Автор: Девід Гріффітс – голова адміністрації генерального секретаря Amnesty International
30 березня 2020 року
Біль від пандемії COVID-19, що визначає події нашого часу, триватиме ще довго після того, як вірус вщухне. Коли безпосередня криза закінчиться, багато хто зазнають неймовірних втрат. Багато хто втратять своїх близьких, величезна кількість людей втратять роботу і, можливо, дім, а сотні мільйонів людей переживуть тривогу й самотність через соціальну ізоляцію.
Утім ми також дещо здобудемо, – вибір.
Коли ми вийдемо з цієї колективної травми, ми можемо вирішити повернутися до нашого попереднього способу життя. Або ж ми можемо навчитися дечому завдяки цьому досвіду і зробити інший вибір на майбутнє.
Перемогти цей вірус – в інтересах кожної людини. Як сказав очільник ВООЗ Адхан Гебреєсус, «у нас є безпрецедентна можливість об’єднатись у єдине ціле проти спільного ворога – ворога всього людства».
Ця криза відкрила багатьом із нас очі на вразливість інших людей
Хоча пандемія вивела на поверхню деякі жахливі прояви ксенофобії, вона також спонукала людей до мільйонів маленьких добрих справ, що зблизили громади. Якщо ми вирішимо відкинути расизм і ненависть, то та зворушлива солідарність, свідками якої ми ставали протягом останніх кількох тижнів, може набути значно ширших масштабів.
Ми можемо зробити дещо більше за підтримку наших сусідів/-ок і прийняти колективне рішення захистити людей, які живуть на вулиці, чи переміщених осіб. Ця криза відкрила багатьом із нас очі на вразливість інших людей, оголивши нерівність, через яку вони опинилися без житла чи необхідної медичної допомоги. Ми можемо й повинні продовжувати захищати цих людей після того, як пандемія буде зупинена.
Ми можемо сказати «ні» жорсткішим заходам економії, як-от ті, що були введені в багатьох країнах протягом останнього десятиліття і часто завдавали найважчого удару по найбільш маргіналізованим верствам населення. Реагуючи на глибокі економічні та соціальні наслідки пандемії уряди повинні будуть діяти по-іншому.
Коли все це закінчиться, ми просто включимо двигуни і повернемося до знищення планети?
Ми можемо вибрати більш серйозне ставлення до клімату. Викиди різко скоротилися в деяких частинах світу, оскільки авіперельоти припинились, а автомобілі зникли з вулиць. Людська ціна була зависокою; але коли все це закінчиться, невже ми просто знову включимо двигуни? Чи, можливо, ми таки вирішимо боротися за більш стійке майбутнє через справедливий перехід від викопного палива? Ми стаємо свідками нового прецеденту рішучих дій уряду й масштабних фінансових інтервенцій для захисту життя, здоров’я та економіки перед обличчям величезної загрози. Чи може це слугувати підказкою щодо реакції на ще більш глибоку екзистенційну загрозу, що стоїть перед нами?
Ми повинні скористатися шансом зміцнити системи охорони здоров’я й відновити ідею доступного здоров’я для всіх, підкріплену адекватними ресурсами. Ця криза вже викриває крихкість систем охорони здоров’я в усьому світі, у тому числі й тих, що в основному залежать від можливості окремих людей отримати доступ до медичної допомоги, а також фінансової спроможності це зробити. Ця пандемія показала, що окрема людина захищена тільки тоді, коли захищені всі.
Ми можемо переосмислити систему соціального забезпечення, аби зробити її придатною для нової епохи. COVID-19 найсильніше б’є по найбільш економічно нестійких країнах, викриваючи найтяжчі наслідки нерівності. Люди, які зайняті в тіньовій економіці, не мають системи соціального захисту, навіть якщо вони надають життєво важливі послуги суспільству; те ж саме стосується і жінок, які виконують більшу частину неоплачуваної домашньої роботи по всьому світу.
Велика частина тих, хто працюють позаштатно чи на непостійній основі просто не можуть дозволити собі соціального дистанціювання. Водночас такі люди як працівники/-ці доставки відіграють ключову роль для можливості соціального дистанціювання решти. Чи зрозуміємо ми важливість усіх цих форм роботи? Чи слугуватиме ця пандемія служити стимулом для більш інклюзивного захисту?
Ми можемо вимагати, щоб між стеженням і використанням технологій для суспільного контролю була чітка межа. Китай широко використовував технології нагляду для відстеження і стримування поширення COVID-19, і це здалося спокусливою ідеєю, яка запаморочила голови багатьом країнам. Але використання таких потужних технологій, як ця, не дуже й легко припинити. Чи можемо ми відмовитися від фаустівської угоди з витонченим стеженням, якщо таку ціну нам сказалаи заплатити за власне здоров’я?
Зрештою, ми можемо зробити вибір на користь відновлення довіри. Протягом останніх років багато політичних діячів і діячок отримали чималу вигоду від нападок на технічні досягнення й підриву наукових даних і знань. Вони намагалися заперечити правду криками «це фейк» і безжально нападали на журналістів/-ок. Але тепер, коли наше життя настільки очевидно залежить від науки та доступу до надійної й точної інформації, чи можна відновити довіру громадськості до доказів?
Це наш вибір, і давайте постараємося робити так, аби бути певними, що цей вибір правильний. Адже це найкращий спосіб вшанувати пам’ять про всіх, хто постраждали під час цієї пандемії.