Сьогодні, у Міжнародний день протидії гомофобії, трансфобії та біфобії, ми публікуємо інтерв’ю з Сашком, який є представником ЛГБТКІ, людиною з інвалідністю та мешканцем невеликого міста, щоб дізнатися, які проблеми виникають на перетині ідентичностей та життєвих обставин та як Сашко їх долає.
Всі питання, нагадуємо, були надіслані аудиторією нашої сторінки у FB через анонімну форму. Ми публікуємо їх як є, без редагування та перекладу.
1. Яка реакція людини є для вас найприємнішою при більш близькому знайомстві? Тобто коли людина дізнається про вашу орієнтацію, яка її реакція вас не дратує, не ображає?
Коли людина щиро каже, що вона приймає мене чи любить мене таким, яким я є і це аж ніяк не відіб’ється на нашій дружбі. Більшість моїх друзів спокійно сприйняли мій камінг-аут, тому що вони на той час уже добре знали мене як друга чи колегу по роботі, окрім орієнтації звичайно ж)) Я доволі пізно, як на мене, зробив камінг-аут. Деякі сказали, що завжди знали чи здогадувались про мою орієнтацію та мовчали))
2. Чи є якісь складності у пошуку партнера/ки? — це питання зустрічалося двічі, друге звучало як — Чи важко знайти ЛГБТ партнера, коли ти з інвалідністю?
Так, важко. Якщо хочеш знайти партнера для довготривалих стосунків, то це зробити дуже важко. Я не відкрию Америку, якщо напишу, що переважна більшість гомосексуальних хлопців хочуть бачити біля себе здорового, красивого хлопця. Інколи нагадую собі статистику)) Скільки відсотків хлопців зі всього населення є гомо- чи бісексуалами? Скільком відсоткам з тих хлопців подобаєшся ти і скільки з них подобаються тобі? Тут я маю на увазі те, що в кожного свої смаки і вподобання. І це природно. От подивишся на фотографію хлопця і зразу скажеш, чи він в твоєму смаку чи не дуже. І скільки відсотків з тих хлопців, яким подобаєшся ти (поки-що, скажімо, тільки по фотографії), і які подобаються тобі не проти розпочати стосунки з людиною з інвалідністю? Хоча це все, звичайно ж, суб’єктивно. Є різні люди та різна форма інвалідності.
3. Як Ви ставитесь до формулювань «особливі потреби», «обмежені можливості», «інвалід»?
Чесно кажучи, негативно. Людина з особливими потребами«, «обмеженими можливостями» чи «неповносправна» — це, як на мене, дуже абстрактні терміни і, думаю, людина, яка далека від цієї теми в мовному потоці може й не зрозуміти про кого йде мова. Термін «інвалід» французького походження і по-суті мав би бути тільки констатацією факту та в нас він набув негативного відтінку. Для мене найбільш прийнятним є термін «людина з інвалідністю», де перш за все акцент робиться на людині, а не на її інвалідності. Цікаве відео на цю тему:
4. Ви бачите відмінність між собою і «звичайною» людиною?
Так, звичайно ж. Коли йду вулицею, то звертаю на себе увагу, на мене оглядаються. Особливо в сільських місцевостях. На прикладах друзів з інвалідністю та й своїх власних напишу, що є досвід упередженого ставлення в магазинах, при прийомі на роботу. І я зараз не про побоювання чи справиться людина з інвалідністю з об’ємом тієї роботу, яку їй пропонують. Ще й дотепер багато хто думає, що якщо в людини є інвалідність, то в неї обов’язково є, також, психічні проблеми і від неї можна чекати будь-що. Сприйняття людей з інвалідністю змінюється, але дуже повільно.
5. А что приносит больше всего удовлетворения в повседневной жизни?
Наверное, общения с друзьями и заполнения каждого нового дня какими-то событиями. Это то, что запомнится. Я очень люблю путешествовать. Люблю у кромки моря смотреть на закат солнца, люблю походы в горы, открывать для себя новые города. Люблю все путешествия фотографировать. Всегда приятно посмотреть фотографии из странствий и повспоминать )) Одно из моих хобби — фотографировать музеи, в которых я побывал. На моем счету уже около 60 музеев. Коллекционирую магнитики, кружки с фотографиями городов, книги с автографами авторов, модели автомобилей. Вроде бы чепуха кто-то скажет, но это тоже приносит удовольствие. Еще пишу стихи. В моем багаже уже больше 800 поэзий. Сейчас пишу роман о парне с инвалидностью из провинциального городка, который по уши влюбляется.
6. Какие вещи для вас кажутся более всего несправедливыми в современном украинском обществе?
Ой, сложный вопрос. Это, наверное, и буллинг в школах, когда тебя травят потому, что ты чем-то отличаешься от остальных. И тот же буллинг в коллективах на работе и вообще в обществе по причине не гетеронормативной (не люблю это слово) сексуальной ориентации. Многие из ЛГБТ±семей уезжают из Украины. Потому что жизнь одна и жить хочется. Знаю парней, которые до последнего не хотели уезжать, потому что здесь их родина, здесь они выросли, но после очередного нападения им пришлось уехать. В противном случае в какой-то момент их бы убили. Не забуду воспоминания одного парня, который сказал, что не так болит твой переломанный нос или твое переломанное ребро, как то, когда ты видишь, как жестоко избивают твоего парня, а ты ничего не можешь сделать. А полиция до сих пор видит в этих нападениях простое хулиганство. Несправедливы, также, наши зарплаты: когда политики живут в шоколаде, а народ еле выживает. Несправедливы тарифы и т.д.
7. Вы счастливы? И что для вас — счастье?
Нет, я не счастливый. Не напишу, что я какой-то глубоко несчастный. Надо уметь благодарить и за то, что имеешь. Но и не назову себя счастливым. Для меня счастье — это когда рядом любимый человечек и ты занимаешься тем, что приносит тебе удовольствие.
8. Що послужило причиною для зміни орієнтації?? Чи всі оточуючі адекватно відреагували??
Я ніколи не змінював орієнтації. Та чи інша орієнтація закладається ще до народження. Це хімія. І нікому ще не вдавалося її змінити. Хибне уявлення про це може складатися через бісексуалів -ок, які в один період можуть мати партнерів, -ок своєї статі, в інший протилежної. Орієнтація, також, протягом життя може змінюватися, та це відбувається не під впливом якихось штучних чинників чи примусово. Детальніше про це в цікавому відео:
9. Я завжди хотіла мати друга з особливими проблемами, щоб піклуватись та допомагати) але на жаль не має в мене таких знайомих(( так от багато в вач хороших друзів які в любий момент можуть все кинути й прийти вам на допомогу?
Чесно кажучи, не багато. Але вони є. Хоча й не пригадую такі моменти, коли їм потрібно було кинути все і йти мені на допомогу.