Цивільним, чиї будинки зруйновані, або тим, які змушені тікати від російських бомбардувань, мають надати доступ до безпечних гуманітарних коридорів, – заявила Amnesty International сьогодні.
Тисячі людей сьогодні живуть в умовах незаконних обстрілів, а мільйони змушені переміщатися вже протягом двох тижнів від початку вторгнення в Україну. Напади російських військ на мирне населення та безглузде руйнування цивільної інфраструктури порушують Женевські конвенції та міжнародне право в галузі прав людини і мають бути припинені.
Як мінімум необхідно забезпечити безпечні шляхи евакуації, проте на сьогодні чимало гуманітарних коридорів виявилися ненадійними та небезпечними. Україна та Росія 3 березня вперше домовилися про створення гуманітарних коридорів для евакуації цивільних та доставки гуманітарної допомоги, але й досі цей процес відбувався повільно та зі значними обмеженнями. Вкрай важливо, щоб цивільним, які шукають захисту від бомбардувань, зокрема і тим, чиї будинки зруйновано, забезпечили евакуацію без зегроз для їнього життя і здоров’я. Окрім того, цих людей не можна примушувати переселятися на підконтрольну Росії територію.
«Необхідно створити справжні гуманітарні коридори швидко, ефективно та безпечно. Цивільних не можна наражати на ще більший ризик, оскільки вони й так намагаються втекти від бомбардувань», – сказала Аньєс Калламар, генеральна секретарка Amnesty International.
«Умисні атаки на цивільних людей та цивільні об’єкти, а також невибіркові удари заборонені міжнародним правом. Усі незаконні напади необхідно припинити. Ця нагальна потреба в гуманітарних коридорах є прямим результатом зради Росії своїх юридичних зобов’язань. На жаль, гуманітарні коридори необхідні терміново.
Сторони конфлікту повинні віддавати абсолютну перевагу безпечному проходу цивільних осіб із гарячих точок у безпечні притулки, певна річ, такі, що не перебувають під контролем Росії. Російські війська також повинні негайно забезпечити доступ гуманітарної допомоги тим мирним жителям, які залишились у своїх будинках».
Українська влада вимагала забезпечити маршрути, які б дозволяли цивільним евакуюватися з найбільш понівечених міст, як-от Маріуполь, Енергодар, Суми, Ізюм та Волноваха, а мешканцям кількох міст поблизу Києва, включно з Бучею, Ірпенем та Гостомелем, дістатися до столиці. Свідчення, які Amnesty International вдалося зібрати у цивільних з кількох із зазначених міст, вказують на те, що люди там не могли евакуюватися через безперервні російські обстріли.
Amnesty International закликає сторони домовитися про створення добре спланованих безпечних гуманітарних коридорів та сумлінно дотримуватись відповідних угод; цивільним мають надати доступ до транспорту, а також достатньо часу для безпечного виходу. Міжнародні спостерігачі мають отримати безперешкодний доступ для моніторингу евакуації.
«Цивільні мають завжди бути захищені. Безпечні та надійні гуманітарні коридори – це необхідність, натомість незаконні напади, які вбивають і ранять мирних жителів, необхідно негайно та цілковито припинити», – наголосила Аньєс Калламар – «Міжнародне гуманітарне право забороняє напади на цивільних осіб та цивільні об’єкти, невибіркові та непропорційні атаки. Лікарні, школи та цивільна інфраструктура мають бути захищені. Навіть у війни є свої закони».
Усі сторони мають забезпечити незалежним гуманітарним організаціям доступ до всіх цивільних, які потребують допомоги, включно з тими, хто лишилися після евакуації. Російські сили не можуть брати цивільних в облоги, подібно тим, які вони влаштовували у Грозному та Сирії. Тоді міста піддавалися невибірковим бомбардуванням, інфраструктура була зруйнована, а людям залишали тільки один вибір: здатися чи померти з голоду. Amnesty International також категорично проти будь-якого плану переселення цивільних у райони, які організація вважає небезпечними, зокрема, окуповані Крим та Донбас в Україні, та інші міста Росії.
Атаки на Ірпінь
У неділю 6 березня неподалік міста Ірпінь, що в передмісті Києва, російські військові обстріляли евакуаційний пункт пропуску, внаслідок чого загинули кілька мирних жителів, які намагалися втекти.
