Twitter, Facebook, WhatsApp. Протестні рухи, молодь та активісти, що використовують Інтернет та мобільні телефони. Це ті образи, які зазвичай спадають на думку, коли ми говоримо про технології як каталізатор соціальних змін. Зараз лише початок: впродовж наступних 10–20 років нові технології фундаментально змінять суспільство і ці зміни будуть революційними. (Sherif Elsayed-Ali Head of Technology and Human Rights, Amnesty International, 2016)
У цьому спецпроєкті ми намагаємося зрозуміти, як впливає розвиток технологій на ситуацію з правами людини у світі, що стає зброєю, а що порятунком, і як люди та спільноти використовують технології у боротьбі за свої права та свободи.
Гіганти стеження
Як бізнес-модель Google та Facebook несе загрозу правам людини
Як бізнес-модель Google та Facebook несе загрозу правам людини
Google і Facebook допомагають людям з усього світу бути на зв’язку і надають мільярдам людей необхідні послуги. Щоб брати значущу участь в економічному та суспільному житті та щоб користуватися своїми правами людини, у наш час люди потребують доступу до інтернету — і тих інструментів, які надають Google і Facebook.
Але попри справжню цінність послуг, які вони надають, за платформи Google і Facebook доводиться платити чималу ціну. Щоб мати змогу користуватися своїми правами онлайн, люди змушені миритися з постійним стеженням як в інтернеті, так і в реальному світі, зокрема через прилади, що мають доступ до інтернету.
Бізнес-модель Google і Facebook, що ґрунтується на стеженні, за своєю природою несумісна з правом на приватність та ставить під загрозу ряд інших прав, зокрема свободу переконань і висловлювань, свободу думки, право на приватність і право не бути дискримінованим/-ою.
Урядам слід вжити позитивних заходів на зменшення шкоди від бізнес-моделі на основі стеження — прийняти такі політики у сфері цифрових технологій, які б забезпечували загальний доступ та змогу користуватися правами людини та знижували чи ліквідували нав’язливе стеження з боку корпорацій. Також варто впровадити структурні реформи, яких було б достатньо для відновлення довіри до інтернету як такого. Google і Facebook, а також інші ІТ-компанії, повинні покінчити з повсюдним стеженням і перейти на бізнес-модель, яка передбачає дотримання прав людини.
П’ять шляхів,
якими технології формуватимуть майбутнє політики, суспільства і прав людини
Автор: Sherif Elsayed-Ali, Former Head of Technology and Human Rights, Amnesty International
Інтернет і мобільні телефони назавжди змінили спосіб спілкування, розповсюдження інформації та організації людей. Скрізь, де поширюється Інтернет, він створює нову реальність, з людською взаємодією, принципово іншою ніж будь-коли раніше. Половина населення світу тепер підключена до Інтернету, а ініціативи, такі як проект Google Loon та інтернет-дрони від Facebook, можуть розширити можливість підключення до мережі для всіх людей на планеті.
У той же час, експоненціальні технології, такі як штучний інтелект, роботи та синтетична біологія стануть мейнстрімом, і їхній вплив на життя і права людей буде величезним. Ось 5 сфер, у яких ці технології змінять права людини в майбутньому:
1Дані та конфіденційність
Інтернет речей (IoT) змусить нас переосмислити, що таке конфіденційність. До 2020 року, за оцінками, існуватимуть 20-30 мільярдів пристроїв і, можливо, мільярди додаткових датчиків, підключених до Інтернету. Зрештою, для будь-якого пристрою, автомобіля або гаджета збір інформації про його використання та його середовище буде нормою. Конфіденційність не зникла, але різні люди бачать її по-різному – ми завжди хочемо, щоб певні речі були приватними, але забезпечувати це буде все важче. Громадськість повинна переосмислити значення конфіденційності.
Розумні датчики в будинках, містах і навіть сільській місцевості можуть допомогти зменшити споживання енергії, контролювати безпеку інфраструктури і допомогти з максимальною користю використовувати дороги, але для цього їм необхідно зібрати багато даних. Аналіз великих наборів даних штучним інтелектом для поліпшення медичної діагностики, наприклад, може мати величезні переваги, але також має наслідки для конфіденційності. Якщо ми хочемо повною мірою використовувати Інтернет речей, нам знадобляться надійні системи захисту даних – не тільки закони, але й шифрування, впровадження принципів кібербезпеки та контролю. В межах країн люди повинні провести відкриту громадську дискусію про те, що таке конфіденційність, що уряди повинні її захищати, а компанії поважати. І щоб отримати значну публічну згоду, ці дебати повинні вийти за межі суто «національної безпеки».
Конфіденційність зазвичай розглядається в контексті власних думок або дій окремої людини або стосовно її взаємодії з іншими людьми, але люди вже довіряють значну частину свого особистого життя пристроям.
Ідея, що такі пристрої, як смартфони, є цифровим продовженням людини, і залежність, яка їх супроводжує, будуть поглиблюватися, з розвитком штучного інтелекту і збільшенням взаємодії людини і машини. Поняття приватності повинне також розвиватися, щоб охоплювати взаємодію людина-машина, тобто приватність не повинна існувати тільки стосовно однієї особи або між визначеним набором індивідів, а також як фундаментальна частина відносин між індивідом і пристроями. Це критичний тест для приватного сектора: чи будуть компанії надавати продукти та послуги, яким люди довіряють достатньо, щоб вважати їхню взаємодію з ними приватною?
2Поліція і кримінальне судочинство
Прогнозуюча поліцейська діяльність буде реальністю. Немає нічого нового в тому, що правоохоронні органи збирають і використовують дані для виявлення планованого місця злочину і намагаються попередити його. Проте, прогнозування могло б просунути цю концепцію ще далі – до ідентифікації людей або груп, які могли б вчинити злочин ще до того, як у них з’явиться намір це зробити. Деякі поліцейські підрозділи в США та Великобританії вже використовують або експериментують з прогнозуючою поліцейською діяльністю: цей підхід використовує наявну інформацію про злочини минулого та штучний інтелект, щоб визначити ймовірність та місце розташування злочину до його виникнення. У своїй короткій історії ця методика зіткнулася з великою кількістю критики, зокрема, в тому, що вона може підсилити існуючі упередження проти расових і релігійних меншин.
Існує безліч закликів до дотримання стандартів при розробці алгоритмів, щоб зменшити можливість упередженості або дискримінації. Але існує набагато більш фундаментальне питання, яке має бути вирішене: прогнозуюча поліцейська діяльність принципово змінює уявлення про невинність і провину. Якщо до людей ставляться як до злочинців, коли вони навіть не мали наміру скоїти злочин, це не буде нічим іншим, ніж життя у світі, зображеному у фільмі «Доповідь меншості» (Minority Report), – але неймовірно чутливі мутанти, будуть заміненими на набагато поширеніший та ефективніший штучний інтелект.
3Праця та права працівників
Технологія дуже принципово змінює бізнес. Uber слугує чудовим прикладом абсолютно нової бізнес-моделі, що забезпечується сучасною технологією, яка перевернула ринок, таксі, в даному випадку, але це далеко не єдиний приклад. Нові бізнес-моделі значно змінюють відносини у сфері праці.
