9 липня 2020 року
Північна Корея – одна з небагатьох країн, яка повідомила про «відсутність випадків» зараження COVID-19, і минулого тижня лідер Кім Чен Ин оголосив про «блискучий успіх» уряду в боротьбі з пандемією. Країна закрила свої кордони для всіх іноземних гостей наприкінці січня, так само, як і коли у 2014-2015 роках вона зіткнулася зі спалахом Еболи в Західній Африці.
Про те, як працює система охорони здоров’я в Північній Кореї, мало що відомо. Але їхня очевидна здатність уникнути COVID-19 викликає неабиякий інтерес.
Amnesty International поговорила з двома північнокорейськими медичними працівницями, які зараз живуть і працюють у Південній Кореї. Кім* – практикуюча лікарка корейської медицини, а Йі* –фармацевтка. Обидві жінки вважають, що Північна Корея має певний «імунітет» до епідемій, але є також фактори, які роблять систему охорони здоров’я країни особливо вразливою.
Відносний «захист» Північної Кореї від COVID-19
«Оскільки Північна Корея страждає від безперервних епідемій, люди створили «ментальний імунітет» проти них і здатні впоратися з ними без особливого страху. Те ж саме і з COVID-19», – розповідає Йі. – «Не те, щоб вони були біологічно захищені, але довгі роки епідемій зробили їх не такими чутливими».
Вона посилається на спалахи корости та кору 1989 року, а також рецидиви холери, черевного тифу, паратифу та тифу з 1994 року. Після 2000 року SARS [із англ. тяжкий гострий респіраторний синдром], Ебола, пташиний грип та MERS [із англ. близькосхідний коронавірусний респіраторний синдром] також загрожували Північній Кореї.
Однак той факт, що досі не було інформації про жоден випадок COVID-19 у країні, може бути пов’язаний зі стеженням і жорсткими обмеженнями свободи вираження думок з боку влади.
«Населення Північної Кореї добре знає, що завжди є ймовірність, що їх прослуховують, коли вони спілкуються з сім’єю чи друзями, які живуть у Південній Кореї. Вони не скажуть і словапро COVID-19, бо це може коштувати їм життя», – пояснює Йі.
Забезпечення належної санітарії та доступного догляду для всіх
Продовольча криза 1990-х років спричинила фундаментальні зміни в системі охорони здоров’я Північної Кореї.
Як пояснює Йі, «до кризи медперсонал був відданний своїй роботі. Як-от ідеться в гаслах: «Біль пацієнта – мій біль», «Ставтеся до пацієнтів як до членів сім’ї». Але з економічною кризою держава перестала видавати зарплату і пайки, і виживання стало більш нагальним завданням. Медичні працівники/-ці були вимушені оцінювати ситуацію реалістично, і всі ці хороші системи були відійшли на другий план».
Результатом цих змін стала ефективна система охорони здоров’я, заснована на платних і «безоплатних» медичних послугах. За словами Йі, держава відкривала аптеки за межами лікарень і змушувала людей купувати ліки за гроші.
Багато людей все ще не мають правом на достатній життєвий рівень, зокрема, на достатнє харчування, водопостачання, санітарію, житло та охорону здоров’я. Але поява середнього класу почала змінювати спосіб розподілу обмежених ресурсів охорони здоров’я та ще більше ускладнила доступ до адекватного медичного обслуговування для малозабезпечених громад.
«Безкоштовна медична допомога все ще існує, номінально, тому лікарні не беруть так багато. Але деякі люди останнім часом стали готові платити гроші за краще лікування», – говорить Кім. – «У Південній Кореї, поки ви платите, ви можете вибирати лікарню й методи лікування. Але на півночі у вас немає такого вибору. Ви живете в районі А, тому вам доведеться лягти в лікарню Б, – ось і все. Зараз люди хочуть піти до лікарні, яку самі вибирають, і звернутися до лікаря, до якого вони самі хочуть, нехай навіть за додаткову плату.
Раніше лікарям/-кам доводилося доглядати за пацієнт(к)ами лише в межах відведеної їм зони. Незалежно від кількості пацієнтів/-ок, вони отримували постійну зарплату від лікарні. Зараз пацієнт(к)и приносять гроші, і це змінює мотивацію медичних працівників/-ць».
Населення Північної Кореї, як і решта людей, мають право на найвищий досяжний рівень медичного обслуговування. Хоча це не означає, що всі послуги повинні бути безкоштовними, поява нерегульованих платежів ставить під сумнів доступність медицини.
Міжнародна спільнота і право на здоров’я в Північній Кореї
Йі та Кім вважають, що підготовка медперсоналу в Північній Кореї на високому рівні, а самі медичні працівники/-ці віддані своїм пацієнт(к)ам. Але однією з істотних проблем є брак матеріалів для підтримки роботи системи, частково спричинений міжнародними санкціями.
«Ця гуманітарна підтримка приходить і відходить залежно від міжкорейської політики. Я сподіваюся, що існує стійка підтримка з боку міжнародної спільноти, наприклад, щодо ліків, які використовуються для лікування туберкульозу, незалежно від політичної ситуації», – говорить Кім. – «Критично необхідні інгредієнти повністю закуповуються за рахунок імпорту, але більшість із них знаходяться в санкційних списках міжнародної спільноти й Америки».
Йі погоджується: «об’єкти перестають працювати, тому що не вистачає сировини, як-от бензин, для виробництва електроенергії, а також інгредієнтів для виробництва ліків. Це питання суто наявності матеріалів. Якби їх постачання було достатнім, я б очікувала, що Північна Корея зможе самостійно вирішувати надзвичайні ситуації в галузі охорони громадського здоров’я».
Тому міжнародна спільнота повинна навчитися забезпечувати право на здоров’я окремих осіб у Північній Кореї з точки зору забезпечення більш справедливого доступу до медичної допомоги для суспільства.
Економічні санкції не повинні застосовуватись у спосіб, що може обмежувати права населення Північної Кореї. Доступ до основних ліків та інших медичних товарів для людей, яким вони потрібні, має бути гарантовано. Обмеження на ці товари за жодних умов не повинні використовуватися як інструмент політичного й економічного тиску.
Міжнародне співробітництво в галузі харчування, водопостачання та санітарії також необхідне для забезпечення того, щоб Північна Корея була готова до майбутніх епідемій, таких як COVID-19. Такі надзвичайні ситуації можуть бути викликані хворобами, пов’язаними з нечистою їжею і водою, і можуть нести ще більшу загрозу для людей, які й так страждають від поганого харчування.
З іншого боку, північнокорейський уряд несе відповідальність за забезпечення того, щоб предмети, надані для гуманітарних цілей, використовувалися за призначенням безкоштовно, а не чиєїсь для особистої вигоди. Влада має повною мірою співпрацювати з будь-якими постачальниками гуманітарної допомоги, надаючи їм право доступу до всіх об’єктів, де проводяться гуманітарні операції, щоб можна було переконатися, що допомога дійсно доходить до людей, які її потребують.
*З міркувань особистої безпеки цих людей, ми ідентифікуємо їх тільки за прізвищем.