29 квітня 2020
Amnesty International опублікувала перелік рекомендацій та застережень для урядів України та регіону щодо дотримання прав людини в умовах пандемії.
11 березня 2020 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) оголосила спалах COVID-19 глобальною пандемією та закликала держави вжити термінових заходів для боротьби з нею. Реакція урядів Східної Європи та Центральної Азії варіювалася від введення суворих заходів для припинення поширення вірусу до офіційного заперечення проблеми, що поставило під загрозу здоров’я населення.
«У цей складний для всіх країн час, уряди намагаються зупинити поширення вірусу, вводячи в тому числі й різноманітні обмеження. У той час, як деякі обмеження можуть бути виправданими й необхідними, інші порушують наші права людини», – зазначила Оксана Покальчук, директорка Amnesty International Україна.
«Усі кроки, які здійснює держава для боротьби з поширенням COVID-19, повинні ґрунтуватися на принципах прав людини: враховувати потреби та інтереси вразливих груп, а також потреби медичного персоналу, соціальних працівників/-ць та всіх, хто забезпечує функціонування критично важливих сервісів. Усі обмеження мають бути пропорційними, обґрунтованими й обмеженими в часі. Держава має гарантувати вільний доступ до інформації, поважати приватність, не вдаватися до репресій та надмірного застосування сили, а також вести постійний діалог із громадянським суспільством», – додала Оксана Покальчук.
У заяві організації, оприлюдненій сьогодні, аналізуються проблеми та виклики, що виникли внаслідок дій урядів країн регіону, а також наводиться низка рекомендацій, які влада в України та інших країн має враховувати під час боротьби з поширенням епідемії та подоланням її наслідків.
Надмірне використання сили та обмежувальних заходів
Уряди Східної Європи та Центральної Азії часто вдаються до репресивних заходів, щоб подавити будь-яку критику. Не дивно, що деякі уряди відреагували на пандемію COVID-19 нехтуючи правами людини.
6 квітня в Караколі, Киргизстан, влада заварила двері цілого багатоквартирного будинку, де живуть десятки сімей, після того, як один із мешканців отримав позитивний тест на COVID-19. У Казахстані влада також застосувала карантини для житлових будинків, заваривши зачинені двері.
18 квітня українські військові закрили єдиний перехід через міст до села Старомаріївка на підконтрольній уряду території, що знаходиться в зоні збройного конфлікту на сході України. Через це 150 мешканців/-ок села лишилися без доступу до продовльчих магазинів, медичних послуг та іншої допомоги. Після втручання гуманітарних організацій, 24 квітня мешканцям села було знову дозволено перехід до сусіднього села, де вони могли отримати доступ до базових сервісів.
Як свідчать відеодокази, наприкінці березня в Республіці Чечня (РФ), поліція фізично напала на людей, які не носили захисні маски.
Загрози праву на здоров’я
У Білорусі, Таджикистані та Туркменістані політичні лідери применшували серйозність пандемії та пропагували лікування без підтвердженої ефективності. Наприкінці березня Олександр Лукашенко з Білорусі заявив, що щоденне споживання горілки вбиває вірус, як і відвідування саун та спортивних занять. На сьогодні його уряд не вживав жодних заходів, аби забезпечити фізичне дистанціювання. Його туркменський колега Гурбангули Бердимухамедов, майже не протидіючи COVID-19, радив палити листя рослини гармали для запобігання хворобі.
Загрози свободі вираження поглядів та доступу до інформації
Для боротьби з розповсюдженням вірусу уряди повинні забезпечити поширення доступної, точної та обґрунтованої інформації про COVID-19 та те, як люди можуть захистити себе. Однак занадто часто влада у країнах Східної Європи та Центральної Азії використовує нещодавно отримані надзвичайні повноваження для цькування журналістів/-ок та інших осіб, які намагалися надавати суспільстві таку інформацію.
Загрози для постраждалих від домашнього насильства
Кожна людина має право жити вільно від гендерного зумовленого та домашнього насильства, зокрема й під час пандемії. Для багатьох жінок і дівчат «перебування вдома» означає перебування в небезпечній обстановці з родичем або партнером, який чинить над ними насильство. Держави повинні виділяти ресурси та вживати конкретних заходів для забезпечення того, щоб жінки та дівчата могли й надалі користуватися послугами захисту та підтримки, включно з заборонними приписами, гарячими лініями та притулками.
Наприклад, в Україні контроль за дотриманням заходів карантину вплинув на навантаження та пріоритети патрульної поліції України, яка зазвичай є першою ланкою в ланцюзі реагування на ситуації домашнього насильства. Зростає стурбованість з приводу того, що поліція може зменшити пріоритет найбільш термінових викликів, включаючи повідомлення про домашнє насильство, для патрулювання вулиць, щоб переконатися, що населення дотримується карантину. В одному випадку, зафіксованому Amnesty International, поліція Києва відреагувала на термінове повідомлення про домашнє насильство тільки через півтори години. Такі затримки в реагуванні на невідкладні питання можуть призвести до серйозних наслідків для постраждалих від домашнього насильства.
Повний список рекомендацій та більш детальний аналіз ситуації доступний для завантаження нижче