Зі зростанням фріланс-економіки в багатьох країнах, трудові права слабшають. Мільйони людей живуть, працюючи в компанії, яку не вважають своїм роботодавцем. Вони набагато менш захищені, ніж штатні працівники. Контракти з нульовою годинною зобов’язаністю та інші «гнучкі» форми трудових відносин, швидше за все, зростатимуть з розвитком технологій. В той час як ця тенденція поширюється, профспілки в цілому послаблятимуться: тимчасові робочі сили набагато складніше організувати і, що критично, працівники все більше конкурують з машинами.
У майбутньому, перспектива збільшення автоматизації робочих місць може означати, що деякі з сьогоднішніх небезпечних або неприємних завдань будуть виконуватись машинами, а сотні мільйонів робочих місць взагалі зникнути через автоматизацію. І це стосуватиметься як фізичної, так і розумової праці. Це створить величезні ризики для права на працю та рівня життя. Прискорення темпів автоматизації поставить дуже велику частку поточних робочих місць під загрозу в усьому світі, а особливо – в країнах, що розвиваються.
Згідно з аналізом Оксфордського університету та Світового банку, 35% робочих місць у Великобританії можуть бути замінені автоматизацією; У високорозвинених країнах 57% робочих місць перебувають у небезпеці, у Китаї – 77%, а в Ефіопії – 85%. Це відбудеться швидко: у недавньому звіті компанії з дослідження ринку Forrester зроблено висновок, що до 2021 року 6% робочих місць у США будуть автоматизовані.
Хоча будуть створені нові категорії робочих місць, темпи змін, ймовірно, матимуть серйозний вплив на суспільства та права, пов’язані з працевлаштуванням. Можливе значне зростання безробіття, тому що нові робочі місця набагато менш трудомісткі або не створені досить швидко. Чи зможуть люди здобути нові навички, щоб уникнути тривалого безробіття? Урядам доведеться серйозно розглянути можливість запровадження загального базового доходу – ідея, яка може звучати як мрія лівих, зараз активно переглядається провідними економістами.
Якщо Вашу роботу можна замінити на машину, у Вас не може бути іншого вибору, окрім як прийняти нижчу зарплату і гарантію роботи, намагаючись запобігти автоматизації. Це лише затримає неминучість; кінець кінцем витрати знизяться до тої міри, що залучення погано оплачуваних працівників не матиме економічного сенсу.
4Нерівність
Постійно покращуються глобальні показники розвитку – знижується бідність, недоїдання та материнська смертність, а доступ до освіти та чистої води зростає. Хоча не так швидко, як хотілось би, за останні 25 років був досягнутий значний прогрес, і він має продовжуватися і надалі. Але в той же час нерівність доходів теж зростає. Економічна нерівність у країнах продовжуватиме зростати і, якщо не буде більш справедливого оподаткування та перерозподілу багатства, це збільшить соціальну напруженість та політичну нестабільність.
Хоча технології, ймовірно, зроблять найважливіше доступним для більшої кількості людей, вони також створять новий соціальний клас, який замінить сьогодні найбагатших – вони думатимуть про космічні подорожі і заміну органів за допомогою 3D принтерів. Світ з новим класом “супер-багатіїв” створить невдоволення і політичну нестабільність, якщо уряди і бізнес, нарешті, не почнуть діяти більш відповідально.
Нерівність між країнами також може збільшитися. Шлях до розвитку для багатьох країн у ХХ столітті пройшов через індустріалізацію – зазвичай починаючи з трудомісткого виробництва, переходячи до вищих експортних галузей. Завдяки автоматизації та адитивному виробництву американська компанія могла б повернути виробництво своєї продукції до США з набагато меншими витратами або взагалі без них. Скоро існуватиме політичний тиск, і, можливо, стимули, щоб повернути виробництво назад до найбагатших країн, оскільки потреба в робочих місцях збільшується – навіть якщо ці нові заводи мають менше робочих місць для людей. Якщо це відбудеться у великих масштабах, зміни в структурі світової економіки та глобальної торгівлі матимуть серйозні наслідки для країн, що розвиваються, які повинні будуть знайти нові шляхи розвитку і підтримання достутку; нездатність зробити це призведе до економічної та політичної нестабільності.
Нарешті, тиск на робочі місця в майбутньому, швидше за все, зашкодить гендерній рівності. Прогрес у отриманні рівної заробітної плати та рівного доступу до економічних можливостей для жінок був болісно повільним. У світі з меншою кількістю робочих місць існує дуже реальна небезпека того, що ми зведемо нанівець всі попередні невеликі досягнення. Щоб уникнути такого результату, потрібні серйозні політичні дії.
5Заворушення і конфлікти
Технологічний розвиток може також опосередковано призвести до нових конфліктів і політичних заворушень. Країни, які в значній мірі залежать від нафти і газу для свого національного доходу, ризикують істотними економічними втратами, зумовленими переходом від викопного палива до відновлюваної енергії. У Саудівській Аравії нафтогазовий сектор складають 50% ВВП і 85% експортних надходжень, у Венесуелі – 95%, а в Росії податки, пов’язані з нафтою, становили 50% від загальних податкових надходжень у 2014 році. Ці та інші країни вже постраждали від падіння цін на нафту за останні два роки і можуть ще більше постраждати в майбутньому.
Зниження вартості сонячної та вітрової енергії та зростання їхнього використання, у поєднанні з розвитком сховищ для акумулювання відновлюваної енергії та революцією електричних транспортних засобів можуть значно зменшити попит на горючі корисні копалини.
Розуміючи цей ризик, Саудівська Аравія у 2016 році розпочала амбітний план диверсифікації своєї економіки, маючи на меті втричі збільшити свої не-нафтові доходи лише за перші п’ять років; інші економіки, залежні від нафти, також повинні змінюватися. Майбутнє падіння нафти може серйозно дестабілізувати економіку, яка все ще значною мірою залежить від доходів від викопного палива. Історія говорить нам, що економічний спад часто може призводити до політичної нестабільності, викликаної падінням життєвих стандартів і посиленням соціальної напруженості; це, у свою чергу, може призвести до насильства.
Якщо країни розпочнуть війну, характер конфліктів сам по собі змінюватиметься, оскільки війна вестиметься напів-автономними і повністю автономними машинами. Якщо їхня розробка не буде заборонена, ми незабаром побачимо повністю автономних «роботів-вбивць», які ввійдуть до військових зон. Сьогодні існують напів-автономні машини, такі як дрони, які використовуються у війні, але рішення “вбити” залишається за людьми. Різниця між автономними і напів-автономними машинами величезна: не тому, що машина використовується для вбивства людей, війна завжди так велася, а тому, що штучний інтелект вбиватиме людей. Це означатиме, що порушується один з найважливіших моральних принципів у розвитку штучного інтелекту: роботи не повинні розроблятися, щоб вбивати людей або завдавати їм шкоди. Принцип, який бере початок від трьох законів робототехніки Айзека Азімова, був ключовою частиною багатьох серйозних зусиль, спрямованих на те, щоб контролювати швидко зростаючу сферу штучного інтелекту. Якщо цей принцип порушується у війні, він неминуче знаходить шляхи до використання правоохоронними органами та у приватному секторі безпеки. Більш небезпечно, це стимулюватиме розвиток галузі, що присвячується створенню кращих і ефективніших автономних машин для вбивства.