Одна жінка, яка перебувала в колоні з 12 цивільних з табличками «Діти», які виїжджали з Ірпеня, розповіла Amnesty International, що вони зазнали нападу з боку російських солдатів: «За дві-три хвилини [після того, як вони проїхали підбитий танк] почалася стрілянина. Ми точно знаємо, що загинула 30-річна жінка, а в родички померла мати: їй було 60 років, вона була зі мною в машині.
Уламок або куля пройшла за два міліметри від ока мого зятя, [і] у нього зламана рука. У нашого водія проблеми з ребрами. Я в порядку, невелика рана біля голови, просто кров… але загалом у мене все гаразд. Інша жінка, яка втратила матір… з нею теж усе гаразд».
Журналісти, які проводили відеозйомку в цьому районі, повідомили про ще один напад з боку Росії тоді, коли мирні жителі йшли через перехрестя. Унаслідок цієї атаки загинуло четверо людей, зокрема жінка та двоє її дітей. ЗМІ також повідомляли про неодноразові перестрілки та артилерійські обстріли в цьому районі, що може свідчити про їхній невибірковий або непропорційний характер та порушувати норми міжнародного гуманітарного права.
«Неможливо піти»
Amnesty International стурбована тим, що деякі категорії населення зіштовхнуться з особливими труднощами, якщо спробують евакуюватися. В інтерв’ю з українськими жителями з найбільш небезпечних міст організація дізналася про людей з інвалідністю, людей похилого віку та людей з вадами здоров’ям, яким складніше евакуюватися з дому, рятуватися під час нападів або отримувати медичну допомогу.
Олена Козаченко, 38-річна мешканка Чернігова, хвора на рак молочної залози і зараз проходить курс хіміотерапії. Вона сказала: «У мене рак, і мені треба вживати ліки. 23 лютого я мала останній курс хіміотерапії. Моя наступна хіміотерапія має бути 16 квітня. Мені треба на обстеження, а район, де знаходиться онкологічна лікарня, весь час бомбардують, туди йти страшно. Я хочу виїхати, тому що залишатися [зараз] в Україні з моїм діагнозом це самогубство. [Але] піти неможливо… Я боюся евакуюватися, бо я жива мішень».
Багато людей похилого віку, які постраждали від бойових дій, стикаються з великими труднощами, намагаючись втекти або шукаючи безпечного місця під час нападів, і часто менш охоче залишають будинки, у яких вони жили десятиліттями або навіть усе своє життя.
Рита, 64-річна сімейна лікарка у Києві, пояснила: «Київ – старе місто, всі люди похилого віку, маломобільні не можуть потрапити зі своїх квартир у підвал. У нашому будинку [на ніч] хотіли вимкнути електрику, щоб не спровокувати обстріл… Ми сказали, що це буде смертний вирок для людей похилого віку; якщо вони не зможуть користуватися ліфтом, вони взагалі не зможуть залишити свої квартири».
Член Київської обласної ради, який представляє Ірпінь, Бучу та інші населені пункти, що перебувають у російській облозі, додав: «Здебільшого залишаються [літні люди]… Їм безпечніше залишатися, ніж їхати без грошей та їжі, бо це у їхньому рідному місті – вони знають своїх сусідів. Якщо вони переїдуть, вони не впевнені, що хтось їм допоможе; у них немає грошей, щоб переїхати».
Тетяна Собко, 70-річна мешканка Києва, розповіла Amnesty International: «Ми не хочемо їхати, наші діти багато разів намагалися нас забрати… Це наш будинок, як ви можете покинути свій будинок та сидіти вдома? Десь за кордоном? Як це можливо? Це наша земля, і ми не втечемо».
Літні люди та люди з інвалідністю, а також інші групи, які можуть зіткнутися з особливим ризиком та проблемами при переселенні, мають бути евакуйовані насамперед, як це передбачено міжнародним гуманітарним правом. Планування евакуації, інформування про неї та безпечні гуманітарні коридори необхідно здійснювати повномасштабно, зокрема шляхом забезпечення широкого доступу до інформації, транспорту та інших послуг.
Опитані по всій Україні також розповіли Amnesty International, що живуть в обмежених умовах і відчувають гостру нестачу їжі, води та ліків. Деякі з них цілими днями не можуть вийти з підвалів через безперервні російські обстріли. Також стаються періодичні збої електрики, опалення та зв’язку протягом декількох днів.