документи було дозволено покинути країну. Однак на практиці це відбувається не завжди.
«Мій син втратив одну руку і слух у зоні попереднього конфлікту. Ми їхали в одній машині з ним і моїм чоловіком, але українські прикордонники пропускали тільки жінок. Мій син офіційно [визнаний] людиною з інваліністю, яку отримав у війні, він офіційно не може працювати, але його все одно не пропустили», – розповіла Софія, перукарка з Дніпра. Вона і дві жінки, які подорожували з нею, також розповіли, що бачили, як багатьох інших чоловіків зупиняли українські прикордонники. «Один чоловік подорожував зі своїми двома дітьми, може, віком п’ять і один років, і йому відмовили. Він виглядав так, ніби в нього не було дружини, може, він був вдівцем. Українські прикордонники сказали, що вони [прикордонники] можуть забрати дітей, але не його».
Amnesty International також поговорила з 27 громадян(к)ами не України, які втекли після російського вторгнення, зокрема з багатьма іноземними студент(к)ами й людьми, які жили в Україні до 20 років. Люди відмінного від білого кольору шкіри, зокрема чорношкірі, повідомляли про те, що при спробі покинути Україну вони піддавалися дискримінації та насильству з боку українських силовиків.
Багато повідомляли про дискримінаційне поводження як при спробі сісти в потяги або автобуси, так і поблизу прикордонних пунктів пропуску, у той час як деякі детально описували фізичну і словесну агресію з боку українських силовиків і волонтерів/ок.
Люди з ряду країн Африки, Близького Сходу і Південної Азії розповіли, як українські сили і персонал неодноразово заважали їм сісти в потяги, що прямували до Польщі, на залізничному вокзалі Львова. Їм було сказано, що необхідно приділяти пріоритетну увагу жінкам і дітям, але, як повідомляється, у деяких випадках жінкам з Африки і Південної Азії також не дозволялося сідати в поїзди.
«Деякі стикаються з расизмом, деякі ні, це залежить від кольору шкіри та статі. Мій чорношкірий друг стикнувся з расизмом… є межа, якщо ви українець, то її легко перетнути, якщо ні, то це займе багато часу. Прикордонники застосували палицю до мого друга, він був поранений», – Білал, 24-річний студент з Пакистану.
Захист кожної людини від дискримінації в Польщі
У той час як Польща та інші європейські країни відкрили свої кордони для людей з України, Польща має сумний досвід поводження з людьми, які прибувають з інших районів конфлікту, приділяючи особливу увагу політиці та інфраструктурі для стримування людей на кордонах.
Іноземці/ки вже потерпали від ненависті й насильства, про що наочно свідчить напад, про який повідомлялося в Перемишлі 1 березня, коли група націоналістів напала на трьох індійських студентів, які щойно прибули з України. Швидше за все, цей випадок мав мотив ненависті.
«Польська влада повинна забезпечити, щоб до всіх людей, які втекли з України, ставилися з однаковим рівнем поваги, щоб захистити їхні права людини і гідність. Расизм, розпалювання ненависті і напади неприпустимі, а винні повинні бути притягнуті до відповідальності», – заявив Нільс Муйжніекс.