Мавританський блогер Мохамед Мхаїтір розповідає історію перших днів свого ув’язнення
Мавританський блогер Мохамед Чейх Оулд Мхаїтір, який був заарештований 2 січня 2014 року за публікацію допису в блозі про рабство та дискримінацію, був звільнений 29 липня 2019 року після майже п’яти років ув’язнення. 24 грудня 2014 року Мхаїтіра засудили до страти за віровідступництво та образу пророка Мухаммеда. 9 листопада 2017 року апеляційне рішення суду оскаржило смертний вирок: його було змінено на два роки позбавлення волі, які він уже відбув, а також штраф. Утім, влада продовжувала тримати Мхаїтіра під вартою до липня цього року. Зараз він перебуває в Європі, де й написав цей допис, щоби розповісти про умови свого утримання під вартою та подякувати Amnesty International, яка очолювала кампанію з його звільнення.
Нечасто трапляється, особливо в Африці та арабському світі, щоби людей арештовували та садили за ґрати за їхні переконання. Проте саме це трапилося зі мною 2 січня 2014 року в моїй рідній країні, Мавританії. Я всього-на-всього опублікував допис про рабство та дискримінацію, якої зазнавала каста ковалів, до якої я належу.
Після цього мене взяли під варту й утримували в ізоляції, в компанії самих лише бліх та тарганів. У перші дні свого ув’язнення я засинав під голоси зсередини в’язниці, які промовляли, що хочуть моєї смерті, і прокидався зранку від крику людей ззовні, які кричали, що мене мають убити.
День за днем будь-яка надія на життя поступово полишала мене. Ніхто навколо не хотіли, щоб я жив. Тим не менш, я намагався впевнити себе в тому, що живу в країні, де діє верховенство права, і що головним завданням адвокатів є захищати право всіх затриманих на справедливий суд, що веде до їхнього звільнення.
Проте я був шокований тим, що багато людей у системі правосуддя підтримували мою смерть! Я змирився з фактом, що надії для мене немає…
25 липня 2015 року я лежав, скрутившись калачиком, у своїй камері, сам-один, і раптом почув, як відчиняються двері в коридорі й клацають ключі, такі великі й важкі, як і черевики охоронця, який ними орудував.
Двері відчинилися. Я запитав у самого себе: «Чому охорона прийшла в такий час?». Це не входило до їхнього щоденного розпорядку. Що відбувалося?
Охоронець підійшов до мене; його обличчя було похмуре й набурмосене, а голос сочився ненавистю; він промовив: «До тебе відвідувачі».
Той візит подарував мені надію. Він змусив мене відчути, що я не один і що існують інші люди, що присвячують своє життя захисту пригноблених, незалежно від кольору їхньої шкіри, етнічної належності, статі чи віросповідання…
Ці люди вірять у право кожної особи на свободу, а також свободу переконань і слова. Це одні з тих рідкісних людей, що дають надію іншим, прагнуть поширити культуру життя і невпинно працюють та їздять у найвіддаленіші місця, щоби виступати за верховенство закону та повагу до прав людини.
25 липня 2015 року мене відвідала надія, яка поклала кінець моїй самотності. Ця надія, ім’я якій «Amnesty International», прийшла у вигляді Кіне-Фатім Діоп і Ґаетан Муту. І хоч тоді я зустрівся з ними вперше, я відчув, що ми завжди знали одне одного. У мене було таке відчуття, наче я сиджу й перекидаюся жартами з друзями чи членами своєї родини…
Візит Amnesty International подарував мені надію. Він дав мене відчути, що я не один і що існують інші люди, що присвячують своє життя захисту пригноблених, незалежно від кольору їхньої шкіри, етнічної належності, статі чи віросповідання…
Мохамед Мхаїтір
«Amnesty International» – це одна з організацій, що зіграли ключову роль у моєму звільненні. Кіне-Фатім, Ґаєтан та інші колеги постійно організовували кампанії та стукали в усі можливі двері надії. Я – один із тих, для кого ці двері надії відчинилися.
Тож дякую, «Amnesty International»! Проте який же ти несправедливий, часу! Ти не дав мені шансу знову побачитися з Ґаєтаном. Ґаєтан пішов з життя до того, як мене випустили, проте він назавжди залишиться в пам’яті людей. Нехай твоя прекрасна душа спочиває в мирі. Ти – друг, якого мені пощастило зустріти лише раз, брат, що зникнув у мить ока.