Я говорив про багато потенційних негативних наслідків нових технологій, але я не хочу сказати, що майбутнє є похмурим. Я вважаю, що нові технології допоможуть вирішити багато світових проблем, від зміни клімату до хвороб, але інші будуть зберігатися і з’являтимуться нові. Виклик для прав людини полягає в тому, щоб йти в ногу з наступними змінами. Міжнародна система прав людини, як і більшість правових та політичних систем, дуже повільно адаптувалася до технологічних змін, але їй вдалося залишитися актуальною, оскільки зміни були поступовими. Цього вже не буде.
Те, що робить цей період іншим, полягає в тому, що швидкість технологічного прогресу не схожа на те, що ми бачили раніше. Це буде нас дивувати, як би ми не підготувалися до цього. Ми схильні думати лінійно – коли ми проєктуємо в майбутнє, ми уявляємо, що через п’ять світ зміниться приблизно з такою ж швидкістю, як він змінився до сьогодні, порівняно з тим, що було п’ять років тому. Але технології розвиваються в геометричній прогресії – від штучного інтелекту до робототехніки та від адитивного виробництва (3D друк) до синтетичної біології – ці галузі принципово змінять життя індивідів і суспільства. Права людини на міжнародному рівні, як і національні правові та політичні системи, повинні дуже швидко адаптуватися, бо інакше вони стануть нерелевантними.
Автоматизовані технології
та майбутнє фортеці Європи
Автор: Lucien Begault, Amnesty International
У жовтні 2018 року Європейський Союз (ЄС) оголосив про фінансування нової автоматизованої системи прикордонного контролю, яка буде вперше протестована в Угорщині, Греції та Латвії. Так званий iBorderCtrl — це проект, який використовує систему штучного інтелекту (АІ) і буде реалізований за допомогою віртуальної системи охорони, головною ціллю якої є виявлення будь-яких ознак неправдивих свідчень при перетині кордону. Мандрівники, які чесно відповідатимуть на запитання, отримують код, який дозволятиме без перешкод в’їхати до країни. У тому разі, якщо система ідентифікує можливість неправдивих свідчень, особи повинні будуть пройти додатковий допит прикордонниками.
iBorderCtrl — це лише один з багатьох проектів, спрямованих на автоматизацію кордонів ЄС, завданням якого є протидія нелегальній міграції. Ця нова тенденція в Європі викликає низку серйозних проблем у сфері прав людини.
«Відсутність прозорості в розробці автоматизованої системи контролю».
Технологія iBorderCtrl заснована на теорії «дослідження про розпізнавання емоцій» («affect recognition science»), гіпотезі, яка є досить контроверсійною. Основним положенням цього дослідження є можливість виявлення справжніх емоцій та почуттів людини, аналізуючи вираз обличчя. Прихильники даної теорії стверджують, що емоції «є фіксованими, універсальними, однаковими в усіх людей незалежно від культурного досвіду». Згідно з даним дослідженням, вивчення виразів обличчя «дозволяє зрозуміти внутрішні переживання людини».
Проект iBorderCtrl побудований на ідеї того, що система розпізнавання обличь штучним інтелектом має здатність ідентифікувати справжні почуття людини.
Проте, як це вже неодноразово було доведено, системи розпізнавання облич штучним інтелектом за своєю суттю є упередженими, оскільки «навчаються» на основі даних, які віддзеркалюють наші власні упередження. Засновники проекту стверджують, що даний метод знижує «відсоток суб’єктивного контролю та навантаження на самих прикордонників, а також забезпечує систему об’єктивного контролю за допомогою автоматизації системи охорони». Але дані висновки, безумовно, є оманливими. Крім того, дослідники з усього світу вже довели, що система розпізнавання облич не витримує перевірки та використовується неналежним чином. iBorderCtrl є одним із прикладів таких систем.
Незважаючи на те, що прихильники проекту наголошують на тому, що прикордонники завжди братимуть безпосередню участь у відмовах на в’їзді до країни і такі рішення ніколи не будуть здійснюватися виключно за допомогою АІ, фактично цього не можна гарантувати. Старший науковий співробітник Центру Міграції та Захисту Прав Біженців у місті Амстердам, Евелін Броувер (Vrije Universiteit Amsterdam) пояснює: «З огляду на велику кількість мандрівників, можливу відсутність кваліфікованого персоналу, політичну реальність, яка тисне на необхідність запровадження обмежувальної політики на кордоні, ризики того, що прийняті рішення будуть прийняті виключно згідно з даними АІ є занадто високими. Фактично самій людині, контролюючим органам та судам буде майже неможливо перевірити, чи відмова у перетині кордону базується виключно на даних АІ, чи ні».
Відсутність прозорості в розробці автоматизованої системи контролю викликає проблему «чорної скриньки», яку часто приписують прикордонникам. Вони розраховують на програму, принцип роботи якої не розуміють. Від мандрівників також очікується довіра до системи, яка практично не контролюється.
«Автоматичні мобільні роботи, зокрема, водні, підводні та наземні засоби пересування, котрі здатні функціонувати автономно або комплексно, об’єднаються в одну загальну мережу».
Важливим є те, що програма iBorderCtrl свідчить про загальну тенденцію в ЄС до розширення можливостей моніторингу кордонів за допомогою новітніх технологій. Протягом десятиліть ЄС інвестував у мілітаризацію та посилення контролю над своїми кордонами, працюючи над створенням так званої «Фортеці Європи». Хоча інвестиції в традиційні системи контролю безпеки на кордоні, безперечно, зросли як реакція на збільшення кількості людей, які шукали безпечного притулку в Європі 2015 року, не можна не помітити посилення інтересу до АІ у сфері міжнародної безпеки.
Тож ми спостерігаємо за активним використанням інноваційних рішень у системі контролю над європейськими кордонами, але разом з тим виникає питання про порушення прав людини. З огляду на те, що велика кількість проектів у сфері міжнародної безпеки профінансована найбільшою рамковою програмою Європейського Союзу з фінансування науки та інновацій «Горизонт 2020», робимо висновок про становлення нової тенденції. Звертаючи увагу на кількість проектів, що використовують автоматизовані технології для цілей прикордонного контролю, котрі фінансуються найбільшою програмою ЄС з досліджень та інновацій, зрозумілим є факт становлення чіткої тенденції.
Як приклад, пілотну версію Roborder, проєкту, який здавався далекою реальністю, вже тестують на острові Кос у Греції та на болгарсько-сербському сухопутному кордоні. Ініціатива пропонує так звані рішення поточних проблем на кордоні шляхом експлуатації «безпілотних мобільних роботів, зокрема, повітряних, водних, підводних та наземних транспортних засобів, здатних функціонувати як автономно, так і комплексно, об’єднаних в одну загальну мережу». Це означає, що повітряні, сухопутні та морські кордони ЄС будуть патрулюватися мережею роботів, які збиратимуть дані стосовно ситуації на кордонах та безпосередньо транслюватимуть їх органам безпеки.
«Використання безпілотних автономних систем для посилення безпеки на кордонах може призвести до оснащення роботів не тільки датчиками, але й надання їм можливостей у застосуванні зброї».
Мережа даних створює систему безпеки, яка дозволяє службам прикордонного контролю концентрувати свої зусилля у визначених місцях, таким чином посилюючи міри безпеки, якість спостереження, викриття та відстеження, як в сучасному світі, так і в недалекому майбутньому. Проте, така система, як Roborder, може посприяти росту ризику порушень прав людини.
Використання безпілотних автономних систем для посилення безпеки на кордонах може призвести до оснащення роботів не тільки датчиками, але й надання їм можливостей у застосуванні зброї. Окрім кампанії «Зупинити роботів-вбивць», яка підтверджує реальну перспективу подібних подій, ідея використання так званих небезпечних роботів фактично була запропонована ЄС для посилення безпеки кордонів. Болгарська державна компанія «Проно» звернулася до Frontex з проханням розробити систему охорони кордонів з «керованими роботами, які здатні використовувати зброю у випадку правопорушень, не вимагаючи при цьому постійного контролю з боку кваліфікованого персоналу». Враховуючи той факт, що кордони вже були в значній мірі мілітаризовано, реальність автоматизованих систем озброєнь вже не здається такою далекою.
Зрештою, впровадження поданих технологій (і їх, очевидно, існує набагато більше) для автоматизації систем безпеки кордонів ЄС, викликає численні питання щодо прав людини. Хоча минулі та теперішні порушення прав людини, причиною яких є проект «Фортеця Європа», не є поодинокими та були задокументовані, майбутні порушення, в умовах технологічних зрушень, які вже змінили стан безпеки кордонів ЄС, потребуватимуть негайного вирішення. Беручи до уваги, скільки страждань та людського горя прикордонна політика вже спричинила, а також зростаючий автоматичний підхід ЄС до безпеки кордонів, було б недбало докорінно не вивчати нові технологічні розробки, котрі визначатимуть європейську фортецю вже завтра.
6 дієвих способів захисту ваших даних онлайн
Ми зібрали для вас найбільш ефективні поради щодо забезпечення вашої конфіденційності, попередження крадіжки персональних даних, фінансового шахрайства, а також потрапляння ваших особистих фото й повідомлень у чужі руки.
1. Оновлюйте ваші додатки, комп’ютер і телефон Коли ви отримуєте повідомлення про можливість оновити програмне забезпечення на будь-якому з ваших пристроїв — практично в усіх випадках вам варто зробити це відразу. Майже всі оновлення включають в себе так звані патчі безпеки (виправлення для системи безпеки): вони закривають діри і виправляють помилки у програмному забезпеченні, які полегшують можливість зламати його і одразу ж отримати доступ до усієї інформації на вашому телефоні чи комп’ютері. Програмне забезпечення може бути дуже складним, а у системі безпеки постійно з’являються уразливі місця, тому стежте за цими оновленнями.
Краще за все — увімкнути автоматичне оновлення ваших додатків та операційної системи
2. Використовуйте надійні та різні паролі (та запам’ятовуйте їх!) Ви вже чули це мільйон разів, проте чи можете ви запам’ятати 30 різних складних паролів? Звичайно що ні, ніхто не може. Тим не менш, вам необхідно мати різні паролі через високий ризик витоку даних. Якщо ваш пароль було зламано, а ви використовуєте один і той самий пароль для різних служб, ваші інші акаунти також опиняються під загрозою.
Саме тому ми зібрали кілька порад щодо того, як обрати пароль та бути упевненим, що ви його не забудете:
1) Просте правило для паролів: чим складніший пароль, тим важче його зламати, тому комбінуйте великі і малі літери й використовуйте цифри та/або символи, такі як «!» та «&».
2) Ви можете використовувати фразу-пароль. Вашим паролем може бути «pigeons go 2 school every day!» (голуби йдуть до школи кожного дня) або будь-яка інша фраза, яка вам подобається. Головне, щоб вона не була дуже поширеною як «keep calm and carry on» (не хвилюйся і продовжуй).
3) Користуйтесь менеджером паролів: це програми, які створюють надійні паролі для різних вебсайтів та зберігають їх. Деякі з них синхронізуються з комп’ютерами та телефонами, тому ви можете отримати до них доступ всюди. У такому випадку вам не потрібно буде пам’ятати усі складні комбінації паролів. Таким менеджером є зокрема LastPass.
4) Оберіть максимально надійний пароль для вашої основної поштової скриньки та запам’ятайте його. Ваша основна поштова скринька має особливе значення, оскільки як правило, вона використовується для відновлення інших аккаунтів, якщо ви забули пароль. Це також означає, що її використовують для зміни паролів на інших аккаунтах.
3. Встановіть процедуру двофакторної аутентифікації Двофакторна аутентифікація є додатковою процедурою, яку необхідно виконати аби увійти до акаунту. У більшості випадків, вона дуже проста і її треба виконати лише коли ви заходите в акаунт з нового пристрою або раз на декілька тижнів. Дуже поширеним прикладом є текстове повідомлення з шестизначним кодом, яке ви отримуєте по SMS на вашому телефоні після введення пароля. Така процедура ускладнює доступ до вашого акаунту, оскільки навіть якщо комусь вдасться зламати ваш пароль, йому буде необхідно мати доступ до вашого телефону аби увійти до акаунту.
Багато популярних служб передбачають процедуру двофакторної аутентифікації, включаючи Gmail, Outlook, Facebook і Twitter.
4. Використовуйте HTTPS Як відомо, посилання в адресному рядку браузера починається або з «HTTP» або «HTTPS». Перший варіант означає, що ваше підключення до веб-сайту є незахищеним, тобто кожен, хто перехопить ваш інтернет-зв’язок зможе побачити все, що ви пишете або переглядаєте. І це погано.
Деякі веб-сайти мають протокол HTTPS за замовчуванням, інші в якості опції. Зазвичай ви можете визначити, чи перебуваєте на сайті з HTTPS за допомогою значка у вигляді замка в адресному рядку; якщо ви бачите замок, але він перекреслений, це означає, що є проблеми з шифруванням і ваше з’єднання може бути незахищеним. Деякі веб-сайти не мають HTTPS взагалі. І це не добре.
Ви також можете завантажити HTTPS Everywhere, розширення для браузера, яке допоможе вам зашифрувати вашу історію перегляду.5. Переписуйтесь у програмі Signal Програма Signal Private Messenger вважається «золотим стандартом» додатків миттєвого обміну повідомленнями, а її технології шифрування — «кращими у своєму класі». Програма Signal була розроблена некомерційною організацією й знаходиться у відкритому доступі, що дає змогу експертам в галузі безпеки перевірити її на наявність хакерських лазівок.
Signal Protocol, який є частиною програми Signal, що здійснює шифрування, настільки авторитетний, що служби WhatsApp і Google Duo використовують його для кінцевого шифрування.
Нічого дивного, що люди, як правило, використовують ті програми, якими користуються їхні друзі та сім’я. Для більшості людей, WhatsApp є досить хорошою альтернативою, оскільки вона має надійне прикінцеве шифрування за замовчуванням.6. Спілкуйтесь по Jitsi Meet Jitsi Meet — це простий у використанні сервіс для проведення відео-конференцій, який працює в браузері. Він повністю зашифрований і дає можливість проводити відео-конференції з декількома учасниками. Jitsi має всі стандартні функції, такі як спільне використання екрану, чату і блокноту для обміну інформацією з усіма учасниками конференції.
Гендерний компонент
О Н Л А Й Н
НАСИЛЬСТВА
Авторка: Дзвенислава Щерба, активістка Amnesty International Ukraine. Іллюстрація: novaescola.org.br
Діджитал-сфера стала невід’ємною частиною не тільки особистого, а й громадського життя людей з різних країн світу. Популярні соціальні мережі, такі як Facebook, Instagram або Twitter, перестають бути лише місцем для спілкування з друзями і публікації постів. Власне, сам пост тепер є своєрідним маніфестом та способом публічно виразити власну позицію так, щоб її побачила велика кількість людей, які можуть проживати у різних містах і країнах світу.
Крім того, діджитал-сфера стає платформою для старту глобальних правозахисних кампаній та об’єднання дискримінованих за різними ознаками груп задля підвищення видимості та захист власних прав. Однак, в Інтернеті також часто зустрічається насильство, яке має чітко виражений гендерний компонент.
Так, за даними опитування, яке Amnesty International провели у листопаді 2017 року в США, Данії, Польщі, Італії, Новій Зеландії, Швеції, Іспанії та Великій Британії, 23% жінок зазнавали насильства онлайн хоча б 1 раз за своє життя. Публікування і поширення інтимних фото колишнім партнером, ціленаправлений кібербулінг жінок-політикинь, журналісток, активісток з погрозами фізичного та сексуального насильства, сталкінг у соціальних мережах, а також використання теми згвалтування, сексуалізація та об’єктивація жінок в онлайн-іграх – гендерно обумовлене насильство, незалежно від його різних проявів, передбачає встановлення чіткої ієрархії та контролю, за якої жінці відведена пасивна роль без права на виявлення власної думки та позиції.
Окремим аспектом є інтерсекційність онлайн-аб’юзу: жінки можуть зазнавати насильства не лише за ознакою статі, а й через різні аспекти своєї ідентичності: сексуальну орієнтацію, гендерну ідентичність, расу, релігію, етнічність чи інвалідність.
«Дуже різні аспекти можуть стати приводом до насильства. Зокрема, стало відомо, що у США та Великій Британії на 84% збільшується ймовірність постраждати від насильства, якщо ви є темношкірою жінкою, або ж під удар можуть потрапити й інші аспекти вашої ідентичності. Якщо жінка є лесбійкою, або трансгендеркою, або єврейкою, або мусульманкою, або належить до спільноти корінного населення Америки, — все це підвищує ймовірність постраждати від насильницьких дій і, відповідно, можна говорити про нерівні умови людей, що не мають таких аспектів у своїй ідентичності і тих, що мають».
— Джошуа Франко, старший дослідник, заступник директора Amnesty Tech в Amnesty International
Види онлайн-насильства
1Кібер-сталкінг
— переслідування, стеження та збір інформації про місце перебування та переміщення за допомогою соціальних мереж, електронної пошти чи інших засобів комунікації. Крім того, сталкінг передбачає спроби насильницької комунікації проти волі людини. «Сталкерити» можуть як колишні, так і теперішні партнери партнери, стежачи за ними і надсилаючи сотні повідомлень про їхні місця перебування впродовж дня за допомогою соціальних мереж. Існують також спеціальні програмні забезпечення, за допомогою яких можна відслідковувати переміщення.
«Коли ми кажемо про переслідування, ми дуже часто думаємо, що це робить держава для того, щоб стежити за поведінкою своїх громадян. Але сьогодні це набуло зовсім іншого аспекту, це, власне про контроль однієї людини над життям іншої людини.. Сьогодні навіть є спеціальне програмне забезпечення, яке можна встановити на свій телефон чи лептоп, який під’єднаний до Інтернету. Його сьогодні рекламують для тих, хто ревнує свого партнера чи партнерку. Це звучить смішно, але я навіть бачив акційні пропозиції на День святого Валентина».
— Джошуа Франко, старший дослідник, заступник директора Amnesty Tech в Amnesty International
2Порно-помста
— використання і поширення особистих та інтимних фотографій та відео без згоди. Сюди також належить контент, отриманий за допомогою секстингу — інтимного листування у соціальних мережах.
«На превеликий жаль, жодної превентивної роботи з дорослою аудиторією абсолютно не ведеться. І коли ми, наприклад, як організація говоримо про те, що отримуємо дзвінки, в яких жінки та чоловіки скаржаться на те, що вони мають проблеми в Інтернет-спілкуванні, в соціальних мережах, коли їхні особисті фото публікуються без їхньої згоди, дуже багато людей говорять: „Камон, це дорослі люди, в них є щось у голові, вони мали про це думати, щоб не втрапити в таку ситуацію.” Але в таку ситуацію може втрапити кожний. Ніхто від такого не застрахований».
— Альона Кривуляк, директорка департаменту Національних «гарячих» ліній та соціальної допомоги ГО «Ла Страда-Україна»
3Доксинг
— незаконне отримання і публікування особистої інформації чи документів (дати народження, мобільного телефону, адреси проживання, повного імені, паспортних даних тощо) з метою погроз чи подальшого реального насильства. Часто від доксингу страждають активістки, журналістки та політикині, адже через професійну діяльність їхні персональні дані з погрозами можуть поширювати опоненти та опонентки.
— цілеспрямоване цькування групою людей протягом фіксованого періоду часу з використанням погроз та аб’юзивних коментарів, текстів, хештегів, графічних зображень для приниження, дискредитації, підриву репутації та залякування. До кібер-булінгу також входять погрози смертю, фізичним та сексуальним насильством, використання мови ненависті та мобінг (цькування одночасно дуже великою групою людей).
Онлайн-насильство є токсичним і, незважаючи на те, що відбувається віртуально, загрожує як психологічному стану постраждалих, так і загальній видимості жінок у публічному просторі. Після пережитих сталкінгу, масових атак ботів чи розсилки десятків повідомлень з погрозами постраждалі можуть мати пост-травматичний стресовий розлад, панічні атаки, відчуття фізичної небезпеки, порушення сну. Психологиня та викладачка психології університету Бедфордширу Емма Шорт також зазначає що наслідками онлайн-насильства є відчуття самотності в опозиції до агресивної більшості та подальша недовіра до людей. Ще одним наслідком є так званий «ефект тиші» і загроза свободі вираженню думок, оскільки під впливом аб’юзу жінки часто перестають активно вести соціальні мережі та відкрито виражати свою позицію.
«Як це повпливало на мене особисто і мою родину? Спочатку я, звісно, не дуже реагувала, тому що це робота, ми всі нібито публічні люди… Мої батьки дуже тяжко це переживали, вони не розуміли, що відбувається. Вони, звісно, дуже переживали, що погрози можуть стати реальними. Я спочатку якось їх заспокоювала… Але десь останній рік я не є присутньою в соцмережах, де мала теж більше сотні тисяч підписників. Я не хочу спілкуватися, тому що внутрішньо для мене це дуже болюча історія, і я не хочу стикатися знову з тим, з чим я стикалася впродовж 3 років»
Настя Станко, журналістка Hromadske.ua
Заходи для зміни ситуації
В Україні досі не передбачено жодної відповідальності за онлайн-аб’юз. Ситуацію могли б змінити реформування законодавства та ратифікація Стамбульської Конвенції, в якій передбачена відповідальність за сталкінг (ст. 34). Однак, доки не розроблене ефективне законодавство для протидії гендерно обумовленому насильству в Інтернеті, численні випадки насильства залишаються безкарними.
«Проблема не в тому, що ми живемо соціальним життям в соцмережах, Інтернет-просторі. Те чого в нас нема, те, чого ми як суспільство маємо вимагати, те, за що ми маємо боротися, так це за те, щоб закони в нашій країні встигали, не відстаючи на століття чи півстоліття. Нашим законодавчим органам треба бути гнучкішими… Вихід є таким, щоб люди організовували спільноти, об’єднувалися ідеєю, намагалися змінити простір, в якому живуть, включно з законодавством і підтримкою одні одних»
Світлана Паніна, психологиня
Крім того, для боротьби з кібер-булінгом, важлива і зміна політик соціальних мереж, яка б дозволила оперативно реагувати на випадки таргетованого аб’юзу особи через її гендер та інші форми ідентичності, а також надання користувачам і користувачкам засобів для контролю приватності та індивідуальної безпеки зі змогою фільтрувати, вимикати та блокувати аб’юзивний контент
««Якщо ми говоримо про засоби протидії, так, такі заходи є. Одним з таких заходів, про який ми говорили в контексті Twitter (йдеться про дослідження Amnesty International „Toxic Twitter”), є дати змогу жінкам онлайн більш активно ділитися своїм досвідом, знати більше про весь перелік засобів: блокування, блокування за ключовими словами. Є багато заходів у термінах освіти, надання в користування засобів, щоб дати змогу їм знати, що вони хочуть бачити, що не хочуть бачити, що може бути зробленим до завершення блокування».
Джошуа Франко, старший дослідник, заступник директора Amnesty Tech в Amnesty International
БЛОГ
Онлайн-ігри і гендерно обумовлене насильство
Дзвенислава Щерба, активістка Amnesty International Україна
Cкріншот з гри «Rape Day»
Онлайн-ігри можуть транслювати поширені в суспільстві сексизм, гомофобію, расизм і стереотипні уявлення про «справжню» маскулінність і фемінність. Окрім чіткого поділу ролей персонажів на «чоловічі» та «жіночі», в іграх може знаходити прояв і гендерно обумовлене насильство. Воно проявляється в об’єктивації, підвищеній сексуалізації, використанні тематики згвалтування та «домінування чоловіків над жінками», а також харасменті всередині геймерської спільноти та індустрії відеоігор.
Загалом причина гендерно обумовленого насильства в онлайн-іграх лежить у бажанні зберегти чітку ієрархію, оскільки жінки можуть на рівних грати з чоловіками і перемагати, ставлячи під питання саму суть цієї ієрархії, а також у стереотипах про те, що онлайн-ігри є «виключно чоловічою справою», де немає місця для жінок.
Прояви гендерно обумовленого насильства в онлайн-іграх
Харасмент всередині геймерської спільноти та індустрії відеоігор
Жінки, які грають в відеоігри стикаються з сексистськими коментарями, погрозами сексуальним насильством та знеціненням з боку інших гравців. Так, аналіз коментарів до стрімів ігор показав, що у коментарях до стрімів, у яких грали жінки, частіше з’являлися висловлювання, які містили об’єктивацію та сексизм, у той час як чоловікам писали тільки ті речі, які стосувалися самої гри.
За результатами дослідження рівень онлайн-харасменту може підвищувати і надмірна сексуалізацій персонажок в іграх. Наслідками такої токсичної атмосфери можуть бути стрес, тривожність та втрата відчуття безпеки, через яке багато жінок вирішують або приховувати свою ідентичність у грі, щоб не зіткнутися з аб’юзом знову, або перестають грати в онлайн-ігри.
Окремим аспектом є гендерно обумовлене насильство всередині індустрії відео-ігор. Так, жінки, які працюють у цій сфері так само стикаються з сексуальними домаганнями і токсичною та сексистською атмосферою на робочому місці, оскільки досі існує стереотип про те, що програмування та створення онлайн-ігор є виключно чоловічим заняттям.
Надмірна сексуалізація персонажок та використання тематики згвалтування
В онлайн-іграх можна побачити чіткий поділ на «чоловічі» та «жіночі» ролі. Чоловіків зазвичай зображують як «мужніх, сильних, витривалих» воїнів і героїв.
На противагу їм жіночі персонажки зображені з нереалістичними пропорціями та є відверто сексуалізованими навіть у тих іграх, де така сексуалізація є, в принципі, недоречною.
Наприклад, часто жінок-воїнок зображують майже без одягу, броні та на підборах, в той час, як аналогічні чоловічі персонажі представлені в повній бойовій амуніції. Крім того, часто онлайн-ігри використовують тему зґвалтування.
Скріншот з гри «Великий султан»
Наприклад, у березні стало відомо, що на платформі, яка належить Valve Corporation буде розміщена онлайн-гра «Rape Day». За задумом розробників, у цій грі головним героєм є серійний вбивця, а сюжет розвивається з вбивствами та зґвалтуваннями жінок під час зомбі-апокаліпсису. Після протестів та онлайн-петиції гру все ж таки відмовилися публікувати на Valve. Наразі авторка петиції Сесілія Косенза ініціювала наступний збір підписів за заборону даної гри на платформі Squarespace.
Як це змінити?
Ситуацію з гендерно обумовленим насильством і сексизмом в онлайн-іграх можуть змінити перегляд самого підходу до конструювання онлайн-ігор, розвиток мереж підтримки, а також протидія харасменту всередині компаній-розробників.
Надмірна сексуалізація є причиною подальшої об’єктивації та онлайн-аб’юзу. Тому виходом могло би бути створення ігор без використання тем насильства та з реалістичною репрезентацією жінок поза стереотипними гендерними ролями. Існує також і феміністична критика сексуалізації та об’єктивації в іграх: так, медіа-критикиня та блогерка Аніта Саркісян заснувала освітню організацію Feminist Frequency, яка виступає за інклюзивні та репрезентативні медіа без онлайн-харасменту, будь-яких форм дискримінації та стереотипів, а також здійснює аналіз онлайн-ігор, привертаючи увагу до проблем гомофобії, расизму та сексизму. Основна діяльність проекту зосереджена на створенні відеороликів на YouTube, в яких аналізується репрезентація раси, гендеру та сексуальності в онлайн-іграх, фільмах, пресі, книжках та телепередачах. Крім того, важливим є і більше залучення жінок в розробку ігор.
Photo credit: independent.co.uk
Великі компанії так само можуть долучитися до боротьби з насильством. Так, платформи з онлайн-іграми можуть запускати спеціальні програми, які дозволяють виявити харасмент чи булінг у коментарях і відфільтрувати такі коментарі, а також створювати спеціальні майданчики для створення «дружньої» геймерської спільноти. Окремим аспектом є об’єднання жінок, залучених в індустрію ігор, для протидії харасменту та сексизму на робочому місці. Наприклад, у 2012 році стартувала кампанія під хештегом #1reasonwhy, в якій жінки ділилися власним досвідом знецінення, відмови від випуску створених ними несексуалізованих персонажок та харасменту під час конференцій.
Крім того, для протидії аб’юзу можна створювати неформальні спільноти та розвивати мережі з «безпечним середовищем».
Кібер-булінг: досвід
Сотні повідомлень з погрозами від ботів, образливі коментарі, хештеги та сторінки, спрямовані на дискредитацію — від всього цього можуть потерпати правозахисниці, журналістки та політикині у різних країнах світу. Не є винятком і Україна. Активістки, які захищають права жінок і ЛГБТІ, відкрито заявляючи про свою позицію, також часто стикаються з погрозами з боку представників радикальних організацій у соціальних мережах і медіа.
Ми поспілкувалися з Дариною Мізіною, журналісткою ресурсу «Гендер в деталях», яка проводила лекції з секс-просвіти для учнівства середніх і старших класів. У своєму коментарі вона ділиться власним досвідом того, як вона стала мішенню для кібер-булінгу.
Спілкувалася: Дзвенислава Щерба, активістка Amnesty International Ukraine.
“
Кілька днів по тому, як я виступила на засіданні Броварської міськради (під час розгляду звернення щодо захисту інституції сім’ї), у одній з броварських груп з’явився допис батька, враженого тим, що я провела лекцію з сексуальної просвіти у класі його доньки.
“
Те, що відбулося далі, перевернуло моє життя з ніг на голову. Оригінальний допис видалили, бо автор видаляв коментарі. Але ця новина розлетілася по інших спільнотах і вийшла навіть за межі Броварів. Ось у цей момент можна було побачити всю ницість і невігластво людської натури. Одні писали про те, що я збоченка, інші вирішили, що я лесбійка (це сталося після того, як у коментарі скинули мої фото з Маршу рівності), були й ті, хто погрожували чи не надто адекватно «жартували» на тему сексу та мене, а також натякали, що знають, де я живу.
У якийсь момент я припинила брати участь у цих суперечках і мовчки спостерігала та робила скріншоти. Мені не було до кого звернутися, та й загалом — у той період більше ішлося про те, аби цього не бачили батьки і не почали реагувати.
“
Оскільки місто маленьке і мої фото могли бачити хто завгодно, я почала озиратися в маршрутках і на вулиці. Навряд чи я була аж настільки в центрі уваги, але емоційний стан був таким, що це здавалося реальним.
Пізніше у «жовтих» ЗМІ з’явилися новини на кшталт цієї:
“
Після того я перестала гуглити своє ім’я.
Подібний булінг не просто відволікає тебе від повсякденних справ чи лякає. Він знерухомлює і забирає віру в людей. Я була у стані нервового зриву, майже щодня плакала, шукала будь-яке заняття, яке б могло відволікти, але увечері згадувала — і страх та біль з’являлися знову.
Насправді мені й зараз складно згадувати той період життя та говорити про нього серйозно.
Коментар психологині Світлани Паніної
Кібер-булінг: наслідки та шляхи відновлення
Підготувала: Дзвенислава Щерба, активістка Amnesty International Ukraine.
Незважаючи на те, що онлайн-насильство є віртуальним, воно може завдавати абсолютно реальну шкоду емоційному здоров’ю постраждалих і змушувати їх замовкати у соціальних мережах. Численні образливі коментарі під постами чи погрози фізичним та сексуальним насильством з різних акаунтів можуть спричинити стрес, депресію, апатію, посттравматичний стресовий розлад і навіть суїцид. У ситуаціях онлайн-аб’юзу важливо знати, як можна відновитися після пережитого і повернутися до звичайного життя. Про наслідки кібер-булінгу та те, як постраждалі можуть протидіяти негативному досвіду, говорить психологиня Світлана Паніна.
“
Насильство у мережі має ряд особливостей, через які ми стаємо більш вразливими до нього. Якщо кількість переслідувачів, які цькують людину офлайн, зазвичай обмежена, у мережі масштаб кібер-булінгу може бути практично будь-яким. Крім того, кібер-булінг зазвичає розвивається «вірусно»: раптом виявляється. що велика кількість, зовсім не пов’язаних з постраждалими людей долучаються до переслідувачів. Це може завдати сильного психотравмуючого впливу. Наслідки онлайн-булінгу можуть бути різними. Зазвичай це зростання соціальної тривоги, часто аж до розвитку соціального тривожного розладу, посттравматичного стресового розладу, депресії, соматичних захворювань. А якщо масштаб насильства перетне адаптаційні можливості особистості, наслідки можуть бути фатальними, аж до суїциду.
Що робити, якщо ви стали мішенню для кібер-булінгу?
1Написати заяву у правоохоронні органи
В Україні відповідальність за кібер-булінг передбачена лише новим законом щодо протидії булінгу у випадку онлайн-насильства над дітьми. На жаль, через відсутність ефективного законодавства, яке б протидіяло онлайн-насильству, аб’юзерів важко притягти до відповідальності та довести сам факт насильства.
“
Шкоду, якої завдає цей різновидуемоційного насильства, примножує практично повна безкарність кібер-аб’юзерів. Зазвичай їх майже неможливо притягти до відповідальності. Безкарність породжує ескалацію насильства з одного боку і відсутність можливості захистити постраждалих від повторних атак з іншого. Унаслідок цього життя постраждалих перетворюється на жах, і це може тривати роками. Для того, щоб відновитися після пережитого досвіду насильства, є сенс використовувати всі доступні ресурси. Перш за все, юридичні і правові. Звертатися зі зверненнями до поліції та прокуратури.
2Розповісти про пережите близьким людям (друзям, сім’ї, однодумцям і однодумицям)
У ситуації кібер-булінгу важливо не мовчати, а отримати підтримку «дружнього» середовища. Підтримка близьких допоможе впоратися з травматичним досвідом емоційного насильства і протистояти цькуванню онлайн.
“
Допомога та підтримка друзів, родини, своєї соціальної групи є дуже важливою у цей період. Обов’язково слід розповісти про свою біду людям, які зможуть підтримати. Розповідаючи про насильство, людина не тільки сама отримує можливість впоратися зі своїм травматичним досвідом. Це також допомагає іншим дізнатися про проблему та про те, як себе захистити.
Мета онлайн-переслідувачів — залякати і засоромити постраждалих, змусити їх почуватися нікчемними, неповноцінними, відрізати від суспільства, від тих, хто можуть їх захистити. На жаль, систематичне емоційне насильство призводить до того, що людина, яка його пережила, проти власної волі починає вважати себе не гідною допомоги та співчуття. Тому дуже важливо, щоб колеги та друзі були уважними до людей, які несподівано замкнулися у собі або навпаки стали занадто невротичними, метушливими та тривожними.
Якщо у людини, яка пережила насильство, зберігається функціональність, немає проблем з навчанням або на роботі, не погіршився сон та апетит, немає надміру сильної «емоційної гойдалки» і є хороше середовище підтримки — до спеціаліста-психолога чи психотерапевта можна не звертатися.
3Звернутися за психологічною допомогою
В особливо складних ситуаціях краще звернутися до психолога чи психотерапевта. Іноді онлайн-насильство може завдати серйозну шкоду психологічному стану постраждалих, нормалізувати який можна лише отримавши професійну психологічну допомогу.
“
У людини, як отримала серйозну психологічну травму, розлад може розвинутися не одразу, а у період від місяця до пів року після психотравмуючої події. Хронічний стрес також має накопичувальний ефект. Майже невинні, на перший погляд, знецінювальні коментарі, які повторюються раз у раз, можуть довести людину до межі емоційного виснаження, змусити припинити активність у соціальних мережах і вплинути на загальний стан. Тому, якщо насильство в інтернеті призвело до серйозного стресу, труднощів у родині, на роботі, навчанні, бажання плакати без причини або спалахів гніву, апатії, зміни апетиту, поганого сну, головних болів або загострень хронічних захворювань, є сенс звернутися до спеціаліста для швидшого відновлення. Підтримка друзів, родини та колективу у такій ситуації також є надзвичайно важливою.
Спецвипуск подкасту «11-А» від активісток Amnesty International
Токсичний TWITTER (#TOXICTWITTER) і затикання рота жінкам в інтернеті
Завдяки соціальним медіа люди в усьому світі можуть висловлювати свою думку — брати участь в обговореннях, налагоджувати зв’язки, ділитися інформацією. Однак у 2018 році жінки все частіше зазначають, що поширення насильства й образливої поведінки в інтернеті загрожує їхньому праву на свободу вираження поглядів у соціальних мережах.
САМОЦЕНЗУРА
Коли ми досліджували цю проблему, чимало жінок під час бесід із Amnesty International говорили, що в соціальній мережі Twitter насильство й образи квітнуть пишним цвітом, причому найчастіше винуватців практично неможливо притягнути до відповідальності. Насильство й образи, з якими стикаються в Twitter багато жінок, вкрай негативно впливають на їхнє право висловлювати свою думку вільно, рівноправно й не відчуваючи страху. Тому, замість того, щоби висловлюватися сміливіше й активніше, жінки змушені вдаватися до самоцензури, стежити за тим, що вони викладають у мережу, й обмежувати свої комунікації. Іноді жінки взагалі залишають Twitter.
У переломний момент, коли жінки в усьому світі докладають колективних зусиль, щоби голосно заявити про себе, і використовують соціальні мережі як рупор, Twitter не здатний забезпечити належний захист правам людини й розібратися з проблемою насильства й образ на своїй платформі. Отже, замість того, щоби жінки користувалися змогою змінювати світ через свої публічні висловлювання, багатьох із них штовхають назад до культури мовчання.
Насильство й образи, спрямовані на жінок у Twitter мають різні форми: прямі й завуальовані погрози фізичним або сексуальним насильством; нападки на окремі особисті якості жінки, наприклад, у вигляді расизму або трансфобії; цілеспрямоване переслідування; посягання на приватне життя, зокрема доксінг — публікація персональної інформації про жінку, щоби налякати або образити її; викладання сексуальних або інтимних фотографій жінки без її згоди. Мета всіх цих насильницьких та образливих дій — створити в інтернеті оточення, що є ворожим до жінок, соромити, залякувати, принижувати їх і врешті-решт заткнути їм рота.
Цього року Amnesty International боролася з цією небезпечною тенденцією, яка загрожує можливості жінок вільно брати участь у суспільному житті. У доповіді Amnesty International «Отруйний Twitter: Насильство та зловживання щодо жінок в інтернеті» (#ToxicTwitter) йшлося про те, що жінки стикаються в Twitter із насильством і образами з різних причин: через свої висловлювання на певні, часто феміністичні, теми; через власну відомість. Хоча з насильством і образами в інтернеті стикаються люди будь-якої статі, образи щодо жінок частіше мають суто сексистський і мізогінічний мотив, а інтернет-погрози насильства сексуалізуються й безпосередньо стосуються їхньої тілесності. Якщо за межами інтернету жінки відчувають на собі різні види дискримінації, що перетинаються між собою, в інтернеті вони теж, як правило, стикаються з нападками на різні аспекти своєї особистості. Коли небінарних людей в інтернеті хочуть образити через те, що вони не відповідають гендерним нормам, до них адресують саме мізогінічні коментарі.
Політика Twitter щодо ненависницької поведінки й образ покликана пояснювати, яка поведінка є прийнятою на платформі компанії. Політика Twitter щодо «контенту, що розпалює ненависть» охоплює багато форм образливої поведінки, що зневажає права жінок. Оскільки вона не виконується послідовно на практиці, вона є марною для користувачок платформи. Багато жінок розповідали Amnesty International, що Twitter проігнорував їхні скарги на образи на платформі. Тим часом, один із найбільш згубніх наслідків цього поєднання бездіяльності й непослідовності у відповідь на скарги полягає в тому, що жінки взагалі перестають повідомляти про те, що відбувається. Жінка, яка стає об’єктом нападок, має власноруч заявити про це. Це не тільки забирає час, але й є морально важким. Коли жінки стикаються з негативним досвідом скарг до компанії на образливу поведінку або дізнаються про такий досвід від інших людей, це відбиває в них бажання щось робити.
Твіти з погрозами зґвалтуванням, які постили на адресу прем’єр-міністерки Шотландії Ніколи Стерджен
Twitter має діяти на випередження, постійно оцінювати, який вплив його політика і практики здійснюють на права користувачів, у тому числі на право на свободу вираження поглядів, і вживати заходів до зниження або запобігання всім можливим негативним наслідкам. Також необхідна прозорість політики і практик Twitter і тих кроків, які робляться для виявлення порушень прав людини й боротьби з ними.
Попри часткове покращення, Twitter дотепер не повністю виконує свої обов’язки поважати права людини в контексті насильства й образ щодо жінок на своїй платформі. Дотепер дій компанії було недостатньо, щоби подолати масштаби й характер проблеми. Жінки мають право на свободу від дискримінації та насильства. Крім того, вони мають право на вільне самовираження — як в інтернеті, так і за його межами. Політика і практики Twitter явно неспроможні гарантувати дотримання цих прав.
Для ефективного здійснення права на свободу вираження поглядів виключно важливо, щоби кожна людина могла вільно брати участь в інтернет-комунікаціях, не побоюючись насильства й образ. Затикання рота й самоцензура, до яких призводять насильство й образи щодо жінок в Twitter, можуть мати далекосяжні шкідливі наслідки для того, наскільки повноцінно жінкам, особливо молодим жінкам і жінкам із маргіналізованих верств населення, вдасться надалі реалізовувати їхні права брати участь у публічному житті і вільно самовиражатися в інтернеті.
У 2019 році Twitter має на корпоративному рівні взяти на себе відповідальність за дотримання всіх прав людини, у тому числі права не зазнавати дискримінації та права на свободу вираження поглядів. Компанія повинна продемонструвати, що почула голоси жінок, і зробити конкретні кроки до того, щоби більше не бути причиною порушень і не посилювати їх. Для цього необхідно виявляти, запобігати, виправляти й визнавати порушення прав людини, що пов’язані з її діяльністю.
Твіти з образами, адресовані активістці за репродуктивні права жінок Рене Брейсі Шерман
Насильство й образлива поведінка щодо жінок у подібних масштабах повинні припинитися. Передусім, Twitter має приділити увагу реалізації своєї політики щодо образ і поведінки, що розпалює ненависть. Адже хоча компанія й наголошує, що не допускає «переслідувань, погроз і залякування, які не дозволяють користувачам висловлювати свої думки», саме це й відбувається з багатьма користувачками платформи.
Twitter має опублікувати вичерпну і змістовну інформацію щодо характеру й рівня насильства й образ щодо жінок, а також інших груп на платформі, і повідомити, як компанія збирається реагувати на це.
Twitter має вдосконалити механізми звітності, його власні правила повинні неухильно дотримуватися, а скарги на насильство й образи мають розглядатися ефективно.
І нарешті, Twitter повинен пояснити, що він у себе на платформі визначає, як насильство й образи, як він їх виявляє і як реагує на повідомлення про таку поведінку. Компанія повинна діяти набагато проактивніше, вести просвітницьку роботу серед своїх користувачів, інформувати їх про функції щодо забезпечення безпеки та конфіденційності на платформі, які допомогли б жінкам вільно користуватися Twitter в менш токсичному середовищі.
Подальша бездіяльність Twitter у 2019 році фактично означатиме затикання жінкам рота. Тому він повинен якомога швидше вжити конкретні заходи щодо розв’язання проблеми раз і назавжди